41. Призначення службових частин мови (часток, сполучників, прийменників) у текстах ділових документів. Сполучник в діловому мовленні.

Сполучник – службова частина мови, яка поєднує однорідні члени речення та частини складного речення, вказуючи на різні смислові зв’язки між ними.

Сурядні-і, а, чи, або, але. Бувають: єднальні (і, та, також, ні-ні, як , так), протиставні (а, але, та, однак, зате, проте), розділові ( або, чи, або-або)

Підрядні-бо, якби, щоб, ніби. Бувають: при чинові ( бо, через те що, тому що, оскільки ), часові ( ледве, тільки, щойно як, як тільки), мети ( щоб, аби, щоб, щоби), умовні ( якби, якщо, аби як, як тільки), допустові ( хоч, дарма що), порівняльні ( як, мов, наче, ніби, що), міри, ступеня( аж, що й), з’ясувальні ( що, як, ніби)

За походженням:

непохідні( чи, а, бо, та, і, але )

похідні ( як, що, зате, якщо, тому що)

За будовою: прості ( і, а, але, та, бо, як, що), складні ( щоб, якби, проте, зате, нібито), складені (тому що, для того, тимчасом як).

Правопис сполучників.

1. Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться разом: адже, аніж, мовбито, абощо, притому, неначебто.

2. Частина сполучників може мати при собі при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, коли б то, хоча б. Окремо пишуться всі складні частини в таких сполучниках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, для того щоб, з тим щоб, в міру того як, з тих пір як. У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні – окремо, а саме: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що. 3. Сполучники з підсилювальними частками отож-бо, тож-бо, тому-то пишуться через дефіс.

Правопис часток

Частка — службова частина мови, яка надає окремим словам і реченням певних смислових чи емоційних відтінків.

Частки поділяються на кілька груп: частки, що надають смислових відтінків (ось, он, точно, якраз, лише, і, й, та, навіть та ін.); частки, що вказують на модальні відтінки (так, ні, давай, нехай, невже, навряд чи та ін.); формотворчі частки (нехай, хай, най- та ін.); словотворчі частки (будь-, небудь-, не, ні та ін.).

Разом пишуться:

1.Частки аби-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абиколи, абищо, дещо, дехто, декуди, деякий, , чимало, щодня, щонайкраще, якнайкраще. (Якщо між частками -аби-, де- і займенником стоїть прийменник, то всі 3 слова пишуться окремо: аби до кого, аби в чому, де на якому.)

2. Частки би(б), же(ж), в складі сполучників та сполучних слів пишуться разом: якби, щоб, щодо, теж, мовби.

Окремо пишуться усі частки, які беруть участь у словотворенні або уточнюють зміст цілого речення.

Серед них частки би (б), за допомогою яких утворюється форма умовного способу дієслова: взяв би, прочитав би, прийшла б, повернувся б; підсилювальні частки же(ж): Чому ж ти не звернувся на біржу праці? частки то, це, що мають у реченні значення вказівності або визначальності: Рідна мова — то ж вона душі окраса;

Частка то трапляється у сполученнях що то, чи то, на які покладені функції підсилювальних часток: Що то за об'єкт споруджується?

Частка що в складі сполучних слів з прислівниковим значенням дарма що, хіба що, тільки що, поки що: Дарма що справа нова, але цікава.

Частки-хай –нехай, за допомогою яких творяться форми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить;

Через дефіс пишуться частки бо, но, то, от, таки, коли вони інтонаційно підкреслюють значення окремого слова: стій-бо, хай-но спочивають; частки будь-, небудь-, казна-, хтозна-, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-коли, будь-хто, який-небудь, казна-чий, хтозна-де, хтозна-куди, хтозна-коли. (хто б то, скільки ж то, казна в чому)