47. Фотоматеріали та їх класифікація.

Негативи сигналетичних знімків при зйомці великоформатними камерами доцільно виготовляти не на склі, а на плівці («Панхром» або «Ізохром»), щоб їх можна було зберігати в справах. Наявність негатива дозволить отримати при розмноженні високоякісні знімки, не удаючись до репродукції. Обробляють негативи вирівнюючим дрібнозернистим проявником Д-76 або А-12, суворо дотримуючи температурного режиму і часу проявки. Відбит­ки виготовляються на нормальному глянцевому папері За цих умов зображення правильно передає градацію тонів знятого об'єкту, зберігаючи всі напівтони. На таких фотознімках чітко проглядаються всі найважливіші упізнавальні ознаки сфотографованих осіб. Використання більш контрастного фотопаперу призводить до появи різких меж між світлом та тінню, зникненню півтонів, виникненню надмірно затінених ділянок. Внаслідок цього окремі прикмети видаються викривленими або ж не проглядаються зовсім.

Щоб уникнути знищення або зміни ідентифікаційних ознак сигналетичні знімки не ретушують.

Правила сигналетичної зйомки поширюються і на фотографічну фіксацію зовнішності загиблих, у випадках виявлення невпізнаних трупів

48. Механізм утворення слідів – відображень.

Слідоутворення – це процес взаємодії двох фізичних тіл або систем, які обмінюючись енергією, набувають інших ознак і властивостей, тобто відбивають (відображають) одне одного.

Такий механізм може бути різним: слідоутворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають у результаті механічної контактної взаємодії двох об’єктів: один об’єкт утворює слід (той, який залишив слід) — слідоутворюючий об’єкт, інший — сприймає змінення (на якому утворився слід) — слідосприймаючий. Ділянки поверхні об’єктів, якими вони стикаються під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємодії — слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприймаючих об’єктах.

Слід виникає за умови, що слідоутворюючий об’єкт є твердішим, ніж слідосприймаючий і діє з такою силою, яка зможе викликати його відбиття. Утворення слідів при взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів залежить від ряду чинників: твердості об’єктів, напрямку взаємодії, розташування об’єктів, сили і характеру взаємодії.

49. Папілярні узори, їх властивості, типи та види.

Найпростішим і найменш розповсюдженим серед людей (всього у 5% людей землі) є ДУГОВИЙ папілярний узор, у якого папілярні лінії (один потік всього) плавно підіймаючись на одному боці і досягнувши певної висоти плавно опускаються на протилежному боці.

Цей тип узору дельт не має.

Види цього типу: прості, шатрові, пірамідальні, з невизначеним центром, обманнопетлеві.

У ПЕТЛЕВОМУ узорі, який є дещо складніший за дуговий за будовою, (а серед людей найбільш розповсюдженим до 65%); папілярні лінії, що утворюють центральну частину малюнка, проходять від одного краю пальця до центру нігтьової фаланги, потім згинаються і повертаються до того ж краю, утворюючи таким чином петлю.

Види петель: типові (прості), замкнуті, зігнуті, паралельні, половинчаті, обманнозавиткові, подвійні.

У залежності від того, куди обернена ножка петлі – до мізинця чи до великого пальця – їх поділяють, відповідно, на ульнарні (мізинцеві) та радіальні (великопальцеві).

ЗАВИТКОВИЙ (круговий) узор є найбільш складним за будовою (формою). До 30 % людей мають такий тип узора.

Піднявшись уверх, папілярна лінія (потік) може утворити коло, овал, спіраль, може повернутися на той самий бік чи закінчитися на протилежному боці.

Для цього типу характерні не менше 2-х дельт (зліва і справа від центральної частини), хоча може бути бути, зрідка правда, і 3-4 дельти; 3 потоки папілярних ліній.

ВИДИ: прості, петлі-клубки, петлі-спіралі; петлі-овали (равлики), спіралеподібні, вигнуті петлі.

і окремі (індивідуальні) ознаки – деталі будови папілярних узорів:

- початок (основа) лінії – той її край, який розташований лівіше і нижче, а кінцем (вершиною) – край, що знаходиться правіше і вище;

- вилка (вила) – роздвоєння ліній, коли за ходом годинникової стрілки папілярна лінія розгалужується на дві, або навпаки, злиття, якщо дві лінії з'єднуються в одну;

- гачок (відгілкування) – коротке відгалуження роздвоєної лінії утворює з основною лінією (стовбуром) гострий кут.;

- мостик – з'єднання двох ліній короткою поперечною (з”єднучою) лінією;

- дельта;

• фрагмент (відривок), відрізок – коротка ізольована лінія;

• точка –папілярна точка;

• острівок (очко) – роздвоєння папілярних ліній і наступне її з'єднання;

• особливості будови пор (пороскопічний напрям дослідження);

• особливості країв папілярних ліній (еджеоскопічний....).

Але тільки папілярні узори найбільш придатні для ідентифікації, оскільки тільки їм притаманні:

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – яка означає, що кожний папілярний узор, маючи багато добре виражених ознак, разом з тим притаманний лише певній людині.

Ця властивість обумовлена особливостями анатомічної будови шкіри.

Неможливість співпадіння папілярних узорів не тільки у двох людей, але й навіть у однієї людини на різних руках або пальцях (у сукупності загальних та окремих ознак) вже доведена не тільки багаторічною практикою, але й математичними розрахунками.

СТІЙКІСТЬ– характеризується тим, що малюнок папілярних ліній формується ще в період внутрішньоутробного (до 6-ти місяців вагітності) життя зародку людини та майже не змінюється до повного розкладу тканини після її смерті.

Папілярний узор зовні змінюється лише у масштабі і до певних меж і часу.

Тобто ці зміни абсолютно не впливають на взаєморозташування ознак.

ВІДНОВЛЮВАНІСТЬ – здатність папілярних узорів набувати попереднього вигляду після пошкодження верхнього шару шкіри, тобто після неглибоких ушкодженнях (термічних або хімічних впливах), папілярні лінії відновлюються протягом певного часу після заживлення рани.

МОЖЛИВІСТЬ ДО КЛАСИФІКАЦІЇ – папілярні узори класифікують за

десятипальцевою системою;

пятипальцевою;

однопальцевою.