Лекции Укр культура

кількості видів та форм одягу, виконаних із різноманітних матеріалів. На прикладі України це легко простежити на народному безрукавному нагрудному одязі. Цей вид одягу був поширений на всій території України, але в різних місцевостях він мав деякі відмінності. В гірських районах Західної України – це тепла коротенька безрукавка з хутра – кептар; у північних і північно-західних районах передгір'я – сукняна безрукавка – лейбик, бруслик тощо; на території Середньої Наддніпрянщини – легша, хоча і довша безрукавка – керсетка і т.д.

Оберегова (магічна, талісманна) функція допомагала людині у боротьбі із силами природи, захищала від злих духів, наврочень. Оберегова функція, що простежується в народному одязі протягом майже всієї його історії, свідчить про дуже давнє походження тих або інших елементів убрання, які зберігали її навіть до недавніх часів. За допомогою головних уборів людина прагнула захистити себе від чар зловмисних людей. Такими оберегами слугували, зокрема, дівоча стрічка або вінок із запашних рослин, складні форми жіночих очіпків. Особливі магічні властивості надавалися також українській народній сорочці, що одягалася прямо на тіло людини, їй приписували лікувальну силу, вона виступала обов'язковим елементом убрання в багатьох обрядах. Люди вірили, що через сорочку можуть передаватися різні хвороби, лінощі або ж навпаки, здоров'я, спритність тощо; сорочкою обгортали новонароджених, її вишивали на весілля, на смерть, із нею пов'язані сімейні, інтимні обряди.

Важливу оберегову роль виконували колір та орнамент одягу, а також різноманітні прикраси, пояси та інші доповнення.

Простежуються й естетичні вимоги щодо одягу. Прикрашаючи одяг, людина висловлювала свій потяг до прекрасного; з часом прикраси перетворилися на необхідний атрибут костюма. Естетичні особливості одягу підпорядковані законам композиції, таким як матеріал, форма, колорит та різні види оздоблення.

Естетична функція одягу полягає в тому, що усередині великих етнічних груп формуються специфічні регіональні ознаки, тобто костюм стає знаком відмінності населення однієї місцевості від іншої. В основі найбільш загальної класифікації одягу лежить його розподіл на чоловічий та жіночий. Кожна з цих груп у свою чергу поділяється залежно від віку людини. Наприклад, жіночий одяг розподіляється на дівочий, вбрання для молодиць та літніх жінок (чоловічий – аналогічно).

Особливості клімату створили умови для розвитку великої кількості видів одягу та різноманітності його форм.

Взуття виконує необхідні захисні функції та створює потрібні умови для існування людини. В Україні здебільшого побутувало взуття, що прикриває стопу ноги. Воно було плетеним (личаки), стягнутим (постоли) та зшитим (черевики). Головні убори виконували також захисну функцію.

За призначенням одяг можна було поділити на святковий, буденний, робочий, обрядовий. Святковий одяг був не тільки новішим, із кращого

71

матеріалу, а й більше прикрашався. Для будня шили одяг із грубішої тканини, прикрас було менше.

Матеріалами для одягу українців здавна були шкури тварин, хутро, вовна та рослинні волокна, прядиво. Для окремих елементів одягу (взуття, чоловічих головних уборів) широко користувалися рослинними стеблинами, корою дерев. В Україніз давніх-давен люди вміли виробляти тканини з кропиви, льону, конопель. За часів Київської Русі поширеними були вироби з шовку, парчі-атласу, оксамиту.

Попри всі спільні риси, в окремих місцевостях помітні свої характерні особливості, що відрізняють його від інших. Це дало підставу для виділення характерних рис вбрання Наддніпрянщини, Слобожанщини, Полісся, Волині, Поділля, Північної Буковини, Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини, Закарпаття, Причорномор'я. Межі побутування регіональних характерних рис українського одягу, так само, як і межі історико-етнографічного районування, є умовними.

У ціломутрадиційний костюм українців можна назвати цілоюскарбницею духовноїкультури народу, що відбиває його національний характер.

