12. Ґенеза політико-правової думки в Україні: від «Руської правди» до Конституції Пилипа Орлика.

«Руська Правда» Ярослава Мудрого. Закони Ярослава високо цінували людське життя, честь, засуджували злодіїв і вбивць. Головною метою співжиття проголошувались особиста безпека. «Руська Правда» регулювала також майнові відносини між людьми, стосунки між батьками й дітьми.

Суттєве суспільно-політичне значення в Київській Русі мали погляди на походження держави та князівської влади, правове регулювання суспільних відносин, стосунки між церквою та державою, проблеми цілісності та суверенності політичної влади, об'єднання розрізнених удільних князівств навколо великого князя київського, на самостійність і незалежність Русі тощо.

Суспільно-політичні ідеї здобули відображення й у літописах. У «Повісті временних літ» (XII ст.) Нестора подаються відомості про діяльність князів, боротьбу із зовнішніми ворогами, народні повстання в Київській Русі. Одним із найважливіших питань політичного характеру у «Повісті...» є проблема рівності Київської Русі з іншими європейськими державами

Важливе значення в розвитку державно-політичної думки в Київській Русі мало «Слово о полку Ігоровім» (XII ст.).

У цій поемі знайшла своє відображення низка актуальних політичних проблем. Провідною в ньому була ідея політичного об'єднання руських земель і припинення князівських міжусобиць.

Конституція Пилипа орлика — договір гетьманаВійська ЗапорозькогоПилипа ОрликазістаршиноютакозацтвомВійська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписавкошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська.

Укладений 1710року. ЗатвердженийшведськимкоролемКарлом XII. Написанийлатиноюістароукраїнською. Складається зпреамбулита 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейськихконституційнового часу. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

13. Ідеї федералізму та національно-територіальної автономії м. Драгоманова та м.Грушевського.

М. Драгомановне поділяв марксистську тезу про визначальну роль матеріаль­ного виробництва в суспільному розвитку. Він вважав, що економічна діяльність задовольняє лише одну з потреб людини — «живлення», тоді як існують інші не менш важливі потреби — розмноження, пізнання, розваги. Люди прагнуть до спілкування та об'єднання, основними формами яких є громада й товариство.

Поняття «громада» є ключовим у політичних поглядах М. Драгоманова. На його думку, головним критерієм оцінки діяльності держави є служіння суспільному благу. Суть держави полягає не в її формі, а в тих правах і свободах, якими наділені громадяни. Політична історія людства є кругообігом трьох основних форм держави — аристократії, монархії й демократії

Головну причину поділу суспільства на багатих і бідних М, Драгоманов убачав у приватній власності. Покінчити зі злиденністю і гнобленням можна тільки шляхом організації колективної праці за умови колективної власності громади на землю та знаряддя праці.

М. С. Грушевськийбагато своїх праць присвятив громадсько-політичній тематиці, охопивши майже всі сторони української політики, суспільного життя й культурного розвитку.

Витоки своїх політичних поглядів сам М. Грушевський визначав у праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання». У цій праці розкривається сутність народницького світогляду вченого — ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави. Цю ідею він відстоював протягом усієї своєї наукової та громадської діяльності. Виходячи із пріоритету ідеї народності, Грушевський звертається до дослідження історії українського народу як окремої етнокультурної одиниці, чому він присвятив десятки років наполегливої праці. Саме дослідження історії українського на­роду привели вченого до обґрунтування історико-юридичних прав цього на­роду на самостійність і власну державність.

Досліджуючи проблему, вчений дійшов висновку, що селянство є осно­вою української нації і самим історичним процесом воно навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національне відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою.