8.5. Сутність і значення нормування праці

Нормування праці – це вид діяльності і управління виробництвом та персоналом, задачами якого є встановлення необхідних витрат та результатів праці, що знаходять визнання на: ринках праці, товарів та послуг, а також відповідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю і технічними характеристиками виробничого обладнання організації.

Органом функціонального управління у сфері нормування праці є Міністерство праці та соціальної політики України. У прий­нятому Президентом України Указі "Про утворення Міністерства праці та соціальної політики України" за цим Міністерством визнане право брати участь у реалізації державної політики у сфері нормування праці. З урахуванням цього п. З Положення про Міністерство праці та соціальної політики України серед головних завдань Мінпраці називає розробку та здійснення заходів, які мають за мету вдосконалення нормування праці, розробку та затвердження міжгалузевих і галузевих норм і нормативів праці.

Норми праці – це родове поняття, яке охоплює такі норми, які покликані в кінцевому рахунку впливати на інтенсивність праці працівників. У законодавстві іноді робляться спроби поширити поняття норм праці на робочий час.

У ринковій економіці підвищується значення нормування праці як основи її організації та суттєвого важеля економічного механізму, що визначає ефективність діяльності підприємства.

Для забезпечення певної ефективності виробництва дуже важливо оптимізувати витрачання всіх видів ресурсів, що використовуються для цього: живої праці, сировини і матеріалів, палива й енергії, інструментів тощо. Першим кроком до такої оптимізації є нормування, тобто обґрунтоване визначення кількості конкретних ресурсів, об'єктивно потрібної для ведення економічно ефективного виробництва при досягнутому рівні розвитку продуктивних сил суспільства.

Сутність нормування праці полягає саме в тому, щоб визначити величину витрат живої праці па виконання певного виду роботи в конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій основі міру праці.

Функції нормування праці на підприємствах:

– основи планово-економічних розрахунків поточного, перспективного і прогнозного характеру;

– вихідної бази обліку витрат і результатів виробництва;

– основи раціональної організації праці, виробництва й оперативного управління підприємством;

– засобу встановлення рівня інтенсивності норм, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці;

– дійового засобу забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці і її оплатою.

Функції нормування праці можуть бути згруповані у двох напрямках: організаційно-технологічному та соціально-економічному.

Організаційно-технологічне нормування має забезпечити розподіл робочого часу на виконання конкретних операцій, встановлення співвідношень роботи різних машин у технологічному процесі та визначення їх кількості, співвідношення факторів виробництва.

Соціально-економічне нормування відбиває відносини власності, економічні відносини, що складаються у організації на їх основі, та мають стимулююче забарвлен­ня. Вони охоплюють процеси:

• установлення міри праці та міри її оплати;

• нормування посадових обов'язків;

• установлення режиму праці та відпочинку;

• створення умов праці;

• регламентації підпорядкованості працівників;

• установлення відповідальності за результати виробництва та допущені відхилення від норм тощо.

У вітчизняних організаціях нормування праці здійснюється за допомогою наступних видів норм: норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, норми часу обслуговування, норми чисельності, норми підлеглості, норми співвідношень.

Норма часу – це виражені у відповідних одиницях часу витрати робочого часу, встановлені для виготовлення одиниці продукції працівником або групою працівників відпові­дної кваліфікації у певних організаційно-технічних умовах.

Норму часу, що встановлена на операцію або одиницю виробу, називають штучною нормою часу. Розмір штучної норми часу складається з витрат часу на роботу машин та механізмів, дій робітника та перерв, без яких неможливо виконати задану роботу.

Т_ш = Т_о + Т_д + Т_об + Т_відп + Т_пт, (8.3)

де Т_о – основний час; Т_д – допоміжний час; Т_об – час обслуговування робочого місця;

Т_відп – час на відпочинок та особисті, потреби; Т_пт – час перерв, що пов'язані з технологією та організацією виробництва.

Розмір основного часу визначається розрахунковим шляхом за допомогою відповідних нормативів.

Розмір допоміжного часу, що витрачається робочим на виконання додаткових дій, без яких неможливо здійснити основну задачу технологічного процесу, розраховується за допомогою відповідних нормативів часу або на підґрунті даних хронометражних спостережень.

Сума основного та допоміжного часу складає оперативний час (Т_оп = Т_о + Т_д). Час на обслуговування робочого місця ділиться на час технічного обслуговування та час організаційного обслуговування які визначаються у відсотках від оперативного часу.

Підготовчо-заключний час надається один раз на всю партію виробів. Його розмір встановлюється за допомогою нормативів із нагромаджених комплексів:

• ознайомлення з роботою;

• налагодження устаткування;

• отримання інструменту;

• здача готової продукції тощо.

При цьому штучно-калькуляційний час можна визначити за формулою

Т_шк = Т_ш + Т_пз/П, (8.4)

де Т_пз – норма підготовчо-заключного часу;

П – кількість виробів у партії.

Норми виробітку – це встановлений обсяг роботи, який працівник чи група працівників відповідної кваліфікації повинні виконати за одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних умовах. Таким чином норма виробітку є величиною зворотно пропорційною нормі часу.

Норма часу обслуговування – різновид норми часу. Вона уявляй собою час, що встановлений на обслуговування одиниці обладнання, виробничої площини та інших виробничих одиниць за певних організаційно-технічних умов.

Норми обслуговування – це кількість або розмір виробничих об'єктів, які працівник чи група працівників певної кваліфікації повинні обслужити протягом одиниці робочого часу в певних організаційно-технічних умовах.

Норми чисельності – це встановлена чисельність працівників Певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання виробничих або управлінських функцій або обсягів робіт.

Нормами підлеглості нормується праця лінійних та функціональних керівників. Вони визначають число працівників або підрозділів, котрими буде керувати керівник.

Норми співвідношень визначають кількість працівників тієї або іншої кваліфікації або посади, яка може приходитись на одного працівника другої кваліфікації або посади. Наприклад встановлюється співвідношення: керівник – спеціалісти – службовці = 1: 6: 10.

Складовою частиною будь-якого виду норм є нормовані затрати часу на виконання операції. Ці затрати часу на операцію або на одиницю продукції складають норму, що є визначальною при розрахунку інших видів норм. Так, у норму часу входять ті ж види затрат часу, що й у норму виробітку.

Норма часу на партію продукції Н_ч.п звичайно розраховується за формулою:

Н_ч.п = Т_п.з + Т_од ∙п (8.5)

де Т_п.з – норма підготовчо-заключного часу на партію продукції, хв.;

Т_од – норма часу на одиницю продукції (передбачає нормовані витрати часу основної і допоміжної робіт, обслуговування робочого місця і відпочинку), хв.;

п – кількість одиниць продукції в партії, кг, шт. і т.д.

За цією формулою можна розрахувати норму загальних витрат часу на одиницю продукції Н_{ч од}, у хв.:

3.1 СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАСЕЛЕННЯ 8

І ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ 8

3.4 ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ І РЕСУРСІВ ДЛЯ ПРАЦІ 12