4.Символіка кольору

Упередхристиянські часи, коли люди здебільшого мали язичницькі вірування, яйце, що містило в собі зародок сонячної птиці (півня) і несло в собі початок життя, вважалося символом, що відганяє нечисту силу, а з нею і всі нещастя. Крім яйця, талісманом вважався цілий ряд магічних символів, їх різьбили на камені, знаряддях праці, зброї, малювали на стінах, вишивали на одязі. Ці символи малювали також і на яйцях, щоб зміцнити силу талісманів,

апокрите чарівними знаками яйце – це вже не просто яйце, а писанка. Фарби для писанки готувалися з природних барвників, тобто

здебільшого різних рослин і насіння. Збирали їх заздалегідь (влітку та восени), освячували в церквах і мали напоготові перед Великоднем. Жовту фарбу отримували з гілочок чи кори дикої яблуні; зелену – з пролісків, насіння з чорного соняшника, барвінкового листя; червону дуже рідко робили в домашніх умовах з рогу оленя, частіше купували фарби рослинного походження з червоного (Бразилія) або сандалового дерева: коричневу фарбу отримували з бруньок вільхи, ліщини, кори дуба, листя кінського каштана; чорну готували з чорнильних горішків дуба, листків чорноклена.

Символіка кольорів має велике значення при написанні писанки. Якщо писанка призначалася хліборобові, то тло писанки неодмінно мало бути чорного кольору. Це колір свята весняної землі, що прокидається від зимового сну. Символічне значення – плодючість.

Червоний колір – кров, що символізує життя, але червоний – то ще й колір, пов'язаний з відходом у «той» світ: червона китайка, червона охра, якою посипали тіло померлого. З часом червоний колір став означати вогонь небесний (блискавка, Сонце), символізувати силу, чоловічу стать, здоров'я,

72

любов, владу. На писанках – це символ життєдайної сили весни, символ відродження.

Білий – чистота. Цей колір є символом вирію, де перебувають душі. Якщо на писанках білим зображено символи або лінії, то означало безгрішне життя.

Жовтий колір означав достигле зерно, достаток, урожай. То колір сонця. Жовтий колір оберігав від злих сил. То також колір багатства.

Блакитний уособлював небо, повітря, воду, здоров'я. Це колір небесної божественності. На писанках – це символ насичення.

Зелений – колір весни, воскресіння природи, багатства рослинного і тваринного світу.

Коричневий колір позначав матір-землю.

Унаші часи рідко використовуються природні барвники, здебільшого вживають хімічні, анілінові барвники для вовни, які чудово, в яскраві тони фарбують шкаралупу яєць. Але з цим ми дещо втрачаємо, певним чином порушуючи таїну писанки.

Вода для писання писанок бралася не абияка, а спеціальна. Вдосвіта треба було прокинутися і з трьох джерел набрати воду, злити в один посуд і нести додому, ні з ким не заговорюючи, ні на кого не дивлячись і не обертаючись. Додавалося до принесеної води трохи освяченої і, за додержання цих умов, вода вважалася дуже сильною, живою.

Вогонь, що є обов'язковою складовою при написанні писанки, праукраїнці вважали святим творінням бога Сонця. Через вогонь на писанку переносилося тепло і світло Сонця. Він, вірили, був виявом сонячного бога на Землі, послом неба на Землі. Недаремно в церквах, де збирається на покаяння багато грішного люду, горять свічки, живий, святий вогонь яких очищає душі людські.

Бджолиний віск був обов'язковим компонентом при розписі яйця. Легенди особливим ореолом оточують бджолу, до якої в Україні надається епітет «свята». Бджолу називають «божою мушкою», що носила свій віск від самого сонця. Віск та мед використовується в багатьох святкових обрядових стравах (кутя, коливо).

Указках монголів, південних слов'ян, греків, румунів бджолі приписується участь навіть у світотворенні.

Упоєднанні з трьома чинниками – водою, вогнем і бджолиним воском

–цілий ряд магічних символів надавав писанці велику силу оберегу.

