Марк Теренцій Варрон

(116 – 27 р. р. до н. е.)

Римський письменник і вчений в різних галузях знань.

“Про сільське господарство”.

Варрон вивчає функціонування сільського господарства і велику увагу приділяє з’ясуванню факторів, які впливають на зростання дохідності господарства. Головні з цих факторів:

1. Торгівля та необхідність урахування коливання ринкових цін.

2. Залучення до господарської діяльності інших господарських галузей, наприклад, скотарства, з якого “можна вилучити немалий доход”.

3. Інтенсифікація праці рабів за рахунок використання методів морального та матеріального стимулювання: “Охоту до праці можна визвати також більш вільним режимом, більш щедрою мірою їжі та одягу, скороченням роботи або дозволом виганяти на пасовиська декілька голів власної худоби”.

4. Раціональне розділення операцій в господарстві поміж вільними працівниками та рабами.

Марк Порцій Катон

(234 – 149 р. р. до н. е.)

Видатний римський політичний діяч і письменник.

“Землеробство”.

Вивчаючи дохідність домашнього господарства, виділяє ряд умов, за яких вона буде зростати:

1. Розвиток землеробства на основі інтенсифікації рабської праці, факторами якої виступають:

видача рабу завдання на робочий день;

забезпечення безперервності процесу виробництва: “працювати в любу погоду і свята”;

введення системи контролю за виконанням робіт шляхом вибору наглядача із числа рабів.

2. Використання вигоди від збуту частини виробленої продукції.

3. Використання орендних відносин: “здавати з підряду збір маслин, виготовлення масла, обробку земель”.

2.2. Економічні погляди епохи середньовіччя. План.

1. Відображення генезису феодалізму в документах раннього середньовіччя.

2. Економічні погляди каноністів. Фома Аквінський. Арабське середньовіччя.

3. Соціальні утопії пізнього середньовіччя.

4. Проблеми феодального устрою в українській економічній думці.

Історичні умови:

Розвиток крупної феодальної земельної власності і виникнення особливих форм її сполучення з безпосередніми виробниками.

Зміна ідеології та суспільної свідомості під впливом християнства.

Розвиток міст, ремесла, торгівлі. Виникнення централізованих держав.

Особливості економічних поглядів:

Предметом досліджень виступає становлення і розвиток феодального устрою.

Метод дослідження являє собою поєднання емпіризму з догматизмом релігійної етики і схоластикою.

Головні документи раннього середньовіччя:

“Салічеська правда” (IV ст.);

“Капітулярій про вілли” (поч. IX ст.);

“Руська правда” (X ст.).

Описують процеси розпаду общинного землеволодіння, закріпачення селянства, організації ранньофеодальної вотчини.

Зосереджують увагу на господарських можливостях натурального господарства.

Фіксують наявність різних прав приватної власності.

Виникнення та розвиток економічної думки в Стародавній Русі. “Руська Правда”.

Виникнення Київської Русі – однієї з наймогутніших держав світу в період раннього середньовіччя – явище великого історичного значення.

Видатною пам’яткою соціально-економічної та політичної літератури Київської Русі є “Руська правда”, перша частина якої – “Правда Ярослава” – з’явилася в 30-х роках XI ст., а другу –“Правду Ярославичів” – прийнято на з’їзді Ярославичів у Києві в 1072 році. Нарешті, в 1113 р. був написаний “Устав” князя Володимира Мономаха, що являв собою наступний етап у розвитку феодального права та суспільно-економічної думки пануючого класу на Русі.

В “Руській Правді” відображені реалії Київської Русі XI-XIIIст.:

Народне господарство базувалося на землеробстві та скотарстві.

Високий рівень розвитку сільськогосподарської культури порівняно з сусідніми країнами. Феодальне землеволодіння.

“Правда Ярослава”

Проголошувала недоторканість власності (як і особи) феодалів. ”Челядин” розглядається як власність хазяїна нарівні з худобою та речами, підкреслювалось виключне і спадкове право князів та бояр на землю, яке не міг відібрати навіть великий князь.

Юридично закріпила розшарування суспільства. Основну масу населення та продуктивну силу господарства складали селяни – холопи, смерди, закупи. Закупи – розорені селяни, що зверталися за “купою” (позичкою) – хлібом, грошима, тощо до князя. Боржник (закуп) мусив працювати у господарстві кредитора доти, доки не сплачував “купу” з процентами. Виникає позаекономічний примус: кредиторові надавалося право карати закупа, а при спробі втечі закуп ставав довічним рабом кредитора.

“Правда Ярославичів”

Містить багатий матеріал про організацію господарства князів у формі вотчини. Ряд статей присвячено охороні земельної власності, визначена відповідальність за порушення польових меж та бороних знаків. Є свідоцтвом посилення феодальної залежності: смерди оголошувалися залежними від князя людьми і обслуговували його вотчину разом із холопами-рабами;

Виявляє ряд ознак досить розвинутого ринкового господарства, зокрема містить положення про охорону та порядок забезпечення майнових інтересів кредитора, умови, за яких вимога про повернення позички має юридичну силу, порядок стягнення боргів, тощо. Позички “боргу” могли надаватися в грошовій формі під процент (“реза”). Особливо поширеними були позички в натуральній формі – продуктами з умовою повернення їх з надбавкою. Позичковий процент був дуже високим (ст.50, 51, 53).

Аналізує процеси феодалізації: у зв’язку з дедалі більшим освоєнням землі князями та боярами і перетворенням вільного смерда на залежного вотчинника виникли і утвердилися відробіткова рента та рента продуктами. Обидві ці форми існували паралельно, хоча в різні періоди феодального устрою одна з них переважала. За панування відробіткової ренти виробник працював під прямим наглядом і примусом власника або його представника. В період, коли переважала рента продуктами, він мав можливість розпоряджатися своїм робочим часом;

Поряд з охороною інтересів пануючого класу передбачено жорстокі заходи, щодо приборкання експлуатованих, придушення їхнього протесту. Наприклад, спеціальна стаття “О татьбі” (про грабіж) передбачувала право вбити людину, спійману на крадіжці.

“Устав” (ст.53)

Дає досить точне уявлення про систему грошових одиниць. Основою цієї системи була гривня, яка виявляла тенденцію стати загальним мірилом вартості і відігравала провідну роль у штрафній шкалі. Аналізуються спроби карбування великими князями власної монети, спроби створення єдиної грошової системи країни;

Визначає умови перетворення закупів у холопів та навпаки. Регламентує їх відносини з феодалами (16 статей). Іноді цю частину “Правди” називають “Устав о закупах та холопах” (ст.110-119 та інші).

В цілому “Руська Правда” – це правовий кодекс усієї країни, має значення як джерело пізнання державного та господарського розвитку стародавньої Русі.