7. Загальні положення виконання покарання у виді довічного позбавлення волі.

• Ще донедавна найбільш суворим видом покарання в українсько­му кримінальному законодавстві була смертна кара, тобто позбавлен­ня злочинця права на життя — найдорожчого, що є у людини.

- Слід нагадати, що при вступі України до Ради Європи вона взяла на себе зобов'язання дотримуватись Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, поставивши підпис під протоколом № 6 стосовно скасуван­ня смертної кари. У статті 1 цього Протоколу, зокрема, міститься положення, згідно з яким на теренах Європи смертна кара має бути скасована, а жодна людина в державах-членах Ради Європи не може бути засуджена до такого покарання або страчена.

- Як член Ради Єв­ропи, Україна погодилась беззастережно дотримуватись цієї норми та розглядати положення протоколу № 6 як додаткові статті Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.

- Беручи до уваги ці обставини (а на додаток ще й під загрозою відлучення від європей­ського співтовариства) та підтверджуючи таким чином європейській вибір шляху розвитку нашої країни і з метою досягнення більшого єднання з державами-членами Ради Європи, 22 лютого 2000 р. Верхо­вна Рада України внесла відповідні зміни та доповнення до чинного на той час кримінального та виправно-трудового законодавства, ска­сувавши покарання у виді смертної кари та ввівши до системи по­карань довічне позбавлення волі.

- Стаття 64 КК України 2001 р. ви­значає, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується за умови, якщо суд не знайде підстав для застосування позбавлення волі на певний строк.

• 18. Основними міжнародними документами, що визначають правила поводження з особами, засудженими до довічного позбавлення волі, є:

• Рекомендації ООН стосовно довічного позбавлення волі (1995 р.) і Ре­золюція (76)-2 «Про поводження з в'язнями, що відбувають тривалий строк ув'язнення», яка була прийнята у 1976 р. Комітетом міністрів Ради Європи,

• та Рекомендація R (82) 17 «Про тримання під вартою й пово­дження з небезпечними в'язнями», що була прийнята Комітетом міністрів Ради Європи у 1982 р.

7. Деякі положення щодо доцільності застосування до засуджених довічного позбавлення волі:

- не може бути ніяких сумнівів, що запровадження довічного позбавлення волі як альтерна­тиви смертній карі відповідає сучасним уявленням про гуманізм у сфері застосування покарань та поводження із засудженими.

Запро­ваджений режим довічного позбавлення волі створює умови для за­побігання можливої деградації особи через багаторічну ізоляцію від суспільства.

- при застосуванні довічного позбавлення волі у засуджених залишається право на життя, що є втіленням принципу поважання прав людини, сформульованому в Загальній декларації прав людини.

- зміст даного заходу державного примусу, де знаходить свій вираз у максимально (порівняно з іншими категоріями 278 позбавлених волі) можливому ступені ізоляція засуджених до довіч­ного позбавлення волі, відповідає вимогам справедливості при за­стосуванні покарання, бо певним чином відображає співрозмірність злочину та кари.

- втіленням принципу невідворотності виконання покарання є те, що засуджені до довічного позбавлення волі мають зазнавати відповідних правообмежень, притаманних цьо­му виду покарань, протягом щонайменше 20 років перед тим, як у них виникне можливість клопотатись про помилування.

- реалізацією принципу законності буде те, що КВК України ставить обмеження прав і свобод засуджених до довічного позбавлення волі у певні межі і зобов'язує всіх суб'єктів виконання-відбування даного покарання дотримуватись вимог законодавства, тобто їх поведінка має відповідати запропонованій законодавчій моделі.