Розділ 9. Наукове пізнання, його форми та методи

Утеоретичномупізнанніширокозастосовуєтьсятакожметодфор-

малізації. Формалізація — це метод вивчення найрізноманітніших об’єктівшляхомвідображенняїхзмістуіструктуриузнаковійформі, за допомогою різноманітних «штучних мов» (математичної мови, математичної логіки, хімії, радіотехніки і т. ін.). Формалізація як засіб пізнання має величезне значення. Зокрема, вона прокладає шлях комп’ютеризації, передачі інформаційним машинам певних моментів інтелектуальної діяльності людини.

Висновки

1.Наукове пізнання є особливим видом соціальної діяльності. Першочерговим його завданням є встановлення об’єктивних законів природи і суспільства, вивчення специфіки їх прояву. Кінцева мета — вироблення на основі пізнаних законів, способів, прийомів і засобів практичного перетворення світу.

2.Наукове знання і сам процес його одержання характеризуються системністюіструктурованістю. Передусімуструктурінауковогознання вирізняють емпіричний і теоретичний рівні. Основними формами наукового пізнання є: факт, проблема, гіпотеза, теорія.

3.Науковий метод — це єдність об’єктивного і суб’єктивного. Об’єкт обумовлює, а суб’єкт формує метод, тому певною мірою і сам об’єктможеспрямовуватипроцеспізнаннянаправильнийшлях. Втім такий шлях пізнання не є оптимальним (він складний, іноді заплутаний). Завданнянауки— прискоритипереведенняпроцесупізнанняна оптимальний, свідомо діалектичний шлях.

4.Для пізнання навколишнього світу необхідно з’ясувати й уміти застосовувати увесь різноманітний методологічний інструментарій наукового пізнання. Творче його використання вимагає подальшого підвищення філософської культури суб’єкта сучасної науки.

Контрольні запитання

1.Чим відрізняється наукове пізнання від буденного?

2.Які риси притаманні науковому пізнанню?

3.Чим змістовно відрізняються поняття «чуттєве» та «раціональне» від понять «емпіричне» і «теоретичне»?

213

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

4.У чому полягає взаємозв’язок і чим відрізняються емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання?

5.Назвіть форми емпіричного і теоретичного знання.

6.Чим відрізняється науковий факт від факту дійсності?

7.Що є проблемою?

8.Що таке гіпотеза і теорія?

9.Як співвідносяться теорія і практика?

10.ЯкосьГегельназауваження, щойоготеоріянеузгоджується

зфактами, відповів: «Тим гірше для фактів». Чи згодні ви

зГегелем?

11.Що таке метод, методика, методологія?

12.Розкрийте діалектику формування наукового методу.

13.Класифікуйте методи.

14.Позначте методи, які використовуються на емпіричному рівні наукового пізнання.

15.Навіщо потрібна теорія при проведенні експерименту?

16.У яких науках використовуються описувальні методи?

17.Назвіть методи, які використовуються на теоретичному рівні наукового пізнання.

18.Які типи моделювання вам відомі? Що їм притаманне?

19.Які загальнонаукові методи застосовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях наукового пізнання?

214

Розділ 10

Філософський аналіз суспільства

Добре відомо, що людина не може існувати поза суспільством. Адже, якпомітивщеАристотель, позасуспільствомможежититільки генійчибожевільний. Томуприродно, щооднезнайважливішихмісць середфілософськихпроблемпосідаєпроблемалюдськогосуспільства чипростосуспільства. Щоброзкритийогосутністьзпозиціїсоціальнофілософськогоаналізу, необхіднопослідовновідповістинатакіпитання: що таке суспільство і які основні підходи до його розуміння; що являєсобоюсуспільствояксаморозвиненасистема; щовключаєструктура соціуму і як здійснюється його розвиток.

Метою даного розділу і є пошук відповідей на ці питання.

§ 1. Основні підходи до розуміння суспільства

Людське суспільство — одне із найскладніших з відомих науці явищ дійсності. Питання, чому виникає суспільство, за якими законамивонорозвивається, чомуоднесуспільствозмінюєінше, хвилювали мислителів усіх часів і народів.

Термін «суспільство» — поняття багатозначне. Його можна розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні. У вузькому розумінні він має такі значення:

1)суспільствояксукупністьсуспільнихвідносин. Відомо, щосуспільнівідносини— цетеспецифічне, щовідрізняєсоціальніутворення від інших систем матеріального світу. І кожне суспільство є не просто сукупністю людей, а являє собою єдину систему соціальних відносин, цілісний соціальний організм, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів;

2)суспільство як певний етап людської історії (первісне суспільство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство тощо);

3)окреме, конкретне суспільство, що є самостійним суб’єктом історії (українське суспільство, американське суспільство і т. д.).

215

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

Суспільство в широкому розумінні — це відокремлена від природи частина матеріального світу, що являє собою історично розвинену форму життєдіяльності людей, основою якої є людська праця, сус-

пільне виробництво. Інакше кажучи, це все людство в цілому, тобто всясукупністьсуспільнихорганізмів, щоіснувалийіснуютьнанашій планеті.

Суспільство вивчає безліч наук: соціологія, історія, археологія, історія держави і права та багато інших, кожна з яких має свій аспект вивченнясуспільства. Маєтакийаспектіфілософія. Соціальнафілософіяпрививченнісуспільстваакцентуєувагунасутностіізакономірностях розвитку суспільства, на цілях, рушійних силах, змісті і спрямованостіісторичногопроцесу. Соціологіюжвосновномуцікавитьсоціальна структура суспільства, тобто спосіб організації і зв’язку елементів суспільства в єдиний організм, історія вивчає розвиток матеріального і духовного життя суспільства в різні історичні періоди тощо.

Соціальна філософія під поняттям «суспільство» має на увазі продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об’єднаних не на основі спільності, а на основі спільних інтересів і договору. Поняття «суспільство» — ширше, ніж поняття спільність, тому не всяка спільність є суспільством, але будьяке суспільство має риси спільності.

Поняття«народ» означаєспільністьлюдей, пов’язаних, насамперед, походженням, мовою, культурою і, як правило, певною територією. Під поняттям «нація» мають на увазі форму організації життя одного народу(чикількохблизьких), пов’язанихдержавністю, економічними, політичнимиідуховнимивідносинамилюдей. Державажявляєсобою продуктісторичногорозвиткулюдськогосуспільства, формуорганізації життя народів і націй, засновану на праві і законі. Усі розглянуті поняття, якцемибачимозданихвизначень, тіснопов’язаніміжсобою і взаємно перетинаються.

Отже, коли виникло суспільство і що воно являє собою? Встановлено, що суспільство на нашій планеті не існувало спо-

конвіку. Вономаєсвоюісторіювиникненняірозвитку. Першимивідомими науці соціальними організмами були первісні племена, потім рабовласницькідержавніутворенняДавньогоСходу, створенілюдьми наприкінціIV тис. дон. е. уродючихдолинахрікНілу(Єгипет), Тигру іЄвфрату(Месопотамія), ІндуіГангу(Індія), ХуанхеіЯнцзи(Китай). Звідси можна зробити висновок, що перехід людства від общинної форми існування до суспільства відбувся понад 5 тисяч років тому.

216

Розділ 10. Філософський аналіз суспільства

Основні підходи до розуміння суспільства. Існує безліч точок зору на суспільство і причини його виникнення. Можна припустити, що різнихінтерпретаційсуспільствастількиж, скількиіснуєфілософських напряміввісторіїфілософськоїдумки. Усіїхрозглянутидоситьскладно, однак, при певному спрощенні, їх можна об’єднати в кілька теоретичних концепцій (моделей).

Однією з перших концепцій розуміння суспільства і джерел його розвитку є релігійно-міфологічна модель, що виникла в епоху рабовласництва. Суспільство, як і окрема людина, крізь призму даної моделі розглядалися в системі загального світового (Божого) порядку — космосу(Бога), щовиступаєджереломіпершоосновоювсьогосущого. Стихійна реалізація історичної необхідності породжувала і підтримувала в людей упевненість в існуванні долі, у Божій обумовленості існуючих відносин, порядків, а також усіх змін, що відбуваються. Тому Боже (космічне) першоджерело існування суспільства і діючих у ньому законів і моральних норм — основна тема древніх міфів. Історики і філософи Античності також розглядали суспільство не як особливе утворення, що розвивається за власними законами, а як компонент космічногобуття. Звідсивипливаєрелігійно-міфологічнийхарактерїх поглядів.

Якщо релігійно-міфологічна концепція виникла на ґрунті античної філософії, то теологічна концепція зародилася в надрах схоластичної філософії, філософії Середньовіччя. Антична філософія, попри розбiжності у поглядах її представників на суспільство, мала космологічнийхарактер, оскількитимцілим, уякевключалосявсесуще, утому числі й суспільство, була природа (космос). Середньовічне ж мислення булотеоцентричним: реальністю, щовизначаєусесуще, утомучисліів громадському житті, для нього була не природа, а Бог.

Унайбільшповномувиглядi цяконцепціянабуларозвиткуувченнi Аврелія Августина, а пізніше Фоми Аквінського. Августин вважав, що вся історія визначається Божою волею, а всі вади суспільства пояснюються первородним гріхом Адама і Єви. Розвиваючи ці ідеї, Фома Аквінський стверджував, що нерівність людей є вічним принципом громадського життя, а поділ на стани встановлений Богом.

УНовийчаспошириласьнатуралістичнаконцепціягромадського життя, представниками якої були Ісаак Ньютон, Рене Декарт, Шарль Луї Монтеск’є, Джон Локк та ін., хоча перші натуралістичні ідеї можна знайти ще у творах давньогрецьких філософів. Так, наприклад,

217

Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

Демокріт висловлював думку про те, що все громадське життя має природне походження, Аристотель же висунув ідею про природне походження соціального розшарування людей.

У чому ж сутність даного підходу? Натуралізм (від лат. natura — природа) як філософський принцип розглядає соціальні явища винятково як дію природних сил: фізичних, географічних, біологічних і т. ін. Відповідно до даного принципу тип суспільства і характер його розвитку визначаються кліматичними умовами і географічним середовищем (географічна школа — Лев Мєчников, Василь Ключевський та ін.), біологічними, расовими, генетичними особливостями людей (соціальнийдарвінізм: ТомасМальтус, ЛюдвігГумплович, ВільямСамнер; расово-антропологічна школа: Жозеф Артур де Гобіно й ін.), космічними процесами і ритмами сонячного випромінювання (Олександр Чижевський, Лев Гумільов). Таким чином, натуралізм вищі форми буття зводить до нижчих, а людину — до рівня тільки природної істоти. Головний недолік даної концепції полягає в ігноруванні якісної своєрідностілюдини, уприниженнілюдськоїактивності, узапереченні людської волі.

На відміну від натуралістичної концепції ідеалістична модель ізолює людину від природи, перетворює духовну сферу громадського життя на самодостатню субстанцію. Таке ідеалістичне розуміння історіївиникаєврезультатіабсолютизаціїдуховногофакторавлюдському бутті і знаходить своє відбиття в принципі: «Ідеї правлять світом».

Вершиноюоб’єктивно-ідеалістичноїмоделірозуміннясуспільства є погляди Гегеля, який висловив ряд геніальних здогадів про закономірностірозвиткусуспільства. ЗаГегелем, історіярухаєтьсявпередне як стихійний процес. Вона складається з дій окремих людей, кожна з яких прагне реалізувати свої здібності та егоїстичні цілі. Однак внаслідок дій людей, що дбають про свій інтерес, виникає щось нове, що відрізняєтьсявідїхніхпервіснихзадумів. Уцьому, вважаєГегель, іполягає «хитрість історичного розуму», саморозвиток і самопізнання якого і являє собою власне історичний процес.

Таким чином, якщо з погляду натуралізму розвиток суспільства визначається дією законів природи, то в ідеалізмі функцію творчого початку виконує світовий розум (об’єктивний ідеалізм), нічим не обмеженалюдськаактивність, насампереддуховно-вольова(суб’єктивний ідеалізм).

218

Розділ 10. Філософський аналіз суспільства

Недолікинатуралістичноїйідеалістичноїмоделейнамагалисяроз-

крити творці діалектико-матеріалістичної концепції розвитку сус-

пільства, німецькі філософи, соціологи Карл Маркс і Фрідріх Енгельс.

У чому полягає сутність соціальної концепції марксизму? З погляду марксизму, що ґрунтується на роботах Чарльза Дарвіна, Льюїса Моргана, процесформуваннясуспільствасвоїмвихіднимпунктоммає виокремлення людини з тваринного світу при формуванні у предків людини соціально-спонукальних мотивів у поведінці. Завдяки цьому, крім природного добору, вступає в силу і соціальний добір. У процесі такого «подвійного» добору виживали і вважалися перспективними ті найдавнішіспільностілюдей, щоусвоїйжиттєдіяльностіпідкорялися певним соціально значущим вимогам, наприклад, бути згуртованими, допомагати одне одному, турбуватися про долю нащадків і т. ін. Так поступово в ході історичного розвитку людина, образно кажучи, ставала на рейки соціальних законів, сходячи з колії біологічних закономірностей.

Процессоціалізаціїлюдиниздійснювавсявпершучергувпроцесі праці, навички до якої постійно вдосконалювалися, передавалися від поколіннядопокоління, утворюючитакимчиномречовинно-фіксовану «культурну» традицію. Праця, стимулюючи людей до спільної діяльності, обумовила виникнення і розвиток різноманітних видів спілкування, виникнення членороздільної мови, утворення виробничих відносин. Таким чином, праця і виробничі відносини, що виникли на її основі, єголовнимиматеріальнимисилами, якіпривелидопоявиівдосконалення власне людської форми існування — суспільства.

К. Маркс, аналізуючи закономірності розвитку вже сформованого суспільства, значно розширює сферу дії матеріалізму і поширює її на сферу суспільних відносин. Цей підхід надалі почали називати матеріалістичнимрозуміннямісторії. Відповіднодоцьогопідходусистема виробничих відносин становить у суспільстві першооснову — базис, на якому формуються всі інші відносини людей — правові, політичні, ідеологічні і т. д.

Тепер кілька слів про сучасні підходи до суспільства. Усі сучасні соціально-філософські і соціологічні концепції людини і суспільства такчиінакшерозглядаютьйогояксукупністьсоціальнихвзаємозв’язків івзаємодійлюдейупроцесізадоволенняїхніхпотреб. Наприклад, одна з найвідоміших концепцій суспільства, створена Максом Вебером

219