3 Предмет мікроекономіки

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, що вивчає обґрунтування виборів, які здійснюються невеликими економіч­ними одиницями.

Мікросередовище – це система функціонуючих одно товарних і галузевих ринків, суб’єктів господарювання, що мають свою сис-му регулювання, механізм саморозвитку та систему ціноутворення.

Основна проблема економічної теорії та господарської практики – розв`язання протиріччя між бажанням індивіда задовольнити свої необмежені потреби при обмеженості ресурсів.

Об’єкт мікроекономіки: економічні ресурси і продукти економічної діяльності, або засоби виробництва і продукти споживання.

Предмет дослідження: поведінка окремих економічних суб’єктів, процес розробки, прийняття і реалізації ними рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою максимізації корисності,одержання прибутку.

Предмет мікроекономіки – економічні відносини,які виникають внаслідок взаємодії первинних суб’єктів економічних відносин.

Для мікроекономіки характерні 2 принципи – рівноваги ( ціни будуть змінюватись доти, доки попит не врівноважить пропозицію) і оптимізації (раціональна поведінка).

Мікроекономіка розглядає поведінку й меха­нізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами (інди­відами, домашніми господарствами, підприємствами, галузями, громадськими організаціями й державними агентствами, тобто мікросистемами).

Мікроекономіка вивчає економічну діяльність людей, встановлюючи її суттєві загальні закономірності. В цілому еконо­мічна діяльність людей спрямована на задоволення їх потреб і то­му складається з таких компонентів, як потреби, ресурси, техноло­гії, продукти і їх використання.

Основні питання економічної теорії в мікроекономіці: що , як, для кого виробляти?

Отже, предметом мікроекономіки є прийняття економічними суб'єктами економічних рішень з приводу економічних благ. Суб'єк­ти господарювання мають певні інтереси і (відповідно до них) цілі, яких необхідно досягти. Проте заходи, які вживаються для досягнення певних цілей, здійснюються з урахуванням деяких обмежень: обмеженість ресурсів; обмеженість знань і фізичних можливостей; економічні обмеження; обмеження нормативного характеру (економічне законодавст­во, що регламентує або забороняє певні види діяльності).

4.Основні категорії, поняття та інструментарій мікроекономічного аналізу.

Дослідження пове­дінки учасників ринкової системи спирається на ряд базових понять, таких як економічні ресурси (блага), альтернативна вартість, ефективність, і фундаментальних припущень, найважливішими з яких є:

• принцип рідкісності або обмеженості ресурсів,

• закон спадної віддачі;

• принцип раціональності поведінки мікроекономічних суб’єктів.

Ресурси економіки в цілому, ресурси виробництва і споживання обмежені, тоді як потреби суспільства і окремих суб’єктів безмежні.

Внаслідок обмеженості ресурсів перед економічними суб’єктами постає проблема вибору. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.

Альтернативна вартість –це кількість одного блага, якою необхідно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага.

Спадна віддача факторів виробництва полягає у тому, що за певних обставин з нарощуванням використання одного ресурсу за незмінних обсягів інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Відображенням цього закону є закон зростаючих альтернативних витрат.

Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод.

Всі суб’єкти діють у ринковому середовищі. Ринок визначають як місце зустрічі покупця і продавця. Мікроекономіка розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей, форму їх взаємодії, як механізм координації їх рішень.

Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб’єктів в ринковій економіці є ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропозиція на ринку.

Для ринкової діяльності економічних суб’єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існують рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку.

Розрізняють декілька основних ринкових моделей або структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. виділяють дві групи ринків: ринок досконалої конкуренції та ринок недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій – державних або недержавних.

Група ринків недосконалої конкуренції включає чисту монополію, олігополію, монополістичну конкуренцію. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.

Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами, єолігополія та монополістична конкуренція належать до реальних ринкових структур.