Тема 2. Феномен культури

2.1. Походження та сутність поняття "культура"

Термін "культура" походить від лат. cultura, що означає "об­роблення", "обробіток". Відповідно до цього культура -це обробка землі, розведення рослин і тварин, a cultor -це землероб або скотар. Та цей термін вже в римській античності мав й інше значення, переносне - вихованість, освіченість. Звідси термін "cultor" має ще одне значення -вихователь, наставник. Трансформація цього терміна в римській античності свідчить про його наповненість за­гальнолюдським змістом. Загальний контекст цієї транс­формації - людська освіченість, для позначення котрих як базове використовувалося поняття "humanitas". Людина (homo), якщо вона людина вихована (humanus), досягає цього стану не тільки завдяки природній вдачі (natura), але й на основі теоретичного настрою, світогляду (ratio) та спеціаль­ного виховання (disciplina).

У науці "поняття" розглядається як узагальнена форма думки, що відбиває істотні властивості, зв'язки й відношення досліджуваного об'єкта. Інакше кажучи, необхідно дати дефініцію (визначення) культури* котра показувала б її якісну своєрідність. Однак культура містить неймовірну кількість аспектів, відтінків, тому охопити її однією дефініцією неможливо. За багато років дослідницького інтересу до культури їй дали сотні визначень, від гранично широких до вузьких, і немає жодного з них, яке задовольняло б усіх чи бодай більшість. Найчастіше в літературі використовується визначення, сформу­льоване Едвардом Тайлором у роботі "Первісна культура": "Культура, чи цивілізація... складається зі знання, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здат­ностей та звичок, засвоєних людиною як членом суспільства".

Окрім цього, поширені трактування культури:

• другої природи, створеної людиною, як людського світу (сформульованої ще в Античності, а потім перейнятої діячами епохи Відродження - Й. Гердером, Г. Гегелем та ін.);

25

• соціальної спадщини (Б. Малиновський);

• сфери духовної діяльності (Ф. Ніцше, О. Шпенглер, М. Бердяев);

• гри (Й. Гейзинг) й ін.;

• шанування світла (М. Рерих) та ін.

Докладний аналіз багатьох визначень дається у книзі М. Кагана "Філософія культури". Кількість і розманітність дефініцій культури не дивує вже нікого. У літературі останніх років їх вже намагаються кваліфікувати.

Учені К. Клакхон і А. Кребер, наприклад, виділили дев'ять груп визначень: описові, історичні, нормативні, ціннісні, психо­логічні, на базі теорій навчання, структурні, ідеологічні, символічні. Які б визначення культури чи групи визначень не наводи­лися, зрештою, проблема існує в межах цього феномена. Закономірно виникає питання: "А чи є взагалі межа між куль­турою й некультурою?" Хоча перші спроби вирішити це питання належать ще до епохи Античності (співвідношення понять "натура" - необроблене, природне, дике й "техне" - штучне, оброблене, доглянуте) та й дотепер його остаточно не виріше­но. Посприяти розумінню культури може її метафора (алегорич­ний образ). Такою метафорою, за влучним висловом американ­ського психолога М. Коула, є садок. Він оброблений людьми у взаємодії з природою та між собою, він приносить плоди, дарує тінь, захищає від вітру, радує око, постійно оновлюється, живе минулим, сьогоденням і майбутнім, А от метафора некультурй (природи) - це дикий ліс, який росте сам по собі. Не менш складною при визначенні меж культури є проб­лема її співвідношення із суспільством. Це питання теж недостатньо зрозуміле. Досвід довів, що культура стійкіша, ніж форми соціальних зв'язків. Можна сказати, що не тільки (і не стільки) суспільство створює культуру, скільки культура створює його. Саме суспільство є частиною культури, так званою, соціальною культурою.

Подібний стан справ свідчить про визначення культури в її широкому контексті як другої природи. Таке потрактування культури зовсім не суперечить більш пізнім дефініціям. Різниця полягає тільки в тім, що деякі дослідники віддавали перевагу різним аспектам феномена культури (ціннісному, поведінко-26

вому, духовному тощо.). Однак все це є лише частиною єди­ного цілого, що має назву - "культура".

Отже, культуру можна визначити як світ свідомого буття людини, створеного людьми в процесі взаємодії з природою та між собою. Вона проявляється в матеріальних, духовних і соціальних продуктах (нормах, звичаях, цілях, відносинах, процесах, ідеях, цінностях, формах поведінки та інших штучних явищах і об'єктах), що покладені в основу суспільного, колектив­ного й індивідуального життя. Культура як друга природа також означає те, що вона існує як природа - об'єктивно, незалежно від конкретного індивіда, тобто це синтез природи та людини.