Філософія основний курс (Ч1)

Важливим для соціальної філософії є визначення рушійних сил та суб’єктів історичного

процесу.

А) Основними рушійними силами соціального розвитку слід вважати потреби. інтереси, цінності. Вони можуть бути індивідуальними і суспільними, матеріальними і духовними.

Б) Суб’єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи. Справжнім творцем історії є народ, народні маси. Вони породжують історичних осіб, які мають вирішальний вплив (як позитивний. так і негативний) на хід історії. Існують два хибні підходи до природи історичного процесу – фаталізм та волюнтаризм.

Фаталізм – це філософські погляди, які стверджують. що історичний процес є фатальним, неминучим, а народні маси та історичні особи не мають впливу на його розвиток.

Волюнтаризм – це філософське вчення, яке заперечує або ігнорує об’єктивні закони розвитку і вважає. що управління суспільним процесом можна досягти силою за допомогою дії історичних осіб. Така філософія веде до тоталітаризму. фашизму та культу особи.

В) Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створенні нової суспільно-економічної формації шляхом класової боротьби. Існують такі типи революцій: буржуазна та соціалістична, які розрізняються за своїм характером і рушійними силами. Рушійними силами революції, як правило, є народні маси, прогресивні класи та виразники їхніх інтересів – партії. Соціальні революції можуть здійснюватися як шляхом насильства, так і мирним шляхом за допомогою докорінних реформ. Для кожної революції повинні існувати об’єктивні та суб’єктивні предумови, революційна ситуація, від якої залежить форма революції – мирна чи немирна. В сучасних умовах найбільш типовою є мирна форма революції, яка вирішує корінні соціальні питання (зміну влади, економічних відносин) політичними та економічними методами за допомогою реформ.

Г) Важливим і постійним джерелом та рушійною силою суспільного розвитку, економічною основою кожної соціальної революції є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя спонукає суспільство до дотримання загального соціологічного закону – закону відповідності виробничих відносин характеру і рівневі розвитку продуктивних сил, тобто до рівноваги між ними.

Д) Рушійною силою розвитку суспільства є також політична система, найбільш яскраво виражена у формі держави.

Політична система – це система політичних партій, організацій, інститутів, рухів та відносин між ними.

Політична система органічно входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний базис. Важливим компонентом надбудови є держава. Це основна форма управління суспільством політичними засобами. Вона виникла після появи класів і необхідності встановлення злагоди між ними. Існує два погляди на сутність держави: марксистський, який вважає, що держава має класовий характер і є органом насильства, та загальнолюдський, за яким держава – це орган управління і досягнення злагоди в суспільстві.

Тип держави завжди відповідає типові суспільства – рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична.

Держава, спираючись на владу, органи управління, армію, карні органи, розвідку, бюрократичний апарт тощо, виконує дві функції – внутрішню і зовнішню.

Основними формами правління є монархія, конституційна монархія, республіка (парламентсько-президентська, або президентсько-парламентська, парламентська,

171

президентська). У країнах СНД та Україні йде боротьба за створення незалежних демократичних правових держав.

На сучасному етапі розвитку людства утвердилося розуміння всесвітньо-історичного процесу як єдності. Але єдності, що утворюється множиною великих історичних індивідів. Таке розуміння історій, враховуючи і реалізуючі можливості узагальнювального (формаційного) та індивідуального (цивілізаційного) підходів до вивчення історичного процесу водночас уникає однобічності кожного з них, оскільки на розглядає їх у протипоставленні, виходить з їх взаємодоповнюваності.

Формаційний підхід ґрунтується на універсалістському розумінні історій. Він трактує всесвітню історію, як єдиний поступальний природно-історичний процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій. Автором формаційної теорії був К. Маркс.

Аналізуючи досвід суспільного розвитку ХІХ ст. Маркс довів, що матеріальні відносини, що становлять основу політичного життя суспільства, визначаються не ідеями людей, а досягнутим рівнем продуктивних сил. На підставі цього було зроблено такі висновки:

1.В житті не існує абстрактного суспільства, а є певне суспільство, відповідне певному рівню; виробництва.

2.Суспільство є сукупністю різноманітних людських відносин.

Для характеристики стану розвитку суспільства Маркс впровадив новий термін: соціально-економічна формація – історичний тип суспільства, що перебуває на повній

стадії свого розвитку і характеризується своїм способом виробництва і відповідними йому виробничими відносинами, а також сукупністю таких суспільних явищ як соціальні спільноти людей, побут, сім’я, культура тощо.

Суспільству пропонувалися такі типи формацій:

1)первісний лад;

2)рабовласницький лад;

3)феодалізм;

4)капіталізм;

5)комунізм.

Основними структурними елементами соціально-економічної формацій визначалися

-базис – сукупність відносин у сфері виробництва та розподілу

-надбудова – сукупність ідей та теорій, створені відповідно до цих ідей установи та

ідеологічні відносини, що виникають на основі певного економічного базису. Базис визначає якісну відмінність кожної формації, відокремлюючи їх одна від одної.

Надбудова ж характеризує особливості соціального і культурного життя кожної формації. Категорії базису й надбудови використовували з метою обґрунтування положення, що

визначальним чинником суспільного життя є суспільне практика.

Яким є економічний базис суспільства, такими є і поширені в ньому системи політичних, правових, філософських поглядів, а також відповідні відносини та інститути цього суспільства.

В Радянському суспільствознавстві формаційний підхід до історії було вульгаризовано через намагання втиснути весь всесвітньо-історичний процес у горезвісну “п’ятичленну” формацій. Сьогодні дослідники опинилися в призовій ситуації – того, що мислилося як суспільно-економічна формація не існує!

Але щезла не сама формація, а спрощені уявлення про неї. Адже формаційний підхід є теоретичною моделлю всесвітньо-історичного процесу, тобто певною ідеалізацією знань про даний процес. Він не може претендувати на універсальність тому, що залишає поза полем зору багато елементів і зв’язків суспільства, як системи, які не знаходять в такому підході адекватного пояснення.

За сучасних умов однобічність тлумачення історичного процесу, як лінійної схеми, що складається з п’яти формацій, стала фактом. Тому нагальною стала потреба доповнити це тлумачення нелінійним підходом до розуміння історій, конкретизацією погляду на природу одиниці історичного числення.

172

При розробці нелінійного розуміння історичного процесу першорядного значення набуває

цивілізаційний підхід.

Термін “цивілізація” сягає корінням у латину (civilis (громадянський)), використовується у широкому спектрі дисциплін і є багатозначним в нашому разі скористаємося такими визначеннями.

Цивілізація – це культурно-історичний тип, що характеризує регіонально-традиційні особливості розвитку суспільства.

Головна ідея змісту категорій “цивілізація” зводиться до багатоманітності історичного процесу, що проходить шлях від локальних, регіональних стадій до планетарного рівня.

Прихильними цивілізаційного підходу (М.Данилевський, Д.Тойнбі) відкидали загальні закономірності суспільного розвитку, виходячи з того, що складаються на паралельно кількома соціально-історичними організаціями, що складаються на основі спільної культури. На думку А.Тойнбі кожна з цивілізацій виникає, розвивається, деградує і гине, як і будь-який живий організм. Кожна цивілізація є “цеглиною”, з яких будується споруда світової історії. Головні підстави виникнення цивілізацій – релігійні традиції та географічні рамки.

Теоретична будова розвитку Тойнбі базується на двох гіпотезах:

1.єдиного процесу розвитку історії не існує, еволюціонують лише конкретні цивілізації

2.жорстких зв’язків між цивілізаціями немає: вони можуть носити замкнутий характер і навіть ворогувати між собою.

Цивілізаційний підхід найповніше відповідає поліваріантності історичного процесу. Але не повністю, оскільки історія певною мірою підпорядкована імовірнісній логіці, вона містить безліч варіантів майбутнього і сьогодення, осягнути які майже неможливо.

В своїх думках ми можемо не лише уявити минулий шлях, пройдений людством від його виникнення до сьогодення. Ми можемо бути певні наші нащадки творитимуть таку історію і житимуть в такому світі, які відповідають їх ідеалам так само, як цей світ відповідає нашим.

3. Критерії засвоєння Після вивчення й аналізу змісту теми ВИ повинні РОЗУМІТИ наступне:

-соціальна філософія як окремий розділ філософії вивчає відносини між людиною та суспільством;

-суспільство є складним утворюванням, що пройшло у своєму розвитку певні етапи – рід, плем’я, етнос і, врешті-решт, нація;

-вищою формою існування суспільства є так зване «громадянське суспільство», що корегує дії правової держави;

-соціальна філософія є невід’ємною складовою філософії історії - дисципліни, що вивчає суспільство як процес, а також намагається осягнути сенс історії.

Урезультаті вивчення даної теми ВИ повинні ЗНАТИ:

-визначення понять «суспільство», «суспільні відносини», «людство», «громадянське суспільство», «суспільно-економічна формація», «цивілізація», «нація», «суспільна свідомість»;

-варіанти підходів до вивчення історичного процесу;

-історичні типи формацій.

Ваші знання повинні забезпечувати наступні ВМІННЯ:

-встановлення структурних зв’язків між концептами громадянського суспільства та правової держави;

-складання таблиці «Потреби та здібності як сутнісні сили людства, їх діалектика і рушійна функція в історії»;

-класифікація суб’єктів та рушійних сил історичного процесу; класифікація типів розвитку суспільства;

-порівнянняісторіософських концепцій О.ШпенглераіА.Тойнбі;

173

- відтворення причин звільнення сутнісних сил людини.

4. Вихід теми у інші дисціплини

Дана тема є завершальною при вивченні вузівського курсу «Філософія» та пропедевтичною при вивченні курсів «Соціологія», «Політологія», «Правознавство», а також цілої низки дисциплін гуманітарного циклу.

174

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ І ФІЛОСОФІЇ

«ФІЛОСОФІЯ» Ч. І.

(ОСНОВНИЙ КУРС)

КОРОТКИЙ КОНСПЕТ ЛЕКЦІЙ

(для студентів будівельних спеціальностей)

Укладачі:

БАБЕНКО Валерій Михайлович, СЕВЕРІЛОВА Поліна В’ячеславна, СТАСЕНКО Станіслав Олександрович, РОМАНЕНКО-БУРЛУЦЬКИЙ Ярослав Львович

Підписано до друку 05.05.2010. Формат 60×84 1/16. Умов. друк. арк. 5,7. Тираж 30 прим. Замовлення 089-10. Донбаська національна академія будівництва і архітектури

Надруковано у редакційно-видавничому відділі ДонНАБА 86123, Донецька область, м. Макіївка, вул. Державіна, 2.

175