2. Санітарно-епідеміологічна обстановка в осередку надзвичайної ситуації. Фактори, що впливають на її формування.

Надзвичайні ситуації, пов'язані з різними видами катастроф, є складною санітарно-епідеміологічною і медико-соціальною проблемою, що і висуває перед охороною здоров'я конкретні завдання з надання ЕМД ураженим і санітарно-епідеміологіч­ного забезпечення потерпілого населення.

Надзвичайна ситуація для санітарно-епідемічної служби — це різкі, часто непередбачені зміни в звичайній обстановці, які виникли в результаті катастрофи і її наслідків. Вони характе­ризуються численними людськими жертвами, масовими захво­рюваннями і ураженням людей, різким погіршенням санітарно-епідемічної обстановки, вкрай складною епідемічною ситуа­цією. Така обстановка потребує швидких змін в організації і звичайному ритмі роботи органів управління, лікувально-профі­лактичних і санітарно-епідеміологічних установ.

Значне погіршення санітарно-гігієнічної обстановки істотно загострює епідемічну ситуацію щодо цілого ряду інфекцій, ос­кільки потенційні джерела інфекції є не ізольованими протягом тривалого часу і становлять небезпеку для людей.

Можливість виникнення епідемічних осередків у районах сти­хійних лих і катастроф залежить від багатьох причин. Як відо­мо з досвіду ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії (1988), аварії на Чорнобильській АЕС (1986) й інших катастроф, та­кими причинами можуть бути:

— руйнація комунальних об'єктів (системи водопостачан­ня, каналізації, опалення тощо);

— різке погіршення санітарно-епідемічного стану території у зв'язку з руйнацією хімічних, нафтопереробних й інших про­мислових підприємств, наявністю трупів людей і тварин, гниття продуктів тваринного і рослинного походження;

— масове розмноження гризунів, виникнення епізоотій серед них і активізація природних осередків;

— інтенсивна міграція організованих і неорганізованих кон­тингентів людей, пересування рятувальників, різних сил і за­собів, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

— зміна сприйнятливості потерпілого населення до інфекцій через виникнення стресових станів тощо;

— зниження ефективності роботи санітарно-епідеміологічних і лікувально-профілактичних установ, раніше розташованих у зоні катастрофи.

Причиною виникнення епідемічного осередку може бути й застосування бактеріальних засобів, тобто будь-який спосіб штучного попадання бактеріальних засобів на територію з населеними пунктами.

Вкрай складні епідемічні ситуації виникають за наявності в колективах не виявлених випадків латентних (персистуючих) форм дизентерії, черевного тифу, дифтерії й інших форм небез­печних висококонтагіозних інфекційних хвороб. Масове виник­нення таких інфекційних захворювань в осередках катастроф істотно ускладнює проведення необхідних і своєчасних проти­епідемічних заходів. Діагностування за цих умов надзвичайно ускладнюється навіть за наявності відповідних лабораторій.

В екстремальних ситуаціях важливим є своєчасне управлін­ня протиепідемічною роботою, повідомлення про погіршення санітарно-епідемічного стану районів лиха. Заходи мають відповідати звичайній системі управління в службі ЕМД у НС, враховувати загальні принципи організації протиепідемічної роботи, особливості гігієнічного стану навколишнього середо­вища у випадку різноманітних катастроф і багатофакторність їхнього впливу на епідемічні наслідки.

При реєстрації навіть значних епідемічних спалахів, які ви­никли за звичайних умов, протягом епідемічного процесу не спостерігалося обставин, характерних для НС. Підвищенню рівня інфекційної захворюваності в звичайних умовах, як пра­вило, передує реєстрація поодиноких або множинних випадків тієї чи іншої інфекції. Лише коли до епідемічного процесу до­дається якийсь масовий чинник передачі (вода, молоко й інші продукти харчування, а також переносники) або наявна знач­на кількість хворих і збільшується можливість передачі збуд­ників, наприклад, через повітря, виникає епідемічний «вибух» інфекційних захворювань. Але й у такому випадку кількість хворих в одному місці (на значному промисловому підпри­ємстві) не перевищує, навіть у випадку реєстрації грипу, однієї третини населення (працюючих).

У епідемічному осередку в районах стихійних лих і техно­генних катастроф спочатку важко встановити джерело інфекції (загальний чинник передачі), тобто перша ланка епідемічного процесу випадає, джерела зараження не виявляються, а вини­кають тільки шляхи передачі. Відбувається «вибух» інфекцій­них захворювань, і тільки після цього випливає так званий «хвіст» епідемії, що надалі обумовлюватиме зараження тих, хто спілкувався з хворими у місцях скупчення населення, а також у сім'ї, на роботі, серед рятувальників, на шляхах ева­куації потерпілого населення і хворих.

