Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
312____.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
27.10.2018
Размер:
479.74 Кб
Скачать

40. Стан та особливості функціонування ринку праці в Україні.

Особливості формування ринку праці в Україні і стан зайнятості й безробіття населення є наслідком історичних, соціальних та економічних умов у державі. Специфіка соціального розвитку суспільства та вплив процесів світової економіки значно зумовили характер сучасного національного ринку праці: недостатню розвинутість важливих структурних компонентів, відсутність тривалий час адекватного механізму його регулювання, існувавший патерналізм держави в галузі зайнятості та багато іншого являли собою значну невідповідність ринковій економіці.

Біржа праці або служба зайнятості — це установи, які збирають і надають інформацію про наявність вакансій, сприяють підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективної зайня­тості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості. Біржа робочої сили має свої відділення в містах, районах, їхнє завдання полягає в тому, щоб розробляти, аналізувати програми зайнятості, надавати профконсультації, здійснювати підготовку, перепідготовку кадрів та їх працевлаштування.На початку 1991 р. в Україні було прийнято Закон «Про зайнятість населення». Згідно з ним на всій території країни створюються служби зайнятості, які зобов'язані надавати послуги щодо забезпечення зайнятості населення. Основні функції служби зайнятості: аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робочу силу; інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці;консультування громадян, які звертаються до цієї служ­би, про можливість отримати роботу, вимоги до профе­сії; організація професійної підготовки і перепідготовки; реєстрація безробітних, підготовка програм зайнятості та ін. Фінансує ці витрати державний фонд сприяння зайня­тості. З коштів фонду можна надавати безпроцентну позику безробітним, якщо вони вирішили зайнятися підприємниць­кою діяльністю

41. Заробітна плата: сутність, форми, сис-ми. Номінальна і реальна зар.плата. Заробітна плата - це оплата праці різних працівників різних спеціальностей як матеріального, так і нематеріального виробництва. Для характеристики рівня оплати праці використовуються показники номінальної і реальної заробітної плати. Номінальна заробітна плата - це сума грошей, яку одержує працівник за свою працю. Реальна заробітна плата визначається сукупністю товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів. В ринковій економіці застосовуються дві основні форми заробітної плати: це погодинна і відрядна форма. Погодинна форма заробітної плати - це плата за кількість праці, розрахованої в годинах. Вона виплачується згідно з трудовою угодою, і погодинною ставкою заробітної плати. Основною формою погодинної основної плати є тарифна система оплати праці, в основі якої лежить тарифна ставка. Відрядна (або поштучна) заробітна плата залежить від обсягу виконаної роботи. її величина визначається розцінкою одиниці продукту або величиною виробітку. Названі форми заробітної плати у поєднанні з формами організацій праці утворюють системи заробітної плати. В сучасних умовах діють такі системи заробітної плати: преміальна система (найбільш поширена), погодинно-преміальна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, відрядно-регресивна, система колективного преміювання, система участі у прибутках тощо.

42. Ринок природних ресурсів. Особливості формування цін на природні ресуси. Природні ресурси — один із чинників вир-ва. До них можна віднести сировину і матеріали (предмети праці), паливо і енергію (частина засобів праці), але головним природним ресурсом є земля. Поняттям "земля" часто позначають усю сукупність природних ресурсів, які землею і породжуються. Найважливішою особливістю природних ресурсів є їх обмеженість (рідкісність). Більшість же природних ресурсів невідтворювані, їх кіл-сть на планеті обмежена і зменшується при використанні. Ціноутворення на ринку природних ресурсів має свої особливості. По-перше, ціна визнач-ся виключно попитом на обмежені природні ресурси, їх проп-ція є нееластичною, що визнач-ся їх рідкісністю. Там, де попит більший, ціна зростає, а де менший — знижується. По-друге, ціна землі визначається і її невідтворюваністю. Площа придатної для викор-ня землі поступово скорочується. У зв'язку із цим правомірно виділяти два види якості земель — природну і штучну. Природна якість землі закладена в неї самою природою. Штучна якість землі — це поліпшена людиною природна її якість шляхом використання добрив, іригації чи меліорації, засобів захисту рослин тощо. З точки зору ціноутворення, земля як узагальнений вираз природних ресурсів є поняттям ірраціональним (невимірним). Ціна, як відомо, формується на основі витрат вир-ва. Однак земля не є продуктом вир-ва, якщо не рахувати витрат на початкове освоєння і наступних інвестицій на поліпшення економічної якості грунту. Водночас земля (природні ресурси) є одним із вир-их чинників (поряд з капіталом і працею), тому її ціна може розглядатись похідною від ціни кінцевих продуктів землі

