§ 9. Поняття, значення і способи тлумачення правових норм

Тлумачення права — це особливий вид юридичної діяльності, яка полягає в з'ясуванні та роз'ясненні змісту право­вих приписів, зафіксованих у нормативних актах. Необхідність у ньому зумовлена тим, що сформульовані законодавством правові приписи носять загальний характер, в них відображені найзага-льніші, найтиповіші ознаки відносин, які регулюються даним приписом. Реальні чи життєві обставини завжди конкретні та ін­дивідуальні, і тому в кожному випадку реалізації та застосування норм права необхідно з'ясовувати, чи підпадає дана ситуація під ту модель, яка передбачена в правовій нормі. Метою тлумачення є правильне і єдине розуміння змісту юридичних приписів для їх успішної реалізації.

Тлумачення не містить елементів правотворчостІ, тобто з'ясування та роз'яснення змісту правової норми не призводить до її зміни або створення нової. Незалежно від того, скільки разів припис, що міститься в нормативному акті, тлумачитиметься, він зберігає свою силу аж до його відміни або зміни рішенням упов­новаженого на те правотворчого органу. Здійснювати тлумачення можуть будь-які суб'єкти, але юридична сила тлумачення при Цьому буде різна.

Офіційне тлумачення виконується уповноваженими на те ор­ганами держави. Таке тлумачення обов'язкове для суб'єктів, які реалізують право, тобто має юридичну силу. Офіційне тлумачен-

ня може здійснюватися як органом, який видав нормативний акт, так і підпорядкованим йому органом, але в межах певної для ньо­го компетенції. Щодо законів України, то право їх офіційного тлумачення належить Конституційному Суду України.

Неофіційне тлумачення норм права може здійснюватися будь-якими суб'єктами, в тому числі громадянами. Сприяючи, за умо­ви обгрунтованості, успішній реалізації права, воно не має, на відміну від офіційного тлумачення, обов'язкового характеру.

Особливим видом неофіційного тлумачення є таке, що дається вченими-юристами і практичними працівниками (так зване докт-ринальне тлумачення). Його прикладом можуть бути коментарі до кодексів, що мають скоріше пізнавальне, ніж юридичне зна­чення.

§ 10. Система права

Правові норми, які регулюють найрізноманітніші від­носини в різних суспільних сферах, утворюють не хаотичну су­купність, а певну систему, яка характеризується внутрішньою уз­годженістю та єдністю. Це проявляється в несуперечності норм, що видаються органами різного рівня, конкретизації загальних норм-приписІв регулятивними або охоронними приписами.

Найбільшими утвореннями, з яких складається система права, є галузі права. Галузь — це частина системи, яка включає норми, предметом регулювання яких є коло якісно однорідних суспіль­них відносин.

У галузі права виокремлюють інститути та підгалузі. Інсти­тут регулює не всю сукупність однорідних відносин, а тільки певну їх частину, яка відрізняється суттєвою своєрідністю. Так, до складу галузі фінансового права входять інститути бюджетно­го фінансування, банківського кредитування тощо, цивільне пра­во включає інститути права власності, зобов'язального права та ін. Підголузь об'єднує кілька інститутів однієї і тієї ж галузі.

Кожна галузь права має свій предмет регулювання. Напри­клад, управлінські відносини охоплюються нормами адміністра­тивного права, майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини — нормами цивільного права, трудові відносини пра­цівників — нормами трудового права і т. д. Галузі права розме­жовуються також відповідно¹ до методу правового регулювання, тобто заходами впливу, що закріплені в правових нормах. Пер-

винними, тобто основними способами регулювання, що визна­чають початкові юридичні позиції учасників даного виду відно­син, є методи субординації та координації.

Метод субординації базується на відносинах влади та підлег­лості, на правовій нерівності сторін. Він застосовується при регу­люванні відносин, в яких однією із сторін виступає орган держа­ви, наділений владними повноваженнями.

Метод координації передбачає рівноправність і незалежність учасників відносин, що регулюються, надає їм можливість у рам­ках, встановлених законом, самостійно визначати взаємні права та обов'язки. Найчіткіше цей метод проявляється в цивільному праві.

І Таким чином, система права являє собою об'єктивно зу­мовлену внутрішню побудову права, яка відображається в роз­поділі правових норм за галузями та інститутами.

Основними галузями системи права є: конституційне, адмініс­тративне, цивільне, трудове, сімейне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне та ін.

Систему права необхідно відрізняти від системи законодавст­ва. Система права — це його внутрішня побудова, яка полягає в розподілі норм за інститутами та галузями. Система законодавст­ва — це зовнішня форма існування правових норм у вигляді нор­мативно-правових актів, об'єднаних за його відповідними галу­зями. Система права об'єктивна, її поділ на галузі зумовлений предметом та методом правового регулювання. Вона слугує ос­новою для системи законодавства. Кожній основній галузі права відповідає галузь законодавства.