88. Федеральний уряд

Федеральний канцлер – єдиний обираний член федерального уряду. Конституція надає йому право самостійно вибирати міністрів як керівників найважливіших політичних органів влади. Крім того, канцлер визначає число міністерств і закріплює за ними сфери відповідальності. Завдяки цим повноваженням федеральний канцлер володіє арсеналом керівних засобів, який можна порівняти з владою президента в демократичній державі з президентською формою правління. Федеральний канцлер, проте, у будь-який час може поставити в бундестагу питання про довір'я, щоб перевірити, чи користується він ще беззастережною підтримкою правлячих партій. Якщо він терпить поразку при голосуванні з цього питання, тобто якщо частина урядової більшості відвертається від канцлера, тоді рішення про те, чи розпустити бундестаг і чи призначити нові парламентські вибори, ухвалює федеральний президент. Федеральний Уряд ФРН складається з Федерального канцлера і Федеральних міністрів. Він діє на основі статті 62 - 69 Конституції ФРН. Федеральний канцлер визначає основні напрями політики. В даний час  Федеральний Уряд ФРН складається з членів ХДС, ХСС і СДПГ, не всі міністри є членами бундестага.

89.Конституційний контроль у фрг

Федеральний конституційний суд є характерною установою німецької повоєнної демократії. Основний закон наділив його правом відміняти чинність законодавчих рішень, прий­нятих правильним демократичним шляхом, якщо суд дійде висновку, що вони суперечать Основному закону. Конституційний суд може розпочати розгляд лише за наявності позову. До кола позивачів можуть входити такі федеральні органи, як Федеральний президент, Бундестаґ, Бундесрат, Федеральний уряд або їхні складові – депутати чи фракції, а також земельні уряди. Конституційний суд починає діяти в «конституційному спорі» на захист гарантованого Основним законом розподілу гілок влади та на захист федеративної держави. Щоб забезпечити можливість звернення до конституційного суду парламентській меншості, досить третини депутатів Бундестаґу для подання позову проти прийняття певної законодавчої норми («позов щодо абстрактного контролю за нормами»). Основний закон наділяє правом подання «конституційної скарги» і окремого громадянина, якщо він вважає, що якась установа своїми діями порушила його основні права. Зрештою кожен німецький суд зобов’язаний звернутися до конституційного суду з «конкретним позовом щодо контролю за нормами», якщо вважає якийсь із законів неконституційним. Федеральний конституційний суд має виняткову монополію на тлумачення конституції для всієї системи судочинства.

91.Политическая система Японии

Япония - конституционная монархия, где власть императора очень ограничена Законодательным органом Японии является национальное законодательное собрание в виде двухпалатного парламента. Парламент Японии состоит из Палаты представителей и Палаты советников Всеобщим правом голоса наделены все граждане Японии старше 20 лет. Голосование на всех выборах является тайным. Либерально-консервативная Либерально-демократическая партия (ЛДП) находится у власти с 1955 года за исключением недолгого периода правления коалиционного правительства, сформированного из оппозиционных партий в 1993 году. Крупнейшей оппозиционной партией является социально-либеральная Демократическая партия Японии. Действующая конституция требует, чтобы император обнародовал законодательство прошедшее парламент, однако не дает ему права препятствовать принятию законов. Судебная система Японии имеет четыре основных уровня: Верховный суд и три уровня низовых судов. Основой статутного права Японии является свод законов, называемый «Шесть кодексов».