У районах стихійних лих й інших НС епідемічним осередком слід вважати територію, на якій у певних межах часу і простору сталося зараження людей збудниками заразних хвороб і набу­ло масового характеру розповсюдження інфекційних захворю­вань.

Ці межі визначають такі чинники епідемічного осередку:

— наявність у зонах катастроф не ізольованих інфекційних хворих серед потерпілого населення і можливість розповсю­дження ними збудників;

— уражені, які потребують госпіталізації, оцінювані з точ­ки зору ризику зараження; І

— здорове населення, що контактувало з інфекційними хво­рими і потребує обсервації, оцінюване з точки зору ризику за­раження;

— зовнішнє середовище, небезпечне для зараження людей.

Для визначення термінів активності епідемічного осередку в зонах катастроф (за різноманітної інфекційної патології) максимальний інкубаційний період розповсюдження інфекційної хвороби є недостатнім. У випадку захворювання потерпі­лих із зниженим імунітетом другий пік розповсюдження інфекції може виникнути через 2-3 інкубаційні періоди після першого, за рахунок передачі збудника особами, в яких захворювання перебігало безсимптомно. Тому при визначенні меж часу епі­демічного осередку необхідно враховувати і наявність носіїв.

Епідемічним процесом називається явище виникнення і розповсюдження інфекційних захворювань серед людей, що являє безперервний ланцюг послідовно виникаючих однорідних захворювань. Виявляється він у формі епідемічної і екзотичної захворюваності. Для характеристики інтенсивності використовуються такі поняття, як спорадична захворюваність, епідемічний спалах, епідемія і пандемія.

Епідемічна захворюваність - це постійно реєстрована на певній території захворюваність, властива даній місцевості.

Екзотична захворюваність - реєструється при завезенні збудників на територію, де раніше така інфекційна форма не реєструвалася.

Епідемічним спалахом називають обмежений в часі і по території різкий підйом захворюваності, пов'язаний з одномоментним зараженням людей.

Епідемія - масове розповсюдження інфекційної хвороби людей у часі та просторі у межах певного регіону, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності, який реєструється на цій території.

Пандемія - незвичайно велике розповсюдження захворюваності як по рівню, так і за масштабом розповсюдження на ряд країн, цілих континентів і навіть всієї земної кулі.

Для кількісної характеристики епідемічного процесу використовують такі поняття, як захворюваність, смертність і летальність.

Захворюваність визначається відношенням числа захворювань за певний період часу (наприклад, за рік) до числа жителів даного району, міста. Захворюваність виражається коефіцієнтом на 100 тисяч, 10 тисяч або 1 тисячу чоловік.

Смертність - число смертей від даного захворювання, вираженого коефіцієнтом на 100, 10, 1 тисячу чоловік.

Летальність - відсоток померлих від числа хворих даним інфекційним захворюванням.

Виникнення і підтримка епідемічного процесу можливі за наявності трьох умов (компонентів): джерела інфекції, механізму передачі і сприйнятливості людини. Заражені люди і тварини є природними носіями збудників, від яких патогенні мікроорганізми можуть передаватися здоровим людям. Їх називають джерелами інфекції.

Сприйнятливість - це біологічна властивість тканин організму людини або тварини бути оптимальним середовищем для розмноження збудника і відповідати на його проникнення інфекційним процесом. Ступінь сприйнятливості залежить від індивідуальної реактивності людини.

Інфекційна хвороба серед різних груп населення в одному регіоні лиха розповсюджується неоднаково. На інтенсивність виникнення і розповсюдження інфекційних захворювань істот­но впливають комунально-побутові й санітарно-гігієнічні умо­ви життя людей у зонах катастроф, в місцях розміщення ева­куйованого населення, особливості сприйнятливості організму людей до кожної окремої хвороби в екстремальних ситуаціях.

Потенційна небезпека зараження людей залежить від кому­нальної характеристики, яка складається з такого: географічне положення і кліматичні умови; економічні ресурси і соціально-економічний статус; рівень гігієни в житлах; медичний на­гляд і профілактика; система забезпечення питною водою і хар­човими продуктами; система очищення і каналізації; міграція, контакти з тваринами; спалахи інфекцій і епідемічні хвороби.

Інфекційні захворювання, не властиві для даної місцевості, можуть бути завезені прибулими рятувальниками й іншими представниками формувань.

Механізм передачі інфекції зберігатиметься і діятиме в осе­редках протягом терміну виживання збудника в зовнішньому середовищі і за наявності інфекційних хворих в оточенні потер­пілого населення.