Філософія прикладна (Ч2)

найповнішими у переліку глобальних проблем сучасності є моральні аспекти розвитку сучасної цивілізації.

Сучасна цивілізаційна система розвивається принципово некеровано, абсолютно випадково і непрогнозовано. Подальший поступ культуротворення, поступ людства неможливий без урахування глобальних проблем розвитку моральності й окремої людини, і людства в цілому, носіїв і творців культури і моральних цінностей.

Сучасна постсоціалістична, пост капіталістична і неототалітарна система не вирішують жодної проблеми боротьби з бідністю. Саме бідність породжує вимушену агресивність людини. Напруженість у конфлікті «техносфера – біосфера» посилюється і стимулюється конфліктом у системі «людина – мораль». Коли товаром стають моральні принципи, система безпеки і розвитку у людини не спрацьовує, вона гальмує.

А саме безпека (фізична, економічна, політична, правова) є найвищою моральною цінністю сучасності. Фізична безпека гарантує життя, кожному, державі, планеті. Економічна безпека є гарантією добробуту кожного і життя на планеті. Політична безпека гарантує свободу і незалежність людини, державі, планеті у Всесвіті. Правова безпека гарантує життя за законом, справедливість, рівність усіх, як перед смертю і Богом.

Отже постає питання: які критерії визначення добра та зла потрібно визначати в епоху глобальних змін? Якими критеріями керуватись, щоб гарантувати собі безпечний розвиток, співіснування, життя в гармонії з природою? Як ми маємо жити в цей час?

Й тут слід зробити наголос на екології. Очевидно, треба визначитись: що таке екологія і яке її відношення до моралі? Екологією дослідники називають науку про закономірності взаємовідносин організмів, видів і співтовариств із середовищем проживання. У нинішніх умовах глобалізації – це комплексний науковий напрям, який вивчає відносини людини, природи і суспільства, Всесвіту. Можна стверджувати, що це частина сучасної культури і життя, існування яких взаємообумовлене і взаємозалежно. Це частина сучасного мислення, мислення космічного, до якого ми лише розпочинаємо торувати людську дорогу.

Екологія - наука про закономірності взаємовідносин організмів, видів і співтовариств із середовищем проживання; комплексний науковий напрям, який вивчає відносини людини, природи і суспільства, Всесвіту.

Часткою цього наукового напряму є сучасний гуманізм, гуманізм культури третього тисячоліття. Його екологічний вимір охоплює людину і людство, і природу, і космос (Всесвіт), і подальшу долю розвитку людини та її культури.

Дослідники визначають три основні напрями масованого екологічно-виховного впливу на суспільство. Насамперед це – розвиток екологічної освіти і виховання; формування екологічної етики; засвоєнні правил екологічної поведінки кожною людиною, введення їх в культуру. У свій час з цього приводу А.Швейцер писав: добро – це те, що служить збереженню і розвитку життя, це благоговіння перед ним. Злом він вважав те, що знищує життя.

Екологічна етика в умовах сьогодення дедалі ширше завойовує людську свідомість, можна розмежувати у ній чимало напрямів. Так, наприклад, вирізняються:

-земельна етика (обмеження свободи дії людини в боротьбі за виживання, яке обумовлене особливим положенням людини в природі, її надлишково сильним впливом на середовище свого проживання);

-біоетика (пов’язана з проблемами генетичної інженерії, тобто з людиною як біологічною істотою, з проблемами аморальності проведення абортів, клонування та інших вчинків які часто поєднуються під назвою медична етика);

-екоцентризм і біоцентризм (стверджує, що людина не є центром Всесвіту і природи як цілісного процесу життя, що природним системам притаманні цінності, незалежні від людських цінностей, бо природа може існувати без людини, а людина без природи – ні);

71

-глибинна екологія (заперечує важливість людського виду, визнаючи його не важливішим за житя будь-яких інших істот; здоров’я біосфери, у цьому випадку, є найважливішим благом і самого людства);

-космоцентризм (обстоює думку, що світ є самоцінним сам по собі; людина не може вирішувати, яким йому бути, тому інтереси біосфери є вагомішими за інтереси будь-якого іншого виду);

-звільнення тварин (на думку прихильників цього напряму тварини мають такі самі моральні права, як і людина: кожен з видів, що населяють планету, має свої вимоги до середовища; разом із збільшенням ніші певного виду збільшується і обсяг моральних прав, а механізм здійснення цих прав визначається функцією виду в екосистемі);

-теоцентризм (заперечує вседозволеність людини, попереджає кожну з них, що всі її дії мають наслідки для неї самої насамперед).

В основі сучасного гуманістичного світогляду мають лежати правила екологічної поведінки. Основні принципи екологічної етики такі:

1.Людина – тільки частина природи, а частина не може бути поза цілим;

2.Людина повинна не панувати над природою, а жити в ній, в гармонії з нею;

3.Любов до природи розпочинається з любові до людства. Негідно людини панувати над іншими людьми, виявляти свою перевагу над ними і диктувати свою волю;

4.Економічні помисли мають підпорядковуватись екологічним;

5.Краща допомога бідним – освіта, краща допомога багатим – помірність і скромність у споживанні;

6.Економія ресурсів – попередження над споживання і ліквідація недостатнього споживання;

7.Збереження рідкісних форм життя – необхідність захисту природи, поваги до всього живого, відновлення зруйнованої екосистеми;

8.Мислити глобально, діяти локально, любити і удосконалювати рідний край;

9.Стійкий розвиток ґрунтується на розумінні й попередженні небезпеки, яка йде від господарської діяльності людей;

10.Контроль над народжуваністю забезпечить довголіття тих, хто живе.

На своєму життєвому шляху людина зустрічає не тільки добро, а й нерозумність, егоїстичність, корисливість, її можуть невиправдано звинувачувати і в потаємній корисливості, і в усіх смертних гріхах. Але справжня роль людини на Землі – творіння добра.

Найкраще про доленосне призначення людини у цьому світі сказала велика гуманістка сучасності Мати Тереза. В своїх Заповідях, які збігаються з традиціями і духом загальнолюдських принципів моралі, принципами самопожертви людини, її відданості людству в цілому, вона відмітила:

«Люди непослідовні, нерозумні і егоїстичні. І все ж люби їх!

Якщо ти робиш добро, люди звинуватять тебе в потаємній корисливості і себелюбності. І все ж твори добро!

Якщо тебе супроводжує успіх, ти наживеш уявних і справжніх ворогів. І все ж досягай успіху!

Добро, зроблене тобою, завтра ж забудуть. І все ж твори його!

Щирість і відкритість зроблять тебе вразливим. І все ж будь щирим і відкритим! Те, що ти будував роками, може зруйнуватися в одну мить. І все ж будуй!

Люди потребують допомоги, але вони ж дорікатимуть тобі за неї. І все ж допомагай людям! Віддай світу найкраще, що ти маєш, і натомість одержиш жорстокий удар. І все ж віддавай

світу найкраще, що в тебе є».

1. Критерії засвоєння

Після вивчення й аналізу змісту теми ВИ повинні РОЗУМІТИ наступне:

72

-яким чином людство опинилось перед прірвою глобальної кризи, яка охопила всі сфери його життя;

-у чому полягають моральні аспекти розвитку глобальної кризи сучасності;

-у чому полягає зв'язок між екологічними проблемами сучасного світу та мораллю суспільства;

-у чому полягає діалектика змісту таких основних моральних понять етики спілкування, як альтруїзм, егоїзм та ін.;

-основні характеристики професійної етики, особливо принципи етичної поведінки у рамках тієї професійної діяльності, якою займаєтеся не тільки ви, але й ваше найближче оточення.

У результаті вивчення даної теми ВИ повинні ЗНАТИ:

-основні поняття етики спілкування, їх визначення;

-зміст і сенс етики ділового спілкування;

-визначення та основні норми етикету, принципи професійної етики, етики інженерабудівельника;

-основні напрямки розвитку екологічної етики;

-імена видатних мислителів-гуманістів, які своєю діяльністю пропагували та утверджували принципи екологічної етики;

- специфічні риси сучасних екологічних вчень та світоглядних позицій.

Ваші знання повинні забезпечувати наступні ВМІННЯ:

-орієнтуватися у світоглядних напрямках та філософських концепціях сучасної екологічної етики;

-визначати зв’язок власних світоглядних позицій та уподобань з існуючими етичними принципами поведінки;

-об’єктивно оцінювати місце та роль конкретних світоглядних позицій сучасної екологічної етики в рамках подолання глобальної кризи, яка охопила людську цивілізацію сьогодні;

-творчо підходити до оцінки існуючих джерел та пам’ятків духовної культури з метою поглибленого аналізу здобутків людства в області етичного буття.

4. Вихід теми до інших дисциплін.

Розглянута тема, як й переважна більшість тем, що подаються у рамках курсу філософії, мають вихід до широкого кола інших дисциплін. Особливо треба вказати на зв’язок етики спілкування з всесвітньою історією, історією українського народу, історією духовної та матеріальної культури всього людства, історією літератури, мистецтва (архітектури,

живопису тощо). Не можна не згадати про ті незчисленні та багатогранні аспекти перехрещення етики спілкування з проблемами соціології та політології, культурології та психології, комплексу економічних дисциплін та сучасних наук, наук які тільки народжуються в дослідженнях, присвячених феномену людського життя в тому навколишньому середовищі, яке оточує його з усіх боків. Власне однією із найголовніших практичних задач даної теми і є

теоретичне обґрунтування наявності та специфіки існуючих зв’язків пересічних мешканців нашого суспільства з усім навколишнім світом, зв’язків етики, як наукової дисципліни з іншими природознавчими, а не тільки гуманітарними науками, зв’язків з явищами духовно-культурного життя людини, його практичним повсякденням у ході виконання своїх звичайних справ на роботі та дома, у колі рідних та близьких.

73

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА

74

Навчальний об’єкт «РЕЛІГІЄЗНАВСТВО»

Лекція №5

ТЕМА: РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА

Ключові слова і поняття:

Віровчення. Релігія. Культ. Тотемізм.

Магія. Фетишизм. Анімізм. Політеїзм. Монотеїзм.

1.Вхідна інформація

На сучасному етапі історії нашої країни особливе місце серед соціальних, історичних, психологічних факторів національно-духовного відродження зайняв фактор релігійний. В Україні, по суті, розпочався новий етап розвитку релігійних конфесій. Він породив безліч проблем, пов'язаних з нормалізацією релігійного життя, пошуками шляхів урегулювання міжцерковних відносин, зокрема подолання гострих і болючих міжконфесійних конфліктів на основі конституційних положень принципу свободи совісті й відповідного законодавства про правове регулювання діяльності релігійних організацій. Правильне орієнтування навколо релігійно-церковних питань як доктринального, так і практичного характеру — необхідна умова гуманітарної освіченості фахівця будь-якого профілю, він повинен мати уявлення про духовну спадщину людства, загальнолюдські цінності, зосереджені у вченнях світових релігій. Саме в цьому полягає сенс і мета пропонованого розділу філософського курсу. Осмислення релігії в контексті суспільних, духовних і правових реалій сьогодення зумовило структурну побудову цього розділу. Його складають розподіли, присвячені визначенню предмета дослідження релігієзнавчої науки, знайомству з основними релігієзнавчими концепціями, з'ясуванню ролі релігії у духовній культурі людства, а також розгляду проблеми її походження, структури, елементів та основних функцій.

До речі, чи відомово вам, що в історії людства з найдавніших часів і до сьогодення не було жодної культури, жодного суспільства, яке було б повністю безрелігійним?!

Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами освідомлення людиною самої себе та навколишнього світу, також вони відображають у своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси соціального оточення, особливості тієї чи іншої історичної епохи. У зв'язку з цим релігія є універсальним духовним явищем у житті суспільства, що об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.

Будь-яку форму релігії доцільно розглядати з позицій ретроспективного методу, висвітлюючи історичні особливості виникнення та еволюції релігійних вірувань і вчень, ту роль, яку вони фактично відігравали на певних етапах розвитку суспільства. Однак історичний аналіз релігії необхідно поєднувати з теоретичним дослідженням її побудови, функцій, системи духовних цінностей. Вивчати релігійне середовище доцільно лише в тісному зв'язку з конкретно-історичними, соціальними, етнічними, культурними явищами, під впливом яких формуються ті чи інші релігійні вірування і культи. Отже, релігія — це соціальне явище, яке необхідно вивчати, керуючись науковою точкою зору. Наукове релігієзнавство є комплексом теоретичних поглядів на релігійну свідомість як форму суспільної свідомості, на соціальну природу релігії, закономірності її виникнення і розвитку. Релігієзнавчі знання складають методологічну основу вивчення релігійних явищ у їхнім зв'язку з соціальною практикою. Ядром теоретичного релігієзнавства виступає "філософія релігії". Під останньою розуміється філософське пояснення релігії.

75

А чи знаєте ви, що філософія релігії відрізняється від фактичного релігієзнавства насамперед тим, що, на відміну від останнього, вона вчить не тільки запам'ятовувати особливості віровчення окремих релігій, але і вміти розрізняти релігії за їх раціональною, розумною обгрунтованістю.

В сучасній філософській думці існують два підхіди до вивчання релігій:

а) ідеалістичний (релігія визначається як центральне суспільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів); б) матеріалістичний (релігія є суспільно-історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку). Філософія релігії локалізує предмет вивчення релігії. Остання виступає об'єктом філософського знання насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її відображення у свідомості людини, особливості формування релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релігійних вірувань.

Курс релігієзнавства певним чином пов'язаний з іншими філософськими курсами, насамперед із історією філософської думки, зокрема релігієзнавчі знання допомагають краще розуміти особливості виникнення та розвитку релігійних філософських шкіл та напрямів, наприклад, таких як арабський калам, християнська патристика, неотомізм та неопротестантизм тощо.

2.Зміст теми

2.1.Визначення релігії

2.2.Типологія основних форм релігії

2.2.1.Стародавні родоплемінні культи

2.2.2.Національно-етнічні релігії

2.2.3.Світові релігії

2.3.Теорії виникнення релігії

2.1.Визначення релігії

Релігія — це дуже складне явище соціального характеру, воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот). Релігія - це те, що робить людське життя осмисленим, вона забезпечує її найважливішим компонентом – "значенням". Це відбувається завдяки тому, що релігія дає людині певну картину світу (космосу, універсума), в якій несправедливість, страждання, смерть, все те, що робить життя трагічною невдачею, володіє, як виявляється, певним значенням і значенням, насамперед, в перспективі "останньої або кінцевої реальності". Сильним робить людину знання того, навіщо вона живе, а це знання дає їй віровчення.

До речі, віровчення – це систематизований виклад змісту віри у догматах, які були раз і назавжди визнані як істина, а тому не підлягають критиці.

Релігія є символічною системою, необхідною для сприйняття цілісності світу. Вона забезпечує контакт індивіда зі світом як з єдиним цілим, в якому життя і дія мають певні кінцеві значення. Релігійні символи і поняття забезпечують стійкість і міцність людського існування, додаючи йому певне значення. Релігія освячує норми і цінності людського життя і гарантує тим самим соціальний порядок і стійкість соціального світу. Вона є необхідним ступенем сприйняття світу, обумовлена функціями головного мозку і має таке саме право на існування, як і раціональне, наукове пізнання. Отже, релігія є однією з форм суспільної свідомості, яка відображає дійсність в образах і міфах та утверджує віру в їхню реальність. Релігія, на відміну від таких форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на універсальне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, саме — як система

76

поглядів на світ і місце людей у ньому, а на принципи їхньої повсякденної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і найпоширеніших сфер духовної культури людства.

Запам'ятайте: релігія (від лат. “religіо” – зв’язок) – це форма суспільної свідомості, картина світу та поведінка, що зумовлені вірою в Бога, богів, духів або будь-яку надприродну силу, яка впливає на життя всього існуючого і може вступати в контакт із людиною, а також певною мірою пов’язана із загробним світом.

Релігія являє собою складний соціальний комплекс, який складається з наступних складових:

1)вірування (або міфи), тобто віру, яка допомагає людині зрозуміти, пояснити і певним чином упорядкувати своє життя; віра сама по собі є індивідуальний феномен, який включає довіру до якогось об'єкта, події, принципу або істоти, як втілення цінності і джерела значення життя; отже, релігія передбачає спільність вірувань, що розділяються віруючими, загальний для них міф, який вписує загальні культурні цінності у визначену історичну дійсність.

2)Релігія включає, далі, ритуальну поведінку: вона різноманітна - молитви, співи, танець, вживання якоїсь їжі або заборона на неї, святкування певних дат та інше. Ритуальні дії орієнтуються на релігійні символи, які визначають їх значення, і тому розглядаються як абсолютно відмінні від зовні схожих дій людини в звичайному житті (в християнському таїнстві причастя людина "вкушає тіло і кров Христову" не для того, щоб вгамувати голод і спрагу). Ритуали можуть проводитися окремою людиною, але часто ритуали вимагають колективної участі віруючих. Звичайно ритуали є такими, що регулярно повторюються, вони здійснюються в спеціальних місцях-святилищах, храмах і т. ін. Ритуали і релігійні символи зазвичай вписуються в матеріальну і художню культуру традиційних товариств – музику, живопис, танці, писемність. Ритуальна поведінка, яка передбачає посильну персональну участь віруючого, усвідомлюється як участь в акті, що означає зіткнення з чимось більшим, ніж повсякденна реальність, зі священним, і викликає по відношенню до нього жагу шанування, благоговіння, поклоніння.

3)Центральна роль в релігії належить символам. Символ - це річ, яка представляє або нагадує щось ще, знак чогось іншого, неосяжного і далекого. За допомогою символів можна здійснювати певні дії не "по правді", а символічно, наприклад, в жертвоприношеннях обійтися не справжніми, а символічними дарами богам. Символи - це об'єкти (Хрест, «Зірка Давида»); це поведінка, вчинки (колінопреклоніння перед олтарем, хрещення новонародженого), доторкання до Мезузи - шматка пергаменту з віршами з Второзаконія, прикріпленого до одвірка при вході в будинок людини, що дотримує розпорядження іудаїзму, або повернення обличчям в сторону Кааби, як умову дієвості молитви мусульманина, так само, як п'ятикратна щоденна молитва); це міфи або перекази (біблійна історія створення світу, євангельська розповідь про Христа, який миє ноги учням). Релігійні символи

забезпечують функціонування релігії, як системи комунікацій і як системи вираження і пояснення досвіду розв'язання "кінцевих проблем".

Отже, в релігії віровчення тісно переплітається з ритуальною поведінкою та системою символів, віра завжди має свою форму вираження у культі.

Віровчення – це систематизований виклад змісту віри у догматах, які були раз і назавжди визнані як істина, а тому не підлягають критиці.

77

Знайте: культ – це система певних встановлених індивідуальних та колективних обрядів, за допомогою яких людина спілкується з Богом, або надприродною силою.

Релігія, і як віра, і як культ – це невід’ємна частина соціального буття людей. Вона існує в суспільстві не як чужорідне йому тіло, але як один з виявів життя соціального організму. В історії людства не було жодного суспільства, яке б зовсім не мало релігійних уявлень. Але характер і міра зв'язку релігії з суспільством на різних етапах його розвитку неоднакові. Виділяють три різні форми релігійних вірувань: родоплемінні, національно-етнічні та світові.

Релігія (від лат. “religіо” – зв’язок) – це форма суспільної свідомості, картина світу та поведінка, що зумовлені вірою в Бога, богів, духів або будь-яку надприродну силу, яка впливає на життя всього існуючого і може вступати в контакт із людиною, а також певною мірою пов’язана із загробним світом.

2.2.Типологія основних форм релігії

2.2.1.Стародавні родоплемінні культи.

Перші релігійні уявлення в сучасному розумінні склалися у верхньому палеоліті приблизно 40—20 тис. років до н. е., коли жили люди сучасного антропологічного типу (кроманьйонці). До ранніх форм релігії належать: фетишизм, тотемізм, магія, анімізм. Перший історичний тип релігії - це сукупність первісних родоплемінних вірувань і культів. Цей тип релігії характерний для первісної стадії в історії розвитку людства. На цьому етапі формується родовий лад в рамках якого народжується старовинна форма релігії, релігія роду – тотемізм.

Запам'ятайте: тотемізм – це віра в родинний зв'язок всіх членів роду з якимсь видом тварин або рослин.

Реальна, а не фантастична тварина вважається тотемом даної групи людей. Члени групи, тотемом якої був, наприклад, ведмідь, вважали себе ведмедями, а ведмедів - членами своєї групи. Таким чином, наочно виражалася єдність членів даного роду і їх відмінність від всіх інших. Тотем - символ, позначення єдності роду. Тотемічні уявлення зумовлюють певні відносини між людьми. Вони діляться на "своїх" і "чужих", у зв'язку з цим встановлюється, що можна і що не можна. М'ясо "свого" тотема не можна вживати в їжу, чоловіки і жінки однієї тотемної групи не можуть одружитися - це табу. Виникає уявлення про дозволене і заборонене. З тотемом пов'язане уявлення про існування особливих речей, на них накладається табу, вони стають недоторканими "священими", звертатися до них можна тільки дотримуючись найсуворіших правил, за порушення яких покладалися страшні покарання. Вважалося, що дотримання цих правил забезпечує збереження роду, видобуток їжі. Роблячи корисну тварину тотемом, члени роду вірили, що за допомогою якихось дій іншого роду, можна примусити цю тварину розмножуватися. Печерний живопис тієї епохи майже виключно зображає тварин. Тотемічні уявлення пов'язані з особливими церемоніями, ритуалами, що здійснюються з приводу найважливіших подій в житті: народження, присвячення, смерті. З'являються магічні дії. Однією з перших була мисливська магія.

Тотемізм – це віра в родинний зв'язок всіх членів роду з якимсь видом тварин або рослин.

Майте на увазі: магія – це віра в те, що певні обряди можуть надприроднім шляхом впливати на речі, які імітуються в цих обрядах.

78

Магія – це символічний образ дій (чаклунських обрядів), що мають своєю метою досягнення потрібного результату через уподібнення. Це отримання конкретного результату особливим, не "прямим", не природним шляхом. Наприклад, вважалось, що можна добитися успіху на полюванні не за рахунок витривалості, сміливості, досвідченості і іншого, а за допомогою магічних обрядів, заздалегідь імітуючи прийоми, що використовуються на самому полюванні. Розрізняють кілька видів магії: мисливська, військова, лікарняна, сімейна, тощо. Звідси народжуються інші релігійні уявлення, які пов’язані із окремими предметами та їх природними та надприродними властивостями. Декотрі речі («фетиші») наділялись в людській уяві особливими магічними властивостями і були спроможні впливати на життя людей окремим надприродним шляхом – це культ фетишизму.

Культ – це система певних встановлених індивідуальних та колективних обрядів, за допомогою яких людина спілкується з Богом, або надприродною силою.

Пам'ятайте: фетишизм – це релігійне поклоніння неживим предметам, давня форма релігії, в якій віра в надчутливе втілювалася в обожнюваний неживий предмет природи.

Фетишами частіше за все служили: частина скелі, камінь незвичайної форми, криниця, дерева. Фетиші, як вважалось, володіли особливими властивостями, в них укладалася прихована сила – «мана». Свідченням розвитку ритуалів і міфів є поховання. Живі почали піклуватися про мертвих, які після смерті продовжували вважатися членами роду. Люди вважали, що вмерлий продовжує жити, тому його забезпечували їжею, вбивали і ховали разом з ним тварин. Іншими словами, представлялося, що життя, що продовжується після смерті цілком матеріальне. Так зароджується уявлення про духів, демонів. Швидше усього, воно виникає як спроба пояснити смерть: мить назад людина ще була живою, а тепер вона мертва, хоча тіло є. Звідси уявлення про те, що померти значить "випустити дух". Передбачається, що духи діють і продовжують спілкування з людьми. Так виникла віра в "духовних істот" - анімізм.

Знайте: анімізм (від лат. “anima” - душа) – віра в існування нематеріальних духовних істот, самих по собі, або втілених в матеріальні тіла.

Таким чином, ми можемо сказати, що родоплемінні культи були дуже схожі між собою, бо в своїй основі спирались на комплекс релігійних уявлень, що містять елементи тотемізму, магії, фетишизму, та анімізму.

Магія – віра в те, що певні обряди можуть надприроднім шляхом впливати

на речі.

Фетишизм – релігійне поклоніння неживим предметам, давня форма релігії, в якій віра в надчутливе втілювалася в обожнюваний неживий предмет природи.

2.2.2. Національно-етнічні релігії.

Другим історичним типом релігії є національно-етнічні релігії. Вони виникають в IV тисячолітті до н.е. на берегах Нілу, Тигра і Єфврата, Інда, коли з'являються перші великі цивілізації. Родоплемінні співтовариства поступаються місцем державному об'єднанню людей. У зв'язку з цим змінюються зміст і функції релігійних вірувань, з’являються державні боги, боги-покровителі окремих містечок. Більшість національно-етнічних релігій політеїстичні.

Запам'ятайте: політеїзм – це віра в існування великої кількості богів та духів, що ототожнюються з різними силами природи та певними суспільними функціями.

79

Для етнічних релігій характерні наступні риси:

1)Їх творцями є етноси, тому вони мають яскраво виражений етнічний характер. Релігії єгиптян, вавилонян, греків, римлян, іудеїв відображають загалом духовну традицію цих народів, вони унікальні, абсолютно неповторні і розвиваються в реальній соціальній і духовній життєдіяльності цих народів.

2)Ці релігії мають обмежене поширення, частіше за все їх дія розповсюджується тільки на території життя конкретного етносу.

3)Для етносу така релігія є головною консолідуючою силою, яка виражає єдність етносу, його культурну і духовну цілісність.

4)Більшість релігійних етнічних вірувань є політеїстичними. У політеїстичних національно-державних релігіях виникає пантеон богів, уособлюючи різноманітні явища природи і види людської діяльності, різні сторони суспільного, духовного й особистого життя людей. (Класичним взірцем багатобожжя є давньогрецька або давньоримська релігія).

Політеїзм – це віра в існування великої кількості богів та духів, що ототожнюються з різними силами природи та певними суспільними функціями.

5)Всі національно-етнічні релігії є анімістичними, вони мають досить розвинуті релігійні уявлення, що стосуються різних одухотворених істот, душ та духів. (Наприклад, в язичницькій слов’янській міфології існували повір’я, пов’язані з духами болот, річок, лісів і навіть окремих селищ: русалками, домовиками, лісовиками та ін.).

Анімізм – (від лат. “anima” - душа) – віра в існування нематеріальних духовних істот, саміх по собі, або втілених в матеріальні тіла.

2.2.3. Світові релігії.

Третім, і самим розвиненим типом релігії є світові релігії. Їх три: буддизм, християнство та іслам. На противагу від національно-етнічних релігій, світові релігії не політеїстичні, вони монотеїстичні (окрім буддизму).

Майте на увазі: Монотеїзм – це релігійна віра в єдиного Бога, який вільно творить світ та діє в ньому, але сам, у своїй сутності, перебуває за його межами.

Розглянемо всі ці три світові релігійні системи більш детально.

До речі, чи знаєте ви, що іудаїзм, релігію древніх євреїв, інколи відносять і до світових релігій, бо, незважаючи на те, що ця релігія має чітко виражені національноетнічні ознаки, вона не є політеїстичною, але є монотеїстичною, як і більшість світових релігій, окрім того, від неї беруть свій початок християнство та іслам.

Буддизм:

Буддизм виник в Індії в VI - V ст. до н.е. в противагу кастовому індуїстському брахманізму. Буддизм існує в двох головних різновидах: «хінаяна» та «махаяна». Засновником цієї релігії був принц Сідхарттха Гаутама або Будда («просвітлений»). В класичному буддизмі немає поняття про Бога, але є поняття про спасіння від страждань та перероджень у інших тілах («круговорот сансари»). Священна книга буддистів – Трипіттака («три кошика»). В основі віровчення буддистів «чотири шляхетні істини»: життя – це страждання, причина страждань – наші бажання та пристрасті, можна зупинити страждання, шлях звільнення від страждань полягає у відмові від бажань та пристрастей. Досягти спасіння («нірвани») можна за допомогою

80