3. Структура здібностей.

Здібності – складна синтетична властивість особистості. Щоб керувати розвитком здібностей, треба знати внутрішній їх склад, основні компоненти, які в своєму взаємозв’язку утворюють їх структуру.

Здійснювати структурний аналіз здібностей можна тільки виходячи з діяльності, в якій вони актуально існують. Кожна діяльність спрямована на розв’язання пізнавальних чи практичних завдань, включає певні знання, дії, операції і зв’язані з ними психічні властивості, які потрібні для успішного її виконання. Відповідно до цього можна визначити й основні компоненти здібностей. Найбільш повно структуру здібностей, яка включає різні психічні властивості, необхідні для успішного виконання людиною діяльності, визначив Г.С.Костюк.

До цих властивостей він передусім відносить у в а ж н і с т ь людини, її здатність тривало і стійко зосереджуватись на об’єкті своєї діяльності. Вона є необхідною умовою успішного виконання всяких, а тим більше складних завдань. Значення уважності в наукових дослідженнях підкреслював ще І.Ньютон. Коли його запитали, завдяки чому досяг він своїх знаменитих успіхів, він вказав на своє вміння бути “невтомно уважним” до проблем, які його цікавили. І.Павлов також наполягав на тому, що для наукових відкриттів потрібна “наполеглива зосередженість думки” експериментатора, “вміння невідступно думати про обраний предмет, з ним вставати і лягати”.

Здатність глибоко зосереджуватися на здійсненні своїх задумів властива була багатьом науковцям, поетам, художникам, композиторам. Нею відзначалися, зокрема, П.Чайковський, М. Римський-Корсаков і ін. Ця здатність була однією з внутрішніх умов надзвичайної швидкості і величезної продуктивності їх творчої діяльності, що виявлялась у написанні багатьох опер, які займають почесні місця в репертуарах оперних театрів, симфоній, концертів для фортепіано і скрипки, вокальних творів тощо. М.Римський-Корсаков, вказуючи на важливість зосередженості, писав про Балакірєва, що останньому не вистачало її, що в нього “з’явилася якась неможливість зосередитися” й що ця риса з перешкоди в роботі згодом перетворилася у причину тяжкої моральної кризи.

Є такі види діяльності, виконання яких вимагає не тільки стійкості уваги, але й здатності її р о з п о д і л я т и, швидко п е р е к л ю ч а т и, бути господарем власної уваги. Майстри, що працюють на багатьох металообробних, ткацьких та інших верстатах, оператори на пультах управління складними автоматизованими системами демонструють нам ці якості своєї уважності, яка є складовою їх здібностей до праці.

До структури здібностей відносять ч у т л и в і с т ь різних аналізаторів людини, тобто її здатність відчувати оптичні, акустичні, хімічні, механічні та інші властивості об’єктів. У структурі багатьох здібностей (наприклад, музичних, художніх і ін.) відповідні їм види чутливості відіграють дуже важливу роль. Так, у здібностях до малювання важливу роль відіграє чутливість до кольорів, світлових відношень, здатність охоплювати і передавати на полотні пропорції об’єктів.

І.Рєпін, оцінюючи здібності до малювання одного з своїх учнів, казав: ”Біда, він не бачить пропорцій”. Сам І.Рєпін чудово схоплював пропорції предметів, про що свідчать люди, які спостерігали процес його творчої праці. “Вірність рєпінського ока і рєпінської руки справді феноменальна. Він схоплює пропорції в якомусь зоровому абсолюті, при тому без найменших зусиль. Він проводив штрих твердою рукою, навіть не вдаючись до його стирання і навіть до коректур” (І.Грабар). Дані спеціальних досліджень формування здібностей до малювання у дітей також вказують на важливу роль в їх структурі вміння сприймати і відтворювати пропорції об’єктів (Й.В.Киреєнко).

Досліджуючи специфічні особливості руки та її роль в образотворчій діяльності, О.Г.Ковальов використав методику експериментальних досліджень щодо ролі руки як опорного компонента здібностей до образотворчої діяльності. По мірі розвитку здібностей удосконалюється не тільки око художника, але й рука, яка здатна створювати адекватні предмету зображення. Очевидно, що удосконалення руки веде і до удосконалення ока художника. В структурі музичних здібностей необхідним компонентом є музичний слух, який включає передусім чутливість до звуковисотних відношень. Не може бути музичності без чутливості до музичної висоти. Важливим складовим моментом музичних здібностей є також чутливість до ритму, мелодичний слух, який проявляється в особливостях сприймання мелодій, їх впізнаванні і відтворенні, в чутливості до точності інтонацій, а також гармонійний слух, що виявляється у сприйманні акордів кількох мелодичних ліній, які звучать одночасно (Б.М.Теплов).

Важливим компонентом здібностей є с п о с т е р е ж л и в і с т ь, тобто здатність людини швидко схоплювати об’єкти, помічати істотне в них, те, що саме не впадає в очі. Ця здатність дуже важлива у всіх видах практичної діяльності (технічної, агрономічної, медичної, педагогічної та ін.). Про її роль в наукових дослідженнях не