3. Поняття, ознаки та значення загальних засад призначення покарання та проблема їх законодавчого закріплення в чинному кк

Загальні засади призначення покарання – це система загальних правил, передбачених в чинному кримінальному законі, які є обов’язковими для суду і якими суд повинен керуватися при призначенні покарання винній у вчиненні злочину особі. Ознаки заг. засад: 1) система правил; 2) загальні правила; 3) обов’язкові для суду; 4) є системою правил, що мають враховуватися судом у їх обов’язковій сукупності. Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призначенні покарання.

проблема їх законодавчого закріплення в чинному КК??????????

Василаш в своїй статті: вказавши у п.3 ч.1 ст65 КК на врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, законодавець разом з тим не зазначив, що слід розуміти під цим поняттям, та не зазначив, що необхідно брати до уваги для його визначення. У п3 ч.1 ст 65 КК поняття „ступінь тяжкості вчиненого злочину” необхідно замінити на „ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину”. + п 3 ч 1 ст 65 КК розділити на 3 окремі загальні засади

Суд призначає покарання відповідно наступних критеріїв:

у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

відповідно до положень Загальної частини КК;

враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

1. Суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Дана вимога означає, що суд може призначити покарання лише в рамках санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії винної особи. У відносно-визначеній санкції, де вказані найменших та найбільший розміри покарання, суддя має право призначити покарання в указаних межах. У відносно-визначеній санкції, де вказаний лише найбільший розмір покарання, суддя керується положеннями Загальної частини КК про мінімальний та максимальний розміри для даного виду покарання (ч.1 ст. 185 КК передбачає строк позбавлення волі до 3 років, що означає, що мінімальний строк позбавлення волі згідно ст.63 КК може бути 1 рік). В альтернативних санкціях суд повинен вирішити питання про можливість виправлення особи, що вчинила злочин, без ізоляції від суспільства. І лише у разі, коли таке виправлення не можливе, призначити покарання у виді позбавлення волі.

2. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. До таких положень слід відносити:

додержання вимог Загальної частини КК про цілі покарання;

додержання вимог Загальної частини КК про систему та види покарання;

додержання вимог Загальної частини КК про стадії вчинення злочину;

додержання вимог Загальної частини КК про співучасть у злочині.

Водночас аналіз санкцій статей Особливої частини КК показав, що через наявність законодавчих упущень конструювання санкцій окремих статей суд не завжди може виконати такі вимоги. Так, санкції ч. 1 ст. 259 та ч. 1 ст. 296 КК передбачають покарання у виді штрафу від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років. За вчинення цих злочинів неповнолітнім (від 14 до 16 років), який не має самостійного доходу, власних коштів чи майна, суд не може призначити покарання у межах санкцій цих статей.

Проблема врахування судом аналізованої загальної засади призна­чення покарання в окремих випадках виникає і у зв’язку з необхідністю призначення винній особі такого додаткового покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.