43. Земельна рента: причини існування, форми. Ціна землі та її динаміка. У буденній практиці рентою наз. грошову суму, яку орендар за угодою виплачує земельному власникові за використання землі. Аналізуючи суть земельної ренти, необхідно виходити з того, що її існування пов'язане із використанням землі як виробничого фактора, ряд особливостей якого утворює матеріальну основу для існування рентного доходу, тобто земля - це не відтворювальний фактор виробництва, земля рідкісний водночас обмежений виробничий ресурс. Історично рента виникла разом з приватною власністю на землю. За умов ринкових відносин рента сплачується орендатором землі її власникові у вигляді орендної плати за використання землі. Сучасна економічна теорія не заперечує існування диференціальної земельної реній, умовами виникнення якої є: відмінність різних ділянок землі за їх родючістю; віддаленість від ринків збуту продукції; відмінність різних ділянок землі за віддачею, від додаткових інвестицій. Розрізняють два види диференціальної ренти: диференціальна рента І, Диференціальна рента II. Диференціальна рента І виникає внаслідок різної природної родючості (продуктивності) і віддаленості земель від ринків збуту і вдержується з усіх земельних ділянок, окрім найгірших по продуктивності і за місцем розташування. Диференціальна рента П утворюється матеріальною основою її виникнення (тобто умовами диференціальної ренти І), а також за рахунок додаткових інвестицій. В сучасних умовах диференціальна II стає основною формою рентного доходу власників землі. Існування абсолютної земельної ренти тобто, доходу земельних власників з усіх без виключення ділянок землі в тому числі і найгірших відстоює виключно марксистська економічна теорія. Ціна землі визначається орендною платою за її викор-ня, або рентою — доходом від землі. На ринку землі встановлюється її, рівноважна ціна, якщо припустити, що усі земельні ділянки однакові за своєю якістю. Ціна визначатиметься через взаємодію попиту на землю та її проп-ції. Проте проп-ція на цьому ринку є цілком нееластичною, мінливим є лише попит, що й відображено на рисунку.

Ціну землі можна обчислити за такою формулою: Власник землі, продаючи її, у формі ціни має одержати таку грошову суму, щоб, поклавши її до банку і тим самим перетворивши у грошовий капітал, одержати аналогічний дохід, але тепер уже не як ренту, а як процент.Загалом же існує тенденція до зростання ціни землі в усьому світі, осн-ою причиною чого є зростання попиту на природні ресурси і тенденція до зростання рентних доходів.

44. Суть та функції ринку цінних паперів. Види цінних паперів. Фондова біржа: функції та операції. Ринок цінних паперів – це сис-ма економ. відносин між продавцями і покупцями цінних паперів, які є його суб*єктами. Ринок цінних паперів є сферою формування попиту на цінні апапери та її пропозиції. Ринок цінних паперів виконує 2 основні ф-ї: 1) інвестиційну – це мобілізація фінансових засобів і перетворення їх в інвестиції; 2) перерозподільну – це забезпечення міжгалузевого і міжрегіонального переміщення капіталу для більш ефективного їх використання.Види цінних паперів: Акція — цінний папір, який засвідчує про внесення паю в капітал акціонерного товариства і дає її власнику право на одержання доходу (дивіденду). Акції поділяються на : прості і привілейовані, іменні і на пред'явника.Облігація - боргове зобов'язання товариства або держави у вигляді цінного паперу, який надає право її власникові на отримання щорічного фіксованого доходу і на виплату номінальної суми позики у визначений термін. Варрант - цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у визначений час. Вексель - письмове боргове зобов'язання, яке видається позичальником кредитору, сплатити у певний термін зазначену у векселі суму боргу. Приватизаційний сертифікат (ваучер) - майновий купон, що видається у процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації. Сертифікат депозитний - фінансовий документ, випущений банком, який засвідчує наявність грошового депозиту і зобов'язання виплатити цю суму тримачеві сертифіката у певний строк. Цінні папери продаються і купуються на ринку цінних паперів фондовій біржі. Фондова біржа - організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації, грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм. Основні ф-ї: - забезпечують мобілізацію тимчасово вільних грошових засобів для інвестування в економіку; - встановлюють ринкову ціну на цінні папери (курс акції, облігації); - здійснюють переміщення капіталів, між галузями і регіонами через збут і придбання акцій; - прогнозують загальну ринкову кон*юктуру через біржові індекси.

