Інфекційні захворювання, що можуть бути викликані застосуванням біологічної зброї

Назва хвороби	Шляхи передачі інфекції	Середня три- валість при­хованого періоду, діб	Тривалість втрати пра­цездат- ності, діб
Бласто­мікоз	Вдихання інфікованого грибковими спорами пилу, крізь пошко­джені покриви, при контакті ін­фікованого зі спорами, ґрунтом, рослинністю	Дні, тижні	Декади, місяці
Ботулізм	Споживання їжі, в якій є токсини	0,5-1,5	40-80
Жовта ли- хоманка	Від укусів комарів, від хворих тварин, людей	4-6	10-14
	Вдихання інфікованого грибко-
Кокцидіомікоз	вими спорами пилу, крізь пошко­джені покриви, при контакті інфікованого зі спорами, ґрунтом, рослинністю	10-20	14-90
Натураль- на віспа	Повітряно-крапельний контакт, через інфіковані предмети	12	12-24
Сап	Контакт з хворими тваринами, їх вовною, шкірою, споживання за­раженого м'яса, вдихання зара­женого інфікованого пилу	3	20-30
Сибірська виразка	Контакт з хворими тваринами, їх вовною, шкірою, споживання за­раженого м'яса, вдихання зара­женого інфікованого пилу	2-3	7-14
Сипний тиф	Від укусів вошей, від хворих людей	10-14	60-90
Туляремія	Вдихання інфікованого збудниками пилу, контакт з хворими гризунами, споживання інфіко­ваної води	3-6	4-60
Холера	Споживання зараженої води, їжі	3	5-30
Чума	Повітряно-крапельний шлях, від укусів вошей, хворих гризунів	3	7-14

Бактеріальні особливо небезпечні інфекції

Сибірська виразка (сибірка) – гостре інфекційне захворювання тварин (хворіють усі види сільськогосподарських тварин) та людей. Людина також сприйнятлива до сибірки, проте зараження лю­дини від людини спостерігається рідко. В основному людина заражається від хворих сибіркою тварин, тваринних продуктів та забруднених збудником предметів. Можна заразитися і при вдиханні пилу, що містить спори сибірки. Значну роль у пере­дачі цієї інфекції відіграють кровосисні комахи, проте випад­ків такого шляху зараження людей реєструється мало.

Збудник сибірки - відносно велика паличка, добре росте на простих поживних середовищах. Утворює спори, що здатні зберігатися в ґрунті десятки років. Спори стійкі до високої температури та дезінфікуючих розчинів, витримують 30-хвилинне кип'ятіння, у слабких дезінфікуючих розчинах зберіга­ють життєздатність до 40 діб, а в сильних - години.

Тривалість інкубаційного періоду - 1-7 діб. Захворювання проявляється найчастіше через 2-3 доби після зараження, проте залежно від кількості збудника, шляху про­никнення, стану організму тощо може проявлятися раніше - уже через кілька годин - або пізніше - через 8 діб. Створення штучного імунітету (вакцинація) здійснюється за епідемічними показаннями. Хворі небезпечні для оточуючих. Летальність без лікування – 20% і більше, при легеневій і кишковій формах найбільша.

Сибірка у людей може проходити у трьох формах: шкірній, кишковій та легеневій.

Легенева форма сибіркової виразки виникає у разі проникнення бацил в організм через дихальні шляхи. Захворювання починається різким підвищенням температури тіла (до 40 ⁰С) і протікає по типу тяжкої геморагічної пневмонії. Поряд з високою температурою спостерігається задишка, кашель з виділенням великої кількості пінистого мокротиння з домішками крові. Разом з мокротинням виділяється величезна кількість бактерій сибіркової виразки. У більшості випадків захворювання протікає вкрай важко і через 2-3 дні може закінчитися смертю.

Кишкова форма сибіркової виразки виникає через уживання зараженої води або їжі. Захворювання протікає в більшості випадків дуже важко, супроводжується високою температурою тіла, різким болем у животі, кривавою блювотою і проносом. Без лікування багато хворих гине на 3-4-й день хвороби.

Профілактика кишкової форми сибірки полягає у попере­дженні споживання м'яса хворих на сибірку тварин, яке може бути куплено на стихійних ринках без відповідного санітарно­го контролю.

Згідно із статистичними даними, шкірна форма сибірки реєструється у 95% випадків, легенева та кишко­ва відповідно у 5%. Необхідними умовами для виникнення шкір­ної форми є подряпини, рани на шкірі. При неураженій шкірі та слизових оболонках зараження сибіркою не відбувається. Шкірна форма сибіркової виразки протікає довготривало (до 2 міс.), але менш тяжка і в більшості випадків закінчується одужанням, летальність може сягати 15%.

Через 1-3 дні після потрапляння інфекції на шкіру з'явля­ється червона пляма, на якій утворюється міхурець із серо­зною жовтуватою рідиною. Міхурець лопається сам або внаслі­док розчухування, і на його місці утворюється темно-бурий струп з характерним забарвленням - всередині струпа - чорне, далі жовте, а ззовні - багряне. У цей час у людини піднімається температура, спостерігається озноб.

Струп відпадає через 2-3 тижні, залишаючи рубець. У ре­зультаті неспецифічного лікування мікроорганізми сибірської виразки можуть потрапити у кров, внаслідок чого наступає сепсис, який скоро призводить до смерті.

Бацилу сибіркової виразки можна культивувати в лабораторних умовах у великих кількостях і в короткі терміни створити їх великі запаси.

