11. Три заходи роботи в центрі (індивідуальна, групова і масова)

Індивідуальна

13-річний підліток Сергій Коваленко прийшов до відділення у супроводі матері для обстеження, уточнення діагнозу про наявність залежності від прийому летючих речовин і подальшого направлення до Центру медико-соціальної реабілітації для неповнолітніх.

За словами матері, син наприкінці навчання у 5-му класі почав прогулювати уроки, тікати з дому, бродяжити, нюхати клей. Через крадіжку та бійку в школі проти нього була порушена кримінальна справа. Мати разом із комісією у справах неповнолітніх направляла його на лікування до Ігренської психіатричної лікарні, але після лікарні Сергій втік з дому, і проблеми загострились. До нього застосовувалися різні заходи, які не призвели до позитивних зрушень, і мати, за порадою комісії у справах неповнолітніх, налаштувалась відправити його до Центру, оскільки Сергій «ганьбить їхню родину, може, там він що-небудь зрозуміє».

Батьки Сергія розлучилися, коли йому було кілька місяців. Кожен з батьків жив своїм життям. Батько хлопця, Олександр, почав пиячити, але приходив до дитини, хоча допомагав мало. Мати (назвемо її Інною) незабаром одружилася вдруге, стосунки в другому шлюбі складні. За словами Сергія, вітчим, Юрій, раніше «коловся», а зараз, коли став жити з мамою, пиячить, влаштовує вдома сварки, і один раз побив матір за те, що вона сиділа з подругами в кафе, так, що вона знепритомніла. Підліток його боїться, і відчуває до нього неприязнь. В сім’ї народилася друга дитина — сестра, стосунки Сергія з батьками погіршилися, і він почав тікати з дому, оскільки в компанії хлопців, з якими він жив у підвалі, почувався добре, спокійно, його там не кривдили, навіть старші за віком.

Початкова психотерапевтична мета

Встановити стосунки співпраці з матір’ю, яка контролює ситуацію, і вітчимом, якого мати слухає і якому підкоряється. «Пустити проблему в кімнату» у тому вигляді, як її уявляють мати і вітчим, і побачити порушені стереотипи стосунків.

На першій сесії з Сергієм, його мамою і вітчимом, хлопець був пригнічений, мовчав, втягував голову, зіщулювався, час від часу втирав сльози. Родина намагалася справити враження благополучної, у подружжя були продумані версії, що реабілітували їх і звинувачували всіх навколо. Але їхня зовнішність підтверджувала те, що про них вже було відомо від Сергія. Вони розказували про всі Сергійові провини, про безліч заходів до нього, що він їх ганьбить, що вони вже більше не можуть нести за нього відповідальність, що довіряти йому не можна ні в чому. Коли Сергій двічі намагався на своє виправдання вставити слово, мати його тут же грубо перебивала: «Не шкірся до мене».

На даній психотерапевтичній сесії ми спробували показати батькам, що у них є ресурси і можливості вирішення проблеми, і що ми готові їм у цьому допомогти. Але родина відмовлялася брати на себе відповідальність бодай на один день. Думка терапевта про те, що яка б погана дитина не була, але з дому, де є їжа, увага, піклування і безпека, тікати і «бомжувати» в холоді, голоді і небезпеці вона не буде, примусила батьків знітитись. На жаль, так ми переконалися, що ця родина, на чолі з вітчимом, займатись Сергійом більше не хоче.

Тоді ми застосували прийом «перенесення в майбутнє», тобто запропонували поміркувати, яким Сергій може повернутися з Гейківського центру, де знаходяться «важкі підлітки», в яких немає батьків. Адже, коли Сергій повернеться, він повернеться додому, тобто знову до них, але подорослішавши і змінившись. Проблеми ж можуть не тільки не зникнути, як і після Ігренської психіатричної лікарні, а навпаки, поглибитись. Цим ми посіяли сумнів у Інни та вітчима Сергія стосовно правильності їхнього рішення, і вони дали згоду залучити інших членів родини до вирішення цієї проблеми. Ось тут ми й вирішили пошукати ресурси.

Ми з’ясували, що у Сергія є рідний батько, який заради сина покинув пиячити і мешкає неподалік, дві бабусі по лінії матері і батька, дідусь, дядько і дві тітки. Хіба можна за наявності такої кількості родичів відправляти Сергія до притулку? Невже йому нікому допомогти?

Була поставлена така психотерапевтична мета: побудувати стосунки з іншими членами родини, об’єктивно розглянути проблему.

Коли ми стали розпитувати Інну про родичів, щоб отримати їхню допомогу у вирішенні проблеми Сергія, вона сказала, що її мати, тобто Сергія бабуся, п’є, і там Сергій жити не може. Колишній чоловік, тобто біологічний батько Сергія, теж алкоголік, і його дружина теж п’є.

Ми запросили на бесіду всіх родичів, і всі активно відгукнулися. Виявилося, що Інна і вітчим Сергія відгороджували себе, не спілкувалися ні з ким, і не дозволяли нікому втручатися у свої сімейні справи. До нас приходили дядько Сергія — 16-річний рідний брат Інни. По телефону ми неодноразово розмовляли з матір’ю Інни, яка, до речі, завжди була твереза. Вони стверджували, що свого часу, втікаючи з дому, Сергій жив у них, нікуди більше не тікав, і ходив до школи. Так тривало доти, доки Інна його не знаходила. Тоді він тікав зовсім, і починав бродяжити. Інна зі своїми батьками взагалі не спілкується, а рідний батько Сергій з ними в добрих стосунках. Відвідуючи їх, він зустрічався з сином. Тато та його родичі приходили до нас на бесіди, і з радістю почали допомагати Сергієві: приносили передачі, підтримували його морально, спілкувалися з нами. Від спілкування з рідним батьком Серігій просто ожив, звеселів, підбадьорився.

Тобто втечі Сергія з дому, нюхання клею були лише «симптомами», «вершиною айсберга» тих сімейних проблем, які вітчим і мати всіляко намагалися приховати, і уникали їхнього обговорення. До вітчима Сергій ставився зі страхом, образою, неприязню і неприйняттям. Єдиною умовою, за якої Сергій перестав би тікати з дому, була умова жити з мамою і з молодшою сестричкою без вітчима.

Наступна мета

Запропонувати рідному батькові Сергія проявити ініціативу у вирішенні проблеми сина, оскільки він був відчужений від нього матір’ю, і обнадіяти його тим, що він може, як батько, допомогти сину.

Далі ми провели роботу з Інною, яка безапеляційно стверджувала, що Сергія не змінити, і наводила приклади того, як вони з вітчимом його ловили, карали і навіть лікували в Ігренській психіатричній лікарні. Тоді ми застосували прийом рейфреймінгу, тобто перевизначили ситуацію, допомагаючи матері зрозуміти, що поведінкові проблеми сина були протестними реакціями проти вітчима, боротьбою за її материнську любов і увагу до нього, і що подальші проблеми її сина формувалися під впливом несприятливого соціального оточення і обставин, за яких йому, 12-річному хлопчику, потрібно було виживати, і щось їсти. Адже він раніше був слухняним, і в усьому допомагав мамі.

І тоді нам вдалося умовити її на спільну терапію з Сергієм і його біологічним батьком.

Далі ми наводимо сесію сімейної психотерапії, проведену психологом Я.О.Хоменко і психологом Є.С.Компанцевою з Сергієм, його матір’ю Інною та біологічним батьком Олександром, які вперше за 11 років зібрались разом, і яких ми примусили розпочати конструктивну взаємодію.