Магічні символи

Магічні символи дуже древні. Деякі, наприклад, спіралі, зустрічаються на єгипетській кераміці ще з V тисячоліття до н.е. Спіраль символізує сонце. Сонце – це небесний вогонь, про який люди в різні часи мали своє уявлення, але завжди шанували і возвеличували. Його уявляли як отвір, крізь який видно справжнє яскраве небо, як іскру, що невідомо як тримається на небі, як Око Боже, свічу, що носять ангели, як велике колесо, яке можна дістати навіть рукою, коли воно опускається на землю ввечері. Схід Сонця оживляє,

73

пробуджує увесь світ, дає тепло, світло і силу всьому живому. Навесні Сонце знищувало холод, ламало крижані мости, відмикало своїм промінням (золотими ключами) небо і землю, випускало птахів з вирію, зелену траву, яру пшеницю.

На писанках Сонце позначається знаками у вигляді кола, кола з крапками, кола з хрестом усередині, кола з променями, а також у вигляді шестита восьмипроменевих розеток, зірок.

На писанках Вогонь позначається знаком «триріг» (інші назви цього знаку – «трикветр», «триніг»). Вважається, що «триріг – знак, пов'язаний з неолітичним (кам'яна доба) богом землі, а вогонь був одним із його атрибутів. Також цей знак є символом родючості, оскільки Бог землі був носієм чоловічого, запліднюючого чинника. Триріг складається з трьох заокруглених або ламаних гачків, що виходять із спільного центру, або від кола чи трикутника.

До найдавніших знаків, що символізують світотворення, належить «хрест». Відомий ще з кам'яної доби, він є знаком тримірності Всесвіту. Повний хрест є тримірним, просторовим символом, оскільки утворюється перетином двох площин. Вертикальна лінія хреста – лінія небесна, духовна активна, чоловіча. Горизонтальна лінія є земною, пасивною, жіночою. При перетині (поєднанні) цих двох чинників виникає третя сила – сила Любові, Життя, Творення. Хрест здатний розширюватися безмежно в будь-якому напрямку, отже, позначає вічне життя. У давніх віруваннях кам'яної доби хрест був пов'язаний з Богом Землі, позначав 4 сторони світу.

Одним із найпоширеніших символів на писанках, так само, як і рушниках, стінних розписах, килимах, посуді, є символ «дерево життя», або як його ще називають – «вазон». Найдавніші українські колядки донесли до нас стародавні уявлення людей про ті часи, коли ще не було ні неба, ні землі, а було лише широке море, і на ньому – явір зелений. Отже, у вигляді дерева – явора, верби, дуба, берези, яблуні, груші – уявлявся стрижень світобудови, навколо якого встановлювалась рівновага протилежностей. Світове дерево завжди зображується не натурально, а стилізовано, тобто спрощено, узагальнено. У таких зображеннях обов'язково є поділ на три яруси по вертикалі та дотримання чіткої системи правої і лівої сторін. Нижня частина – коріння, що входить під землю, часто подається у вигляді трикутника, горщика. Тут містяться змії, риби, водоплавні птахи й тварини, бо низ дерева – не лише підземний світ, а й море, річка, всяка вода. Також нижня частина Світового дерева – це світ підземного бога, володаря підземного вогню та незліченних багатств втілення уявлень про світ потойбічний, минулі часи.

Середній ярус уособлює землю, реальний світ, світ сьогодення. Тут зображено великих тварин – биків, коней, оленів, вовків, ведмедів – та людей. Верхня частина Світового дерева піднімається у безмежну височінь – до Бога. У верхів'ї селяться птахи, бджоли, розташовані небесні світила.

74

Дерево життя – це і дерево роду, де кожна квіточка позначає якогось родича, а всі разом - втілення родоводу певної людини. Найпростіше тричленне позначення дерева-сім'ї. Це – стовбур з трьома гілочками: батько, матір, дитина.

Найдивовижнішою властивістю Дерева життя є його здатність перетворюватися на Жінку-Берегиню з піднятими до неба руками.

