Тема 4. Культурні сценарії діяльності та міжкультурна комунікація

4.1. Культурні сценарії діяльності

Культурні сценарії постають, зазвичай, еталонними програма­ми життєдіяльності, заданими людям соціальними умовами та наявними в певній культурі знаннями, цінностями й правилами поведінки. Вони дуже різноманітні та передбачають участь багатьох осіб у його здійсненні. Обираючи сценарій своєї поведін­ки, людина більш-менш чітко уявляє не тільки свою роль у ньому, але й ролі інших людей, з якими під час здійснення сценарію вона буде контактувати. Поняття життєвого сценарію ввів Е. Берн. Це індивідуальні сценарії, відповідно до яких особистість організовує плин свого життя. Людина самотужки планує своє життя. Та уявлення людей про те, як би вони хотіли його про­жити, формується під упливом соціального середовища.

Існують певні типові зразки культурних сценаріїв життя, котрих люди дотримуються з дитинства у відповідному соціальному середовищі. Такі сценарії характерні для соціаль­них типів особистості. Наприклад, існують еталонні сценарії життя селянина, аристократа, вченого, бізнесмена та ін.

Важливе місце серед культурних сценаріїв посідають сцена­рії діяльності, що визначають загалом характер, мету та норми діяльності людей у будь-якій сфері життя. Вони існують у соціаль­ному просторі як системи умов. Ці сценарії характеризують те, що називають культурою діяльності. Основне значення в буденному житті людей мають сценарії, що визначають куль­туру мислення, спілкування, праці, навчання, гри, відпочинку.

4.1.1. Культура мислення

Мислення як поняття - дуже складне явище. Так, англій­ський кібернетик Уільям Ешбі розглядає мислення як про­цес обробки інформації за програмою, що передбачає добір на рівень вищий за випадковий.

Звісно, не можна ототожнювати людське мислення з процесом обробки інформації, оскільки пізнавальний аспект мислення

54

полягає в активному вилученні інформації із зовнішнього світу та її опрацюванні.

У кожній культурі мислення пристосовується до вирішення власних нагальних завдань. Отже, якісно різні культурні світи характеризуються і якісно різними культурами мислення. Осмислення будь-якого завдання будується за відповідними канонами, що утворюють сценарій процесу мислення. Згідно з цим сценарієм людина обирає питання для обмірковування, пропонує гіпотези, добирає аргументи, визначає їхню істин­ність тощо. Під час реалізації задуму сценарій може змінюва­тися, у ньому можуть бути певні "білі плями".

Розглянемо деякі з найбільш характерних вимог до сучас­ної культури мислення людини.

1. Рефлективність - організація пізнавального процесу, що охоплює не тільки роздуми над вирішенням, але і роздуми про те, як проходять роздуми про завдання.

2. Аргументованість - потрібно чітко відрізняти тезу та її аргументацію. Не обґрунтовані думки вважаються лише гіпотезами. Ця норма передбачає критичність і самокритич­ність. Критичність означає необхідність самостійної оцінки правильності будь-якої іншої думки: чи-то "загальної", чи-то думки "авторитета". Самокритичність полягає у вмінні об'єктивно оцінювати аргументацію власних думок і висновків.

3. Логічність культури-це логічна грамотність. Відтоді, як Аристотель винайшов логіку, встановлені нею правила де­дуктивних та індуктивних умовиводів стали вважатися нормами мислення.

4. Професіоналізм - одночасно із загальними законами логіч­ного мислення існує багато спеціальних методів, за допомогою яких вирішується завдання в різних галузях знання (скажімо, методи математичного моделювання в техніці, статичні методи в психології та ін.). Нині навряд чи можна обійтися в сфері інте­лектуальної праці без подібних спеціальних засобів мислення.

5. Стратегічне управління - вміння користуватися загально-логічними й спеціальними професійними методами надає мож­ливість успішно впоратися зі стандартними завданнями, шлях до вирішення яких був відомий ще початково. Та якщо справа

55

стосується складних, нових, нестандартних проблем, про які за­здалегідь нічого невідомо в якому напрямку шукати їх ви­рішення, то одного цього вміння може бути недостатньо.

При низькій культурі мислення людина може діяти "за інтуї­цією", за принципом "спроб і помилок", безсистемно й навмання. Сьогодні ж існують різноманітні форми стратегічного управ­ління процесом мислення, що дають можливість найбільш раціонально його організувати. Вони поділяються на два основ­них типи.

Перший тип - це алгоритмічні та напівалгоритмічні методи­ки, за допомогою яких вирішуються стандартні завдання. Вони повністю, або майже повністю визначають ланцюг опера­цій, з яких будується вирішення завдання й гарантується отримання правильного рішення з великим рівнем надійності.

Другий тип стратегії мислення— це евристичні стра­тегії. Вони використовуються, переважно, при вирішенні нестандартних завдань і, на відміну від першого типу, не дають однозначних рішень щодо конкретних розумових операцій та не гарантують успіху. Ці стратегії охоплюють лише деякі прийоми, що розширюють поле пошуку рішень і здатність скеру­вати думку на правильний шлях. Такі евристичні стратегії підвищують імовірність успішного вирішення завдання та значно ефективніші, аніж "інтуїція" чи метод "спроб і помилок".

"Стратегічність" - ознака сучасної культури мислення. У наш час важко досягти успіху в будь-якій сфері інтелектуаль­ної діяльності без регуляції та організації процесів мислення за допомогою алгоритмічних і евристичних стратегій, і кожен, хто працює розумове, свідомо чи несвідомо їх використовує.