Лікування ендометріозу:

Вибір тактики лікування залежить від:

• віку жінки;

• локалізації та степеню поширенності захворювання;

• виразності симптомів та тривалості захворювання;

• наявності фертильності та необхідності відновлення репродуктивної функції при безплідності;

• наявність супутніх гінекологічних захворюваню;

• ефективності попереднього лікування;

• стану інших органів та систем.

Внутрішній ендометріоз:

1. Гормональна терапія:

а) в репродуктивному віці: естроген – гестагенні препарати ( нон-овлон, овідон, регевідон, марвелон, фемоден, Діане -35, логест, жанін). Перевага надається монофазним КОК із сильним прогестагенним ефектом. По 1 табл. На добу у безперервному режимі протягом 6-9-12 міс., збільшуючи дозу до 2-3 табл. При проривних кровотечах.

б) у періменопаузі: гестагенні препарати ( прогестерон( утрожестан) 200 -300 мг добу в 2 прийоми з 14 по 26 або з 5 по 26 день менструального циклу або перорально 6-9 міс.; дидрогестерон ( дуфастон) 10 мг 1-3 рази на добу з 5 по 25 або 14 по 26 день менструального циклу 6-9 міс.)

Препаратами вибору також є антигонадотропні препарати (даназол, данол), в той час як при вираженій гіперестрогенії призначають антиестрогенні препарати такі як: тамоксифен, тореміфен;

при гіперпродукції фолікулостимулюючого гормону, лютеїнізуючого гормону, а також естрогенів застосовують антагоністи гонадотропін – релізінг гормонів (диферелін, золадекс).

2. Неспецифічна протизапальна терапія: диклофенак 1 супоз. ректально, або 25 – 50 мг 2-3 рази на добу після їжи; індометацин, німесулід).

Контрікал 10000 Од. на 200 мл фіз. Розчину в/в крапельно протягом 10 – 15 днів.

3. Засоби, що впливають на центральну нервову систему ( седативні препарати, малі транквілізатори, психотерапія).

4. Розсмоктуюча терапія (системна ензимотерапія ( вобензим, флагензим 3-5 табл. 3 рази на добу 1-2 міс.)

5. Імуномодулятори, антиоксиданти, вітамінотерапія ( вітамін А, вітамін Е 1 капс. 1-3 рази на добу.; інтерферон (лаферон) 1 млн Од в/м протягом 10 днів та ін.).

6. Засоби, що підтримують функцію шлунково- кишкового тракту та гепатобіліарної системи (гепатопротектори (гепабене 1 капс. 3 рази на добу, есенціале 2 капс. 2 -3 рази на добу, хофітол 2 табл. 2-3 рази на добу під час їжи 20 -30 днів)).

7. Фізіотерапевтичні методи (при наявності спайкового процесу) ( УЗД із електрофорезом міді та цинку, електрофорез із лідазою, трипсином, радонові ванни, голкорефлексотерапія)

8. Лікування супутніх генітальних та екстрагенітальних захворювань.

При позитивному ефекті від лікування – диспансерне спостереження, періодичні курси терапії 3 -6 міс.

При неефективності гормональної терапії, безплідності, пухлинних формах внутріщнього ендометріозу, підозрі на малігнізацію рекомендоване хірургічне лікування ( у репродуктивному віці – органозберігаюче хірургічне лікування; у перименопаузі – гістеректомія, екстірпація матки з трубами.

При відсутності лікування можливе прогресування захворювання з розвитком поширених пухлинних та злоякісних форм.

Ендометріоз яєчника:

При інфільтративній формі – консервативне лікування, а при його неефективності – хірургічне лікування (у репродуктивному віці – органозберігаючий обєм операції: кістектомія, резекція яєчника, аднексектомія; у перименопаузі – НАМ з додатками, при наявності патології у цервікальному каналі або на шийці матки – екстирпація матки з додатками).

Пухлинна форма – хірургічне лікування.

Ендометріоз маткових труб:

Застосовують консервативне лікування, при його позитивному ефекті – диспансерне спостереження, при рецидивах – хірургічне лікування. У репродуктивному віці – лазерна вапоризація вогнищ, електро-, термокоагуляція, використання ультразвукового скальпеля; у перименопаузі – тубектомія.

Ендометріоз тазової очеревини:

Хірургічне лікування (видалення вогнищ ендометріозу за допомогою СО лазера, електро-, термокоагуляція).

Ендометріоз піхвової частини шийки матки, піхви, вульви.

Застосовують консервативне лікування ( при позитивному ефекті – диспансерне спостереження, періодичні курси терапії), а при неефективності консервативного лікування – кріохірургічне лікування, видалення вогнищ ендометріозу.

При відсутності лікування можливе прогресування зохворювання з розвитком поширених пухлинних форм, які потребують хірургічного лікування у обємі ампутації шийки матки, резекції піхви, вульвектомії.

Ретроцервікальний ендометріоз, ендометріоз зв'язок, клітковини.

Застосовують хірургічне лікування (у репродуктивному віці – електро-, термокоагуляція, лазерна вапоризація; у перименопаузі – видалення вогнищ ендометріозу, з екстірпацією матки із додатками).

Зовнішньо – внутрішній ендометріоз:

Призначають консервативне лкування (при позитивному ефекті – диспансерне спостереження, періодичні курси терапії 3-6 міс.). При неефективності консервативного лікування, безплідності, пухлинних формах – хірургічне лікування ( у репродуктивному віці – хірургічне лікування в органозберігаючому обємі; у перименопаузі – екстирпація матки з додатками.

При відсутності лікування можливо прогресування захворювання з розвитком поширених пухлинних форм, злоякісне переродження, порушення функції суміжних органів.

Покази до хірургічного ліуквання:

1. Ендометріоїдні кісти яєчника;

2. Ендометріоз післяопераційного рубця;

3. Ендометріоз пупка;

4. Внутрішній ендометріоз у сполученні з гіперпластичними прцесами яєчників і (або) передраком ендометрію;

5. Аденоміоз (дифузна та вузлова форма), що супроводжеється гіперплазією ендометрію;

6. відсутність ефекту від медикаментозного лікування, що проводилось безперервно протягом 6 місяців;

7. Залучення до патологічного процесу інших органів та систем з порушенням їх функції;

8. Гійне ураження додатків матки, ураженних ендометріозом;

9. Спайкрвий процес із залученням ампулярних відділів маткових труб, супутній ендометріозу, що являється головною причиною бузплідності;

10. Наявність соматичної патології, що включає можливість тривалої гормональної терапії.

Критерії ефективності лікування:

• відсутність рецидивів захворювання;

• відновлення репродуктивної функції (при консервативному лікуванні і органозберігаючих операціях);

• позитивна динаміка якості життя.

ГІНЕКОЛОГІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

В гінекології дітей та підлітків прийнято виділяти наступні вікові періоди:

- внутрішньоутробний розвиток,

- новонародженість,

- період раннього дитинства,

- нейтральний (до 7 років),

- препубертатний (від 7 років до появи менархе),

-пубертатний ( від початку менархе до 16 років) т

- підлітковий ( від 16 до 18 років).

В залежності від вікових періодів зовнішні та внутрішні статеві органи дівчаток проходять певні зміни. Піхва новонародженої дівчинки має власні механізми захисту від інфекції, особливістю яєчників в даному віці є наявність примордиальних фолікулів, кількість яких знаходиться в межах 500000-700000 в кажному.

В нейтральному периоді зовнішні гениталии, як і внутрішні статеві органи, развиваются повільно, рівень статевих гормонів невисокий, внутрішні статеві органи повільно опускаються в малий таз.

До властивостей розвитку статевих органів в препубертатному періоді відноситься їх збільшення за рахунок розростання жирової тканини. В пре пубертатному періоді статеві органи поступово набувають подібність з органами дорослої жінки: піхва досягає довжини 80 -100 мм, в мазках в залежності від дня циклу спостерігається зміна 4 ступенів проліферації, зміни в яєчнику та в ендометрію носять також циклічний характер.

Протягом підліткового періоду завершується не тільки анатомічне формування, але й функціональне дозрівання статевих органів. Статева зрілість наступає після 18 років, але репродуктивна функція здійснюється організмом вже з періоду першого менархе.

В періоді статевого дозрівання виділяють декілька періодів:

Перша стадія – препубертатна, характеризується скачком росту, розвитком кісток тазу, проявою вторинних статевих ознак. Ця стадія закінчується менархе, зменшується рівень гормону росту, підвищується – гонадотропінів та естрогенів, активізується щитовидна залоза.

Друга стадія – пубертатна, характеризується подальшим фізичним ростом, збільшенням ваги тіла, становленням менструального циклу, формуванням індивідуального жіночого фенотипу, кількість естрогенів поступово наростає.

В третьої стадії – пост пубертатної – фізичний розвиток зупиняється, рівень гормонів досягає стабільного, менструальні цикли стають овуляторними.

Схематично процес розвитку дівчинки за анатомічними змінами можливо представити наступним чином: : 8-9 років - швидке збільшення окружності тазу, поява жирової тканини на бедрах, 9-10 років - початок росту молочних залоз, 11 років - ріст волос на лобку, 12-13 років - пігментація сосків, збільшення молочних залоз, поява менархе, 13-14 років - ріст волос в подмишечних впадинах, 15 років – встановлення двохфазних менструальных циклів, 16-18 років - уповільнення росту скелету, однак, всі ці ознаки характеризуються значною індивідуальністю та мають, як правило, спадковий характер.

Запальні захворювання геніталій у дівчаток займають біля 90% в дитячої практиці та 35% в підліткової.

Класифікація запального процесу за локалізацією полягає у виділенні наступних|слідуючих| форм: вестибулит|, вульвіт, вульвовагініт, кольпіт (ці форми зустрічаються найчастіше), ендоцервіцит, эндометрит|, сальпінгіт, оофорит (ці форми зустрічаються рідше), периметрит, параметрит, пельвіоперитоніт (дуже рідко).

Основним проявом|виявом|запального процесу статевих органів дівчинки|дівчатка|(найбільш часто це вульвовагініт) є БІЛІ. Білі – це явище характерне для жінок всіх вікових груп. У дитячій гінекологічній практиці білі не завжди носять патологічний характер. В період новонародженості білі обумовлені гормонами плацентарних і материнських, у віці 7-8 років надлишкові|надмірні|білі є ознакою початкової гормональної стимуляції, в 13-15 років – ознакою гормональних сплесків. Фізіологічними, не вимагаючими лікування білями слід вважати|лічити|світлі, слизові оболонки, без запаху і домішок|нечистот|виділення. В даний час|нині|багатьма дослідниками вульвовагініт розглядається|розглядує|не як самостійне захворювання, а як прояв|вияв|різних патологічних станів|статків|: шкірній|шкіряній|патології, ознака імунодефіциту, дисбиотических|станів|статків|порушення обміну речовин і ін. Існує також зв'язок між вульвовагінітом в дитинстві і внутріутробною інфекцією. У теж|також|час інфікування, бактеріоносійство, вульвовагініт вперше|уперше|можуть виникнути у момент народження: проходячи|по родовихшляхах|коліях|матері, дівчинка|дівчатко|набуває|придбаває|материнської мікрофлори, яка визначає первинний спектр як нормального, так і патологічного біоценозу піхви дівчинки|дівчатка|.

Чинники|фактори|, сприяючі розвитку вульвовагинітів|.

1.Анатомо-морфофункциональниє особливості статевих органів дівчаток: тонка дерма, розпушений епідерміс, рН|шкіри-6,7.

2.Фізіологічні затвори геніталій практично не розвинені. 3.Автономні імунні механізми: секреторні імуноглобуліни А, лізоцим, система комплімента, фагоцитоз функціонально практично не розвинені. 4.Індивідуальні особливості анатомії - відсутність задньої спайки, низьке розташування отвору сечовипускання, неповні або повні|цілковиті|синехії, аномалії розвитку статевих органів.

   Вульвіти та вульвовагініти є найбільш розповсюджені запальні захворювання статевих органів у маленьких дівчаток. Визиваються частіше всього стрептококами, стафілококами, ентерококами, кишковою паличкою. Сприяючими до захворювання чинниками можуть бути порушення обміну речовин, часті захворювання рото-| і носоглотки, бронхіти, дитячі інфекції і інші стани|статки|, що ослабляють захисні сили організму. Що попали в цей час в піхві мікроорганізми викликають|спричиняють| запальний процес. Мікроби можуть бути занесені каловими масами при недостатньо ретельному туалеті статевих органів, руками, одягом, при купанні в забруднених водоймищах. Основні симптоми захворювання - виділення з|із| піхви (білі), дратівливі шкіру довкола|навколо| статевих органів. Вульвовагініт з|із| рясними|багатими| і смердючими виділеннями виникає і при введенні|вступі| дитям|дитиною| в піхві різних чужорідних предметів - дрібних|мілких| іграшок, гудзиків, шпильок, канцелярських скріпок, шматочків фольги.

Клінічна картина вульвовагинитов|. Типовими скаргами при гострому або хронічному в-в є|з'являються|скарги на печію|печіння|, що посилюється|підсилюється|при сечовипусканні, свербіння|зуд|і білі різної інтенсивності, помірні болі в статевих органах. Клінічні прояви|вияви|залежно від етіологічного чинника|фактору|мають незначні відмінності. Загальний|спільний|стан|статок|дівчинки|дівчатка|практично не порушується (виняток становить гостра гонорея, де можуть спостерігатися короткочасні підйоми температури). Можуть спостерігатися дизурія і розлад стула. У випадках энтеробіозного|в-в – болі в животі.

Діагностика в-в. Клінічна діагностика не представляє|уявляє|труднощів. Труднощі представляє|уявляє|оцінка сукупності етіологічних чинників|факторів|запалення. Необхідне комплексне обстеження дитяти|дитини|, включаючи огляди суміжних фахівців|спеціалістів|і методи лабораторної діагностики. Із|із|спеціальних методів досліджень при рецидивуючому перебігу вульвовагинитов|або при підозрінні|підозрі|на чужорідне тіло показана вагиноскопия|. Загальноприйнятими методами лабораторної діагностики в гінекологічній практиці є бактеріоскопія, бактеріологічний і цитологический|. Іммунофлюорісцентниє, иммуноферментные|дослідження проводяться при підозрінні|підозрі|на урогенітальну інфекцію.

Лікування вульвовагинитов|комплексне. Першу групу препаратів складають вітаміни, адаптогени, імуностимулятори (вітамін А. Вітамін В, вітамін Е, настойка|настоянка|вівса|вівсюга|, эссенциале|, иммуналинтерферон|, левамізол, кальцій хлорид, кальцій глюконат|і ін.). З метою профілактики дисбиоза|застосовуються эубиотики|. При тривалому, хронічному, торпидном|або специфічному процесі призначається етіотропна антибактеріальна терапія. Місцеве лікування складається з трьох послідовних етапів: етіотропне лікування, стимуляція процесів репарації, корекція мікробіоценозу піхви. Лікування вульвовагинитов|гонорейної або туберкульозної етіології виробляється|справляє|в спеціалізованих установах з|із|трикратним|триразовим|контролем излеченности|.

ДИСФУНКЦІОНАЛЬНІМАТКОВІ КРОВОТЕЧІ періоду статевого дозрівання складають велику частину|частку|в структурі гінекологічної патології підліткового віку. До дисфункциональным|маткових кровотеч відносяться такі, які обумовлені порушеннями ритмічної продукції гормонів яєчника і не пов'язані ні з органічними захворюваннями статевої системи, ні із|із|захворюваннями інших систем організму. Найчастіше дисфункції різних ланок репродуктивної системи сприяють хронічні і гострі інфекційні захворювання, гіповітаміноз, різні стресові ситуації, соматичні захворювання, несприятливий перебіг антенатального|періоду, психічні і емоційні|емоціональні|перевантаження. Інфекційні захворювання займають|позичають|провідне місце серед етіологічних чинників|факторів|дисфункционального|маткової кровотечі. Особливо часто в анамнезі наголошувалися такі захворювання як ангіни, хронічні пієлонефрити, пневмонії, краснуха, ревматизм, эпидпаротит|.

Залежно від клініко-морфологічних особливостей ДМК розділяють на овуляторные|іановуляторні, причому в періоді статевого дозрівання в основному зустрічаються ановуляторні ациклічні кровотечі за типом персистенції або атрезії фолікулів. У всіх випадках ДМК підліткового періоду є наслідком порушення функції системи гипоталамус-гипофиз-яичник-матка|.

Клініка. У зв'язку з що незрідка|нерідко|зустрічаються переміжним|перемежатися|і рецидивуючим характером порушення менструальної функції наголошується значна вариабельность|клініки. Ановуляторні ДМК характеризуються, як правило, періодом затримки місячних, таких, що змінялися тривалою кровотечею різної інтенсивності. У підлітковому періоді кровотечі майже завжди безболезненны|, але|та|дуже часто наводять|приводять|до анемизации|хворих.

Діагностика не представляє|уявляє|складності, а диференціальна діагностика складна і вимагає від лікаря об'ємних і багатогранних знань. Маткові кровотечі зустрічаються при захворюваннях крові (природжених|вроджених|дефектах гемостаза, геморагічному діатезі, тромбоцитопеніях, ангиогемофилии|), виражених|виказувати|порушеннях функції печінки, Захворюваннях щитовидної залози, кора надниркових, діенцефальній патології, туберкульозі. Не слід забувати про можливу вагітність, пухлини яєчників, різні форми раки, ендометріозу, і дуже рідко – фибромиомы|. У ряді випадків кровотеча обуславливается|вродженими вадами або аномаліями внутрішніх статевих органів. Лікування ДМК комплексне, этиопатогенетическое|і індивідуальне, складається із|із|загальної|спільної|терапії, вживання|застосування|засобів|коштів|, що скорочують і кровоспинних, гормонотерапії, хірургічного втручання. Після|потім|зупинки кровотечі протягом трьох циклів обов'язкове проведення протирецидивної терапії. Дівчата, страждаючі ДМК повинні спостерігатися у лікаря протягом 1 року.

Альгодісменорея – патологічний стан|статок|, що характеризується поєднанням хворобливих|болючих|місячних з|із|циклічно виникаючими загальносоматичними розладами.

Альгодісменорею прийнято розділяти на:

- первинну

- вторинну|повторну|

Первинна (конституціональна, эссенциальная|) пов'язана з функціональними порушеннями в імунній, нервовій, ендокринній системах, водно-сольової рівноваги).

Вторинна|повторна|обумовлена одним з наступних|слідуючих|захворювань: ендометріозом, запаленням внутрішніх статевих органів, аномаліями розвитку статевих органів, пухлинами органів тазу, статевим інфантилізмом. Остання причина - найбільш часта. Є|наявний|вказівки на спадковий|спадкоємний|характер цієї патології. Не дивлячись на|незважаючи на|різний этиопатогенез|, клінічна картина альгодисменореи|однакова в двох групах. Для альгодисменореи|характерні інтенсивні болі внизу живота, відхилення в роботі ЖКТ, серця. Біль інколи|іноді|може носити дуже інтенсивний характер. Із|із|загальних|спільних|симптомів відзначають також головний біль, нудоту і блювоту, депресивний стан|статок|, агресивність, слинотечу, пітливість, ознобы|. Для всіх симптомів характерні циклічність їх виникнення і спонтанне лікування.

Діагностика альгодисменореи|має комплексний підхід з|із|обов'язковим консультуванням дівчини у суміжних фахівців|спеціалістів|, проведенням УЗИ-диагностики|, загальноклінічних досліджень. Особливу увагу варто приділити діагностиці статевого інфантилізму. У симптомокомплексе|статевого інфантилізму провідне місце займає|позичає|стан|статок|матки, що іменується гіпоплазією. Розрізняють три стадії гіпоплазії матки. Рудиментарна, або зародкова. Інфантильна (довжина по зонду 3,5-5 см, співвідношення тіла і шийки 1:3). Гіпопластична (довжина по зонду 5-7 см, співвідношення тіла і шийки правильне).

Терапія альгодисменореи|в більшості успішна, але|та|вимагає терпіння, завзятості, довірчих стосунків між пацієнткою і лікарем. Лікування комплексне етіологічно направлене|спрямоване|, з використанням фітотерапії, физиопрцедур|, загальнозміцнюючих методів. У важких|тяжких|випадках можливе вживання|застосування|гормональної терапії.

ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОГО РОЗВИТКУ.

. Патологічний процес локалізується в ЦНС, кірковому шарі надниркових, яєчниках. Основними проявами|виявами|є: изосексуальное|ППР, ППР з|із|порушенням послідовності появи вторинних статевих ознак, транзиторна форм ППР, гетеросексуальне ППР.

Порушення статевого розвитку в пубертатному віці(за типом стертої вірилізації). Патологічний процес локалізується в ЦНС, яєчниках, надниркових. Характер проявів|виявів|залежно від рівня патологічного процесу – це діенцефальні порушення дисфункція яєчників (гиперандрогения|), дисфункція надниркових (пубертатний АГС). Клінічні прояви|вияви|полягають в змінно-вегетативних порушеннях, розладах менструального циклу, ознаках стертої вірилізації. Сюди ж відноситься синдром Штейна-Льовенталя.

Затримка статевого дозрівання. Локалізація процесу: ЦНС, яєчники. Основні клінічні прояви|вияви|: недорозвинення вторинних статевих .

Передчасний статевий розвитокознак, аменорея, або гипоменструальный|синдром, первинна аменорея.

Відсутність статевого дозрівання. У основі патологічного процесу лежить аплазія яєчників (аномалії розвитку хромосом). До цієї групи відноситься синдром Тернера, чиста і змішана форми дисгенезии|гонад|.