45. Особливості функціонування ринку цінних паперів в Україні. Капітал може перебувати у цінних паперах або у фондових активах. При цьому він як би роздвоюється: з одного боку, існує реальний капітал, представлений виробничими фондами, а з іншого-відбиток у цінних паперах. Цінний папір - це грошовий документ, який засвідчує право володіння або відносини позики і визначає взаємовідносини між особою, яка купила цінний папір і їх володарем. Функції цінних паперів на внутрішньому ринку: - є інструментом інвестування і кредитування різних сфер економіки, допомагають акумулювати і залучати у господарський обіг розрізнений, тимчасово вільний фінансовий капітал і кошти населення; - забезпечують перелив інвестиційних ресурсів у найприбутковіші сфери виробництва; є інструментом фінансування державного бюджету, перешкоджають надлишковій емісії грошей і стримують розвиток інфляції; відіграють роль гнучкого механізму зміни суб'єктів власності; надають підприємцям багатоваріантний вибір джерел інвестування; регулюють сумарний купівельний попит тощо. В Україні діє закон „Про цінні папери та фондову біржу”, який передбачає функціонування та обіг різноманітних цінних паперів та регламентує механізм функціонування фондової біржі.

46. Ринок грошей. Попит і пропозиція грошей, фактори, що їх визначають. Модель рівноваги грошового ринку.Грошовий ринок - це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно перемішуються (розподіляються і перерозподіляються) під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб'єктів економіки. Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за яким грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів. Структура грошового ринку: 1).ринок позичкових капіталів - охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на певних умовах; 2)ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформлюються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть купуватись, продаватись, погашатись. Головною функцією грошового ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування ринкового рівня відсотку, як ціни грошей. Існує два мотиви (джерела) сукупного попиту на гроші : попит на гроші для трансакцій і попит як на активи. Попит на гроші для трансакцій (угод) - потреба в готівці чи депозитних грошах, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Такі потреби в грошах забезпечується через М, і пов'язані, здебільшого, з величиною операцій або з номінальним ВНП. Попит на гроші як на активи обумовлений функцією грошей як нагромадження. Раціональні інвестори вкладають своє багатство в цінні папери або інші ліквідні активи. Попит на гроші як активи змінюється обернено пропорційно ставці відсотку : коли ставка відсотку низька, то суб'єкти надають перевагу готівці, якщо ставка відсотку висока, то збереження краще тримати в цінних паперах (наприклад, облігаціях). На величину реального попиту на гроші впливають : рівень цін (інфляція), реальні доходи, ставка відсотку. Пропозиція грошей - це сукупність платіжних засобів (готівкових і безготівкових), які обертаються в країні в даний момент. У формуванні грошової пропозиції приймають участь три суб'єкти : центральний банк, система комерційних банків, населення. Фактори впливу на грошову пропозицію. 1. Розмір грошової бази - це частина грошової пропозиції, яку безпосередньо створює центральний банк. 2.Співвідношення „готівка - депозити" (у реальній дійсності, грошові доходи економічні суб'єкти переводять у вклади ( депозити) комерційним банкам, які потім надають кредити і призводять до процесу мультиплікаційного збільшення грошової маси). 3.Співвідношення „резерви - депозити". Обов'язкові резерви - це мінімальний розмір вкладу, який комерційний банк повинен тримати у центральному банку. Банки створюють нові гроші, коли надають позики, і Навпаки, грошова маса скорочується, коли клієнти повертають взяті позики. Оцінити розміри розширення грошової маси шляхом створення банками нових грошей дозволяє банківський мультиплікатор або мультиплікатор грошової пропозиції(m). m =1/r 100%, де r - обов'язкова резервна норма у відсотках, або m = M/=R, де М - приріст депозитів, R - приріст резервів. Коливання рівноважних значень ставки відсотку залежить від зміни пропозиції та попиту на гроші.

Якщо зростає пропозиція грошей (Sm →S’m), ставка відсотку знижується. Це обумовлено тим, що надлишок пропозиції інвестується в цінні папери, курс (ціна) яких буде зростати, що рівнозначно зниженню ставки відсотку( r -> r'). Попит на гроші скорочується і ринок повертається до рівноваги. Якщо зростає попит на гроші економічні агенти продають цінні папери, що призводить до зростання ставки відсотку. Грошовий ринок досягає нового стану рівноваги.

47. Кредитний ринок і його структура. Кредит і його види. Принципи кредитування. Кредитний ринок – це ринок грошового капіталу. Водночас кредитний ринок пов*язаний з ринком цінних паперів та ринком облігацій. Кредитування грошового капіталу здійснюється у формі інвестицій, тому кредитний ринок – це ринок інвестицій. Інвестиції – це капітальні вкладення у вир-во, тобто це грошовий капітал, який надається в позику товаровиробникам. Таким чином кредитний ринок поділяється на ринок грошей та ринок облігацій. Кредит - це економічні відносини щодо передачі грошової суми, товарів та інших цінностей іншій особі на умовах терміновості, платності, повернення і гарантованості. Основною формою кредиту є певний тип угоди - позика. Форми кредиту. Комерційний кредит - надається господарськими суб'єктами один одному у товарній формі з відстрочкою платежу. Банківський кредит - надається банками клієнтам у грошовій формі. Споживчий кредит - надасться банком приватним особам для придбання товарів довгострокового використання. Іпотечний кредит — довгострокова позика під заставу нерухомого майна. Державний кредит - система економічних відносин між державою та фізичними і юридичними особами, за яких держава виступає як позичальник, кредитор та гарант. Міжнародний кредит - це форма руху міжнародного капіталу з однієї країни в іншу. Функції кредиту : 1 )перерозподільча; 2)емісійна; 3)економія витрат обігу; 4)засіб державного регулювання економіки.

48. Банківська система. Функції банків. Небанківські кредитні установи. Економічні відносини не можуть існувати без грошей. Банківська система забезпечує взаємодію господарюючих суб'єктів. Її формують: 1. Центральний банк — виступає головним координатором всієї банківської системи, володіє монопольним правом грошової емісії. Він контролює стан грошової системи країни і забезпечує у разі потреби ті або інші заходи по підтримці стійкості грошей. У Україні в ролі центрального банку виступає Національний банк України. 2. Комерційні банки – це комерційні організації, що займаються підприємництвом у сфері кредиту, тобто що акумулюють і розміщують на принципах платності, терміновості і поворотності вільні грошові кошти. Вони також обслуговують комерційні операції між підприємцями. Банки виконують різні фінансові операції за домовленістю з клієнтом, одержуючи за це певну платню. Комерційні банки можна підрозділити на універсальні, такі, що займаються всім спектром банківських операцій, і спеціалізавані, що здійснюють кредитно-фінансову діяльність в обмеженій сфері. Серед останніх виділяються: інвестиційні банки, що здійснюють кредитування капітального будівництва; інноваційні банки, що надають кредити під здійснення науково-технічних програм; іпотечні банки, які надають позики під заставу нерухомого майна (землі, будівель і т. п.). Разом з банками, які мають в кредитній системі чільне значення, існують і небанківські фінансово-кредитні установи, до яких, зокрема, відносяться: суспільства взаємного кредиту, що створюються дрібними і середніми підприємцями; ломбарди, що є своєрідними організаціями споживчого кредиту; ощадні каси, які мобілізують засоби дрібних вкладників і передавальні їх в розпорядження банків; лізингові компанії, що поєднують надання кредиту з наданням послуг з оренди устаткування, транспортних засобів; факторингові компанії, що беруть на себе зобов’язання по стягуванню боргу з дебіторів за домовленістю з кредиторами. Масштаби банківських операцій, здатність їх впливати на економічну ситуацію в країні в цілому перетворюють проблему функціонування банківської системи в макроекономічну.

49. Позичковий капітал та економічна природа позичкового проценту. Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання процента. Процент як дохід на грошовий капітал, відданий в позику, є загадкова економічна категорія. В економічній теорії існує кілька версій сутності і економічної теорії, процентна: так класична політична економія, продовжена Марксом пов'язує процент з прибутком на позичковий капітал, при цьому прибуток розглядається як привласнення капіталу власністю, тобто кредитором, цебто підприємницький дохід, що привласнюється капіталом підприємця, який взяв грошовий кредит. З появою маржиналізму його представники залучають до аналізу економічної природи проценті психологічні фактори. Вони грунтуються на тому, що для власника грошового капіталу капітал має вищу граничну цінність сьогодні, ніж у майбутньому. Позика грошового капіталу приведе до втрати частини його вартості при поверненні його кредиту, тому власник капіталу намагається компенсувати цю втрату за допомогою встановленого процента на кредит. За кейнсіанські теоріями, норма процента виступає межею граничної ефективності майбутніх інвестицій, тобто визначається період віддачі інвестицій. Чим вища норма процента, тим менша схильність до інвестування і межа віддачі інвестицій більша. І навпаки, чим більша норма процента, тим більша схильність до інвестування, межа віддачі скорочується. З точки зору сучасної економічної теорії процента - це ціна, яку потрібно заплатити за те щоб, оволодіти виробничими ресурсами сьогодні, а не очікувати поки нагромадяться гроші, щоб ці ресурси придбати в майбутньому.

50. Конкуренція та її роль у ринковій економіці. Форми і функції конкуренції. Конкуренція – це: 1) боротьба між товаровиробниками за найбільш вигідні умови вир-ва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків; 2) механізм стихійного регулювання пропорцій стихійного вир-ва; 3) фактор диференціації суб*єктів економ. д-сті; 4) об*єктивний економ. закон розвинутого товарного вир-ва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці, збільшення масштабів вир-ва, впровадження нових форм організації. Види конкуренції: 1) внутрішньогалузева – боротьба виробників однієї галузі економіки, де виробляюься однорідні товари і ведеться боротьба за найвигідніші ринки збуту і одержання найбільшого прибутку. Тут встановлюються ринкові ціни і визначаються оптимальні суспільно-необхідні витрати на вир-во цієї продукції. Фактично це цінова кон-я. 2) Міжгалузева – боротьба фірм за найбільш вигідні умови застосування капіталу, які забезпечують максимальний прибуток. Кон-я виконує такі економ. ф-ї: - прямий вплив на процес ціноутворення; - стимулює НТП; - регулює процес сус-го відтворення; - викликає диференціацію вир-ва і капіталів (виживає сильніший).

51. Економічна природа і форма монополій. Монополія (від гр. “mono” – один, polio” – продають) – це буквально великі підприємства, об*єднання підприємств, які виробляють переважну к-сть продукції певного виду, завдяки чому обмежують концепцію, посідають домінуюче становище на ринку, впливають на процес ціноутвор., отримують високі монопольні прибутки. В широкому розумінні монополія означає наявність яккихось виключних переваг однієї фірми на ринку. Монополія може існувати у трьох формах: - природна мон-я.; - адміністративна мон-я.; - економічна мон-я. Природна мон-я виникає в наслідок об’єктивних причин , природні мон-її є газові, електричні і телефонні компанії, метрополітен. Адміністративна монополія є наслідоком дії держ-х органів влади, що надають окремим фірмам виключні права на здійснення окремих видів діяльності.. Найбільш поширенішим є ек-на монополія. яка виникає тоді коли окремі фірми самостійно завойовують собі виключне становище на ринку. Ек-на монополія виникла в наслідок концентрації і централізації капіталу. Концентрація йе зростання масштабів вир-ва шляхом капіталізації власного прибутку фірм тобто перетворення його частки в капітал.

52. Необхідність та методи антимонопольного регулювання. Антимонопольне законодавство України. Історія розвитку монополії є водночас історією боротьби з нею. Негативні результати мон-й виявились уже в період її появи: 1) Монопольний суб’єктивний хар-р ціноутворення. 2) Стійке зростання цін (інфляція). 3) Деформація структури нац-ої ек-ки (монопольні галузі штучно підтримуються, а немонопольні стримуються). 4) Посилення тенденції до паразитизму. 5) Обмеження і підрив дії об’єктивного ринкового механізму попиту і пропозиції і на цій основі зростання диспропорції суспільного відтворення. Всі ці явища змушують державу здійснювати антимонопольне регулювання на основі антимонопольного законодавства. Перші антимонопольні закони були прийняті у 18879 р. у Канаді і у 1890 р. у США. Антимон-не законодавство визначає ситуацію монополізації підприємств, монополією вважається фірма частка якої на ринку певного товару досягає 35%-40% (у зал-ті від законів країн). Антимонопольні закони забороняють формування мон-х об’єднань підприємств передбачають контроль на створення нових фірм, їх об’єднань, примусовий поділ монополій на окремі конкуруючі підприємства, створюють державні підприємства у монополістичних галузях. З 1992 р. в Україні токож діє антимонопольний закон "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" Для нашої країни він є особливо актуальним, тому що 197 з 380 найбільших промислових підприємств є єдиними виробниками свого виду продукції у нац. ек-ці, а 90% адміністративно-організованих структур є монополіями.

53. Витрати вироб-ва, їх сутність і класифікація. Собівартість продукції. Ек. витрати - це такі витрати які фірма зобов’язана зробити, або ті доходи які фірма зобов’язана забезпечити постачальнику ресурсів для того щоб відвернути ці ресурси від використання в альтернативних галузях і виробництвах. Розрізняють зовнішні і внутрішні витрати. Грошові витрати, які фірма несе із своєї кишені на користь тих фірм (аутсайдерів) які поставляють нові послуги, сировину, паливо, транспортні послуги, енергію… наз-ся зовнішніми витратами. Це фактично є плата за куплені виробничі ресурс, які не є власними цієї фірми. Витрати на власний й самостійний використовуваний ресурс є неоплачувані або внутрішні витрати і дорівнює грошовим платежам, які б могли бути отримані при якомусь найкращих альт-х способу їх застосування. До ек. витрат включ-ся всі платежі зовнішньої або внутр-ої включаючи в останню нормальний необхідні для того щоб притягнути і утримати ці ресурси в межах даного напрямку діяльності. В силу ек. обособленості окремих підприємств в умовах ринкових відносин ек витрати набувають ек. форми собівартості. Собівартість - це виражені в грошовій формі витрати підприємств на виготовлення певної продукції, Вона включає в себе переважно зовнішні, власні витрати на покупку сировини і матеріалу палива і енергії амортизаційною основою капіталу, на оплату праці. Під постійними витратами розуміють величину, яка в цілому не змінюється коли фірма регулює обсяг виготовлюваної продукції. Тобто це є вартість постійних ресурсів, а під постійними ресурсами розуміють будь-який застосовуваний фірмою ресурс кількість якого вона не може змінити. Під змінними витратами розуміють такі загальна величина зростає або зменшується, коли фірма збільшить або скоротить обсяг свого вир-ва. Тобто це витрати на придбання змінних ресурсів, які представляють собою будь-який застосов-й фірмою ресурс, кількість яких збільшується або зменшується при збільшенні або зменшенні обсягу виробництва, при незмінній величині всіх інших застосовуємих в цьому вир-ві ресурсів. Загальні витрати складаються із суми постійних і змінних витрат. Середні витрати визначаються шляхом ділення загального обсягу витрат фірми на обсяги її продажу.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]