14. Додатки

Додаток А

Перший етап

Алкоголізм і наркоманія є однією з локальних форм девіантної адиктивної поведінки, своєрідним вираженням невпорядкованості особистості і непристосованості її до навколишнього світу.

Наркоман поводиться так, ніби прагне знищити себе — всупереч інстинкту самозбереження, здоровому глузду і своєму бажанню.

I. Психологічний огляд залежних (девіантних, адиктивних) осіб

Рисами людини в преморбіді наркоманії є: емоційна незрілість, непостійність, відчуття неповноцінності і невпевненості, неповноцінна психосексуальна організація, садистські і мазохістські прояви, агресивність і нетерпимість, слабкі адаптивні здібності, пасивність, піддатливість чужому впливові, схильність до регресивної поведінки, нездатність до спілкування.

Поряд з іншими причинами, до наркотизації можуть призвести і порушені стосунки в родині — порушення ідентифікації з батьками, відсутність авторитету в процесі ідентифікації (розбиті сім’ї, відсутність злагоди і гармонії); байдуже ставлення (емоційне відштовхування), що призводить до виникнення нових порушень у родинних стосунках. Невизначеність позиції дорослих провокує неможливість визначення ролі і статусу молодих людей у родині.

Помічено, що в нижчих соціально-економічних прошарках суспільства молодь дорослішає раніше, а успадкування відповідальності дорослих у неї настає швидше.

У наркоманів існує психологічний бар’єр з батьками, через який вони зовсім не можуть порозумітися. Батьки, не поділяючи позиції своїх дітей, зазвичай практикують один з двох сценаріїв: прагнуть нав’язати їм свою волю, відкидаючи можливість полеміки та рівноправного діалогу, або починають нехтувати своїми дітьми, потураючи їм йти своєю дорогою. Згодом, коли діти зовсім виходять з-під контролю, такі батьки відчувають безсилля і фрустрацію.

II. Уразливість сфери саморегуляції у наркозалежних хворих

Доки не сформувалось сучасне розуміння природи хімічної залежності, наші міркування про залежних осіб та реакції на них визначались ранніми теоріями зваби, наріжним каменем яких було уявлення про прагнення задоволення, або деструктивні мотиви девіантної поведінки.

Сучасні психодинамічні підходи до проблеми хімічної залежності на основі структурних, «Я»-об’єктних теорій та теорій розвитку дали змогу краще зрозуміти чинники, що сприяють та перешкоджають виникненню залежності. Людина не схильна до хімічної залежності, якщо вона знаходиться у злагоді з собою і своїми відчуттями, здатна адекватно виражати свої почуття, підтримує здорові стосунки з іншими і може дати собі раду. Не дивно, що травмуюча, образлива або принизлива поведінка батьків руйнує всі ці чотири аспекти психологічної позиції. Травми і психологічні ушкодження, яких зазнають упродовж свого розвитку адиктивні індивіди, поєднуються з чинниками біологічної або генетичної сприйнятливості, певними культурними нормами або пригноблюючими соціальними умовами, які посилюють психологічну уразливість. Іншими словами, підвищується вірогідність того, що через психологічні травми людина почне експериментувати з хімічними речовинами, які викликають залежність, прагнучи їхніх короткочасних адаптивних і полегшувальних ефектів.

Уразливість системи саморегуляції у залежних хворих впливає на їхню самооцінку, стосунки з оточуючими, здатність володіти своїми емоціями і піклуватися про себе.

Роберт Севітт у статті «Психоаналітичне дослідження адикції: структура Его і наркотична залежність» класифікує наркотичну залежність як злоякісний перехідний стан між психоневрозом і психозом.