Холера – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується тяжкою інтоксикацією, зневодненням організму, блюванням, сильним проносом і різким ослабленням організму. Стійкість збудника холери – холерного вібріона – у зовнішньому середовищі схильна до значних коливань, але в умовах низької температури він зберігається до декількох місяців. На вологій білизні за відсутності світла вібріон зберігається понад 20 діб. У воді й продуктах харчування він залишається життєздатним до 1 місяця. Кип’ятіння води і продуктів харчування знешкоджує холерний вібріон. Сприйнятливість людини до холери дуже висока. Джерелом зараження є хворі люди або носії холерного вібріона.

Зараження відбувається через вживання зараженої води і харчових продуктів, попадання з брудних рук, заражених предметів в органи травлення. Захворювання виникає через 2-3 дні, іноді через 6 діб після зараження. Природний імунітет і штучна імунізація недостатньо надійні. Летальність при захворюванні холерою може досягати до 30%.

Прояви хвороби дуже різноманітні: від легкого проносу до багатократного блювання, неспинного проносу, швидкого зневоднення організму. За умови такого розвитку хвороби смерть може настати через кілька годин. У разі середнього ступеня тяжкості перебігу хвороби спочатку з’являються біль у животі, пронос 4-10 разів на добу. Хворий відчуває сильну спрагу і неприємний смак у роті. Через 2-3 доби ці явища зникають, і він поступово одужує. У деяких хворих проносу і блювання може не бути, вони вмирають від різкої інтоксикації організму ще до розвитку кишкових явищ.

Чума – гостре, високо контагіозне інфекційне захворювання з високою летальністю (від 30 до 90%). Збудник чуми – паличка чуми –зберігає життєздатність у воді до 30 діб, на поверхні хліба, овочів – декілька тижнів, у молоці – до 3 місяців, грунті – до 2 місяців, у трупах загиблих людей – до 7 місяців.

Зараження людини може відбуватися через дихальні шляхи, травний канал, від укусу зараженими блохами, а також при попаданні на пошкоджену шкіру і слизові оболонки. У разі стихійних лих захворювання людей можливі внаслідок контакту з хворими гризунами (пацюки, миші, ховрашки та ін.), які є основними розповсюджувачами збудника чуми в природі. Переносник чуми – заражена блоха, що паразитує на гризунах. Надзвичайно небезпечною для оточуючих являється хвора людина, особливо з легеневою формою чуми. Природний імунітет від чуми слабкий, штучний – короткочасний. Інкубаційний період при зараженні чумою триває від декількох годин до 6 діб, у середньому 1-3 доби.

Захворювання характеризується високою температурою тіла, різкою інтоксикацією, серцево-судинною слабкістю. Запальними процесами в легенях, лімфатичних вузлах та інших органах.

Виділяють п’ять основних клінічних форм чуми: бубонну, легеневу, септичну, кишкову і шкірну.

Бубонна форма чуми виникає внаслідок укусу зараженими блохами або при попаданні збудника на пошкоджену шкіру. На місці проникнення збудника незабаром (через 1-2 доби) утворюється ущільнення (бубон), іноді розміром з куряче яйце. Частою локалізацією бубонів є шия, пах. Крім сильної болючості бубонів, відзначаються всі описані симптоми. За відсутності лікування близько 60% хворих гине в найближчу добу після розпалу хвороби. У цей час є ефективними методи лікування, які знижують летальність у 6-10 разів.

Легенева форма чуми може виникати як первинне захворювання при зараженні повітряно-крапельним шляхом або як ускладнення бубонної форми чуми (повторна чумна пневмонія). Легенева чума починається раптово і протікає по типу вкрай важкої геморагічної пневмонії з дуже високою температурою тіла (до 40 ^оС). Характерний повторний озноб, раннє порушення свідомості з явищами збудження, виражені задишка і кашель з виділенням кривавого мокротиння. Разом з мокротинням хворий виділяє величезну кількість збудників чуми. Потім хворий втрачає свідомість і може впасти в глибоку кому. За відсутності лікування на 3-5-й день настає смерть. Якщо вчасно і правильно почати лікування, прогноз для багатьох хворих сприятливий.

Септична форма чуми протікає бурхливо, з високою температурою тіла, вираженою інтоксикацією і розвитком на 2-3-ю добу численних крововиливів у шкірі й слизових оболонках. За відсутності лікування хворі гинуть на 2-3 день.

Кишкова форма чуми характеризується тяжким загально токсичним синдромом і частим слизово-кров’янистим проносом. В більшості хворих наслідок хвороби несприятливий.

Шкірній формі чуми характерний розвиток віспоподібних путул з каламутним вмістом. Шкірна форма може переходити в бубонну, але відбувається це не часто. Лікування шкірної форми більш ефективне і летальність нижча, ніж при інших формах захворювання.

Виявлення навіть поодиноких захворювань особливо небезпечної інфекції завжди потребує екстрених заходів щодо локалізації бактеріологічного осередку, термінової ізоляції хворих, жорстких режимно-обмежувальних заходів (введення карантину), роз’єднання населення на окремі групи і заборона між ними контакту, проведення в терміновому порядку епідеміологічного обстеження зони стихійного лиха, екстреної неспецифічної і специфічної профілактики всього населення регіону, лікування хворих на особливо небезпечні інфекційні захворювання і нагляд за населенням, яке контактувало з ними.

Зазначене свідчить про те, що важливою специфічною особли­вістю осередку бактеріологічного ураження є тривалість його дії. Вона залежить від повноти, своєчасності та ефективності проти­епідемічних заходів, а також від тривалості збереження збудників у навколишньому середовищі, інкубаційного періоду, заразного пе­ріоду хвороби і можливості наступного епідемічного (чи епізоотич­ного) розповсюдження захворювань від первинно заражених та хворих до здорових.

Захист населення від бактеріологічного зараження і ліквідація осередку забезпечується медичною службою в поєднанні з іншими службами.