До речі, у давніх міфах деяких народів світу жінка утворилась саме з дерева. Образ Світового дерева – це образ втіленої родючості, що пов'язана з Богинею-Матір'ю, є її символом та атрибутом.

Поширеним символом на писанках є ромб – символ родючості, загальний символ жіночої основи в природі. Зображення ромба, розкресленого на чотири частини, можемо бачити на трипільських знахідках

– жіночих глиняних фігурках богині родючості. У кожну з чотирьох ділянок такого ромба ще до випалювання втискували по одній хлібній зернині; такий ромб є уособленням зораного та засіяного поля. На писанках ромб зустрічається як у вигляді окремого символу, так і в сполученні з іншими елементами.

Ще одним поширеним знаком на писанках є символ змії. Його ще називають S-подібний знак, або «сігма» (від латинської назви букви).

На зразках трипільської кераміки цей знак є одним із найпоширеніших, він зображений на посуді, на фігурках Рожаниць. Ще з палеоліту бог землі уявлявся в образі підземного змія. Навесні щороку цей змій у вигляді блискавки піднімається вгору, до неба, і, поєднуючись з богинею неба, запліднює її. Небо родить дощем, зрошуючи земну рослинність. Отже, символ змії є і символом води, грому-блискавки. Змій є охоронцем домашнього вогнища, а також володарем незліченних підземних скарбів. якими, за легендою, він щедро обдаровує того, хто йому сподобається.

Знак тризуба є знаком триєдності світобудови, символом Триєдиного

Бога.

Вважається, що знак тризуба походить від зображення знаку води, дощу ще за кам'яної доби. Пізніше, в період бронзи, тризуб став атрибутом грози, бурі. взагалі всіх небесних богів. І його зображували з хвилястими, вогненними зубцями. Отже, тризуб є атрибутом водних богів, сили й родючості води, а також він символізує блискавку, грім, полум'я. У поєднанні цих двох сил виникає вічне життя, третя, синівська сила. Тризуб також може символізувати минуле, теперішнє й майбутнє. Він є символом влади.

Трикутник також є поширеним символом на писанках. У ньому втілена ідея триєдності Всесвіту: неба, Землі і води. Цей знак також символізує батька, матір та дитину. Це – символ божественної Трійці. Сяйво у вигляді трикутника – атрибут Бога-Отця. Рівнобічний трикутник символізує завершеність. Трикутник, обернений вершиною вгору є сонячним і має символіку життя, вогню, полум'я, чоловічої основи, духовності.

75

На українських народних писанках поряд із космічними, солярними знаками поширеним є зображення рослин, дерев, квітів. Дерева, особливо верба, явір, дуб, береза символізують прадерево життя, так само, як і Чумацький Шлях. Але на писанках ми бачимо стилізоване, спрощене зображення дерев, найчастіше це гілочки, а то й окремі листочки.

Калина символізує свято Коляди, Різдво світу, її шанують, садять коло хати, а ягоди кладуть взимку між шибками. Калиновий кущ має сонячну символіку, калинові грона використовують під час весільних обрядів, з калиною порівнюють дівочу красу; це також символ дівочої цнотливості.

Верба – є втіленням сили у своїй слабкості, є протилежністю дубу та сосні; останні не можуть перенести бурю і ламаються під поривами вітру, а гілки верби, нахиляючись, повертаються потім у попереднє положення і залишаються цілими. У християнстві вербові гілки несуть як символ пальмових гілок на Вербну неділю. Обряд хльоскання вербою означає поєднання людини з космосом, очищення, відновлення сили і здоров'я. Це дерево, що росте навіть із встромленого в землю свіжозрубаного кілка, відоме як невибагливе і швидкоростуче.

Дуб – символ сили, захисту, довголіття, чоловічої мужності, вірності. Це дерево пов'язане з богами-громовержцями і громом, вважається емблемою богів неба та плодючості. У християнстві дуб – символ Христа як сили, що проявляється у біді, як твердості у вірі. Дуб шанували за довголіття, міцність, вологостійкість, через те його деревину використовували під час будівництва жител, на клепки до бондарських виробів, осі до возів тощо. Дубова кора вважалася найкращою для вичинки шкір, а також для лікування шлункових захворювань. Мотив «дубового листя» поширений на писанках Полтавщини, Харківщини, Київщини, Західного Поділля.

Серед рослинних орнаментальних мотивів на писанках маємо зображення винограду – символу мудрості та безсмертя, маку – символу родючості, яблуні та яблук, що означають плодючість, любов, знання і мудрість. Змальовували на писанках також стилізовані квасольки, тюльпани, смереку, огірочки, горошок тощо.

Писанки із зображенням на них квітів належать до групи писанок з рослинним орнаментом. Квіти є одним із найпоширеніших мотивів на писанках Чернігівщини, Полтавщини, Львівщини, Київщини. Пов'язані з культом богині неба, що була володаркою життя і смерті, квіти стали її символом. Існують повір'я, що в квітах заховані душі людей, а також після смерті людини саме у квітку ховається її душа, відтак забирає її до себе, у своє царство володар підземного світу. Саме тому, за звичаєм, жінки, котрі хотіли мати дітей, але не мали їх, писали писанки з квітами і дарували їх дітям.

На багатьох писанках зустрічаємо зображення тваринних символів. Однак, рідко тварини чи птахи зображені повністю, здебільшого писанки мають назви «Баранячі ріжки», «Вовчі ребра», «Заячі зуби», «Зуби крука», «Ведмежі лапки», «Качині шийки», «Курячі лапки», «Сорочі лапки».

76

Причому, зображені на писанках солярні знаки лише нагадують частини тіла тварин. Можливо, у таких назвах збереглася згадка про тотемних тварин, тобто таких, котрі були покровителями, захисниками того чи іншого роду, або, навпаки, котрих слід було остерігатися.

Але найчастіше зустрічається зображення оленів і коней на гуцульських і буковинських писанках. Олень, як і кінь, істота земна, і роги його асоціюються з земною рослинністю, яка щорічно відмирає і знову оживає. Тварина ця пов'язана із Сонцем. Згідно з давніми віруваннями, Сонце почергово перебуває як на небі, так і під землею, і саме олень на своїх рогах виводить Сонце на небо. Чудесний олень уявлявся героєм, що приносить людям світло, сонце, вогонь, уже пізніше він став благодійником людей, істотою, що пов'язується із землеробством, ремеслами, знаннями. Олень також вважався провідником душ померлих людей, тому в давніх похованнях знаходять бронзові фігурки оленя; зображувався олень на рукоятках мечів і кинджалів.

Кінь є також символом чоловічої основи у природі, символом Сонця. З часом відбулося перенесення культово-міфологічних уявлень про оленя на коня.

Птахи – істоти священні. Вони є символом вічності, безсмертної душі, божественного прояву, духів мертвих. Саме птахи можуть якнайвище долетіти до Бога. Вони є посланцями Бога на Землі. Після смерті людини душа у вигляді птаха, за повір'ями, залишає землю. Птахи пов'язані як із Великою богинею неба, так і з богом підземного світу. Так, зозуля – провісниця смерті, істота, що веде в потойбічний світ, є мудрою, здатною зцілювати. Цей птах пов'язувався з багатством. Лелека дарує дітей, сова та ластівка також були символами добра і зла, а в голуба вселяється душа і летить з ним до неба... При цьому з богом пекла пов'язувались хижі птахи,

такі як орел, яструб, коршак.

Різноманітність описаних символів дає можливість зрозуміти глибину мудрості українського народу, його вміння оберігати себе, свою оселю, родину, життя, утворювати магічне писанкове коло захисту в обрядах та звичаях.

77

ЛЕКЦІЯ 7 Український культурний архетип

1.Український культурний архетип. Світоглядні уявлення українців.

2.Найбільші річні християнські свята.

3.Традиції сімейного виховання. Родинна обрядовість.

4.Етнолінгвістика. Українські обрядові мовні формули на етнокультурному тлі. Фольклорна фразеологія, народна афористика.

1. Український культурний архетип. Світоглядні уявлення українців

Архетип (грец. άρχή (arche) – початок і грец. τυπος (typos) – тип, образ;

прототип, проформа) – прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень. Це поняття походить від традиції платонізму і відіграє головну роль в «аналітичній психології», розробленій Юнгом, що вплинула на сучасну культуру. У філософії Платона під архетипом розумівся осяжний розумом зразок, «ейдос», у схоластів – природний образ, відбитий у розумі, у Августина Блаженного – споконвічний образ, що лежить в основі людського пізнання. Архетипи – це універсальні моделі несвідомої психічної активності, які спонтанно визначають людське мислення і поведінку.

Основу духовного життя складає досвід, який передається від минулих поколінь наступним і є сукупністю архетипів. Архетипи, проектуючись на зовнішній світ, визначають своєрідність культури:

культури-інтроверти – головна цінність закладена в об'єкті і ставленні до нього, набуває індивідуального характеру (доба Просвітництва);

культури-екстраветри – головну цінність становить особистість людини і ставлення суб'єкта до ідей, що набуває колективного характеру (доба Романтизму). При цьому жодна з культур не досконала.

Українська культура пройшла тривалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. На розвиток впливали природні умови географічного положення, території, міграційні процеси, елементи інших культур. Протягом століть одні племена та етноси змінювались іншими. Кіммерійці, скіфи, сармати, гуни, слов'яни, половці, татари та ін. брали участь в етногенезі українців. Основою культурного процесу, що передавав здобутки предків нащадкам, було місцеве населення, яке вбирало в собі всі впливи, і будувало з них свою культуру. Україна лежить на перетині шляхів до Центральної та Західної Європи, з Північної Європи на Близький Схід та Кавказ. З огляду на рубіжність (вплив сходу і заходу) існують різні національні регіональні особливості українців сходу (більш чуттєві) і заходу (більш спокійні).

Кордоцентризм у структурі української психіки визначається з погляду української етнопсихології – спільної ознаки українців: переваги емоцій та почуттів над мисленням і волею, що робить їх подібними один до одного.

78

У дохристиянський період найважливішими для слов'ян були архетипи

Аніми, Анімуса, бика (оленя, тура, вола), вогню, води, воріт, гори, дерева (лісу), дитини, змії, каменя, квітки, мосту, місяця, сонця, поля, стіни (тину, паркану), тіні, хреста і птаха. Аніма – архетип невизначеного жіночого образу, носія материнства, захисту, родючості, а також – заряд небезпечного, злого. Аніма та Анімус (чоловічий відповідник) – компоненти світобудови. Згодом архетип Аніми переріс в образ Великої Праматері, породивши багато фольклорних образів. Він відіграв суттєву роль у трактуванні образу Богородиці.

Драматичні суперечності людських доль сконденсовані в архетипі тіні. Тінь – те, що людина воліє забути чи приховати, прориви підсвідомого. Виявом почуттів людини є архетип вогню – еквівалент емоційного потягу, жаги. В українській міфології вогонь фігурує і як добре (священне) начало, і як втілення злих сил, і як амбівалентний (двоїстий) елемент. З інстинктом розмноження, родючістю пов'язаний архетип змії (втілений, зокрема, у кераміці Трипілля), образ якої близький до образу вогню, тобто пов'язаний із пристрастями або з очищенням від них. Формою міфологізації архетипу змії було перетворення її на образ дракона. Архетип дитини розшифровують як символ недиференційованої первісної стихії, предків роду, племені. У текстах колядок цей архетип трансформувався в образ першолюдини. Архетип дерева – тіло і кров Бога, засіб досягнення мети.

Найпоширенішим є архетип води – пробудження до життя, очищення. Українці первісне буття вбачали в єдності втіленого у світлі чоловічого і втіленого у воді жіночого начал. Із ритуальним обмиванням водою пов'язаний акт нового (другого) народження. Архетип води трансформується від «родового лона» до «чистоти, щастя, здоров'я». Вода пов'язана з коханням, любовним (хворобливим) «ярінням» (М. Новикова).

Загальновживаним є архетип гори, який фіксує соціальний досвід людства. Ходіння на гору – прилучення до божества. Архетип гори – концепт упорядкування космосу; гора, пізніше камінь, – осереддя Всесвіту.

Поступ свідомості, подальше осмислення буття, взаємин між людьми простежується в архетипі квітки. Архаїчне сприйняття-розуміння квітки має два тлумачення: символ крові і життя (червона троянда, рута) і невинність (біла троянда). Уявлення про квітку як центр світобудови засвідчило примирення давньої людини з власним Я. Пришивання квітів до шапок учасників весільного ритуалу означає прилучення людей до «світового дерева» та його родючості, злуку зі світобудовою з власної волі і через власні дії (шлюб).

Українські архетипи проявляють себе як символи у міфах, казках, фольклорі, обрядах, традиціях, і є узагальненням досвіду наших предків.

Українська міфологія представляє образ бика (оленя, тура) як оберега, здатного допомогти у боротьбі зі злими силами. Образ бика (тотем) поширений у трипільській культурі – глиняні статуетки, розписи кераміки

79

тощо. Він пов'язаний із культом плодючості, вогню, сонця. Деякі дослідники вважають, що бик (віл) репрезентує формування ідеї змагання за волю.

Історично першими продуктами міфосвідомості були замовляння, засновані на архетипах. Архетипи у замовляннях відображають бачення людиною моделі світу, пов'язані з її життєдіяльністю, потребами захисту, контакту з вищими силами. Архаїчні тексти замовлянь свідчать про два типи ставлення людини до вищих сил – покори і приєднання до добрих сил з метою перемоги над злими.

Із часом продуктивні можливості освоєння світу за допомогою архетипних образів вичерпали себе, внаслідок чого почали виникати міфи, продуктами яких стали обрядові пісні, щедрівки і колядки. Тексти колядок, щедрівок, весільних пісень зафіксували спроби інтерпретації й упорядкування життєдіяльності через опозицію «людина – Бог». У них сформульовані уявлення про ідеал суспільних відносин, родини, духовного життя. Якщо в архаїчних замовляннях людина відчувала себе космічною силою, окремою істотою, то в колядках і щедрівках вона постала як «унікальний онтологічний феномен з притаманними лише їй волею, захопленнями, слабкостями» (В. Ятченко). Обрядові пісні містили в собі соціальний досвід, забезпечували терапевтичний ефект перед усвідомленням трагічності буття, ставали чинником етнічної самоорганізації, демонстрували свідоме поширення знань, призначення людини у світі, її місце в процесі історичного розвитку.

Генетичною основою загадок є ритуал: «Питання, які по черзі або у відповідь на виклик задавали один одному жерці під час жертвування, суть загадки в найповнішому сенсі цього слова, цілком аналогічні за формою і тенденцією загадці як соціальній грі» (Й. Хейзінга). Для первісної людини знання означало магічну владу над дійсністю, загадка була словесною формою передачі втаємниченого знання про тотеми, обереги, табу спільноти. Через відповідь-знання людина намагалася засвоїти ритуали, норми поведінки, мовлення, вплинути на світ, захиститися від небезпеки, зміцнити свій статус.

Певну філософську, моральну інформацію містять казки – «історично вироблені культурні форми становлення й розвитку людської свідомості», скарбниця соціокультурного досвіду, де кристалізується неперехідна духовна самодостатність, «формотворення здатності переживати уявне як дійсне» (В. Шинкарук).

Культура несе в собі таємну мову семантичних полів. Виникаючи в лоні міфу, архаїчні образи світовідчуття, архетипи людської свідомості постійно

з'являються в історії людського мислення (М.Ю. Русин, І.В. Огородник).

2.Найбільші річні християнські свята

Уминулому народні свята регламентували всі сфери життя українського селянства – виробничу, громадську, сімейну. Календарні звичаї

80