Тема 9. Ефективність та продуктивність праці

9.1. Зміст, критерії оцінки, фактори і резерви росту ефективності праці.

9.2. Сутність та значення продуктивності праці, фактори і резерви росту

9.3. Показники і методи виміру продуктивності праці

9.1. Зміст, критерії оцінки, фактори і резерви росту продуктивності праці

Необхідно відрізняти поняття "ефективність" і "ефект".

Ефект - абсолютний розмір, що визначає результат якогось процесу. Під економічним ефектом розуміють результат людської праці, спрямований на виробництво матеріальних благ.

Сумірність ефекту й витрат на його досяг­нення - основа економічної ефективності. Отже, ефективність виражає ступінь ефекту, оскільки будь-який ефект потребує витрат.

У самому загальному вигляді ефективність (Е) можна виразити відношенням ефекту (результату - Р) до витрат (В):

Е = Р / В. (9.1)

Математично закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд:

(9.2)

де Вс — сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару; Вуп — затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару; Вжп — затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії (необхідна й додаткова праця); Вмп — затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) то­вару; Еск— сумарний корисний ефект (віддача) товару для спожи­вача за нормативний строк служби.

Визначення показників є першим етапом в оцінці ефективнос­ті праці. Завершальна оцінка здійснюється на основі критерію. Критерій — це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності, відповідно до якої здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності.

У вітчизняній економічній літературі рекомендуються методи оцінки ефективності суспільної праці за показниками національ­ного доходу або валового продукту і чисельності працівників, за­йнятих суспільною працею. Звідси ефективність суспільної праці (Еп) може дорівнювати:

(9.3)

де НД — національний доход, тис. грн;

Ч — чисельність працівників, зайнята суспільною працею, чол.;

Пт — продуктивність суспільної праці, обчислена по чистій продукції, тис. грн/чол.;

Чм.п — чисельність працівників матеріального виробництва, чол.;

а — питома вага працівників матеріального виробництва в за­гальній чисельності працівників, зайнятих суспільною працею.

Під ефективністю конкретної праці в масштабі підпри­ємств і галузей промисловості слід розуміти співвідношення ре­зультатів виробничого і соціально-економічного характеру та за­трат праці, вимірюваними робочим часом при суспільно визна­ченій (нормальній) напруженості праці і її умовах.

Система показників ефективності праці, яку побудовано на підставі зазначених принципів, має включати:

• темпи зростання продуктивності праці;

• частка приросту продукції за раху­нок зростання про­дуктивності праці;

• відносне вивіль­нення працівників;

• коефіцієнт вико­ристання корисно­го фонду робочого часу;

• трудомісткість одиниці продукції;

• зарплатомісткість одиниці продукції;

• рентабельність праці.

Економічна ефективність праці може виражатися також сумою зниження матеріальних затрат на одиницю проду­кції, отриманої в результаті удосконалення організації праці, технології виробництва й обслуговування техніки. Економічна ефективність праці визначається не тільки шляхом зіставлення результатів праці з витратами робочого часу, а й витратами праці у вартісному вираженні.

Рівень напруженості праці регламентується і регулюється на основі застосування методології її нормування, шляхом забезпе­чення рівнонапруженості норм.

Норма праці на підприємстві є конкрет­ним вираженням міри праці в конкретних виробничих умовах. Її величина може бути визначена з урахуванням сукупного впливу на виробничі результати тривалості, напруженості і продуктив­ності конкретної праці.

Важливим показником, що виражає рівень продуктивності конкретної праці, є трудомісткість продукції. Звичайно трудоміс­ткість продукції вимірюється затратами робочого часу на одини­цю виробітку.

Фактори - це сили, причини, зовнішні обставини, що впливають на який-небудь процес або явище.

Відокремлюють чотири групи факторів, що впливають на зростання ефективності праці:

1. Науково-технічні фактори відіграють вирішальну роль в забезпеченні конкурентоспроможності продукції й створенні матеріально- технічної бази ефективності праці, до них відносяться:

• науково- технічний розвиток;

• технологія, як пов'язуюча ланка між людиною й предметами, засобами що використовуються;

• автоматизація як соціально орієнтований напрямок збільшення ефективності людської діяльності.

2. Організаційні фактори мають синтезуючу координаційну роль в комплексному використанні усіх факторів ефективності праці. Це:

а) взаємодія людини з предметами й засобами праці; б) взаємодія людей в процесі спільної праці; в) виконання трудових, виробничих та господарських функцій в усіх сферах діяльності; г) побудова організаційних структур; д) формування та ефективне використання трудових й матеріально- речових ресурсів.

3. Структурні фактори - це зміна виробничої програми за обсягом продукції, її складу, номенклатурі, якості, що призводить до зміни співвідношення обсягу між різними видами продукції, тобто до структурних зрушень в виробництві.

4. Соціальні фактори відображають 3 характеристики:

• якісний рівень трудових кадрів;

• відношення працівників до праці;

• соціальні умови праці.

Резерви зростання - невикористані можливості збільшення обсягу й покращення якості продукції, умов праці за рахунок посилення творчого потенціалу в праці робітників й економічної витрати матеріально-технічних ресурсів, а також усунення всілякого роду виробничих збитків.

На відміну від факторів ефективності, що мають довгостроковий та перспективний характер, резерви мають поточний характер і можуть бути виявлені та використані там, де працюють люди, тобто безпосередньо на підприємстві.

Резерви росту ефективізації праці на підприємстві можуть розрізнятися за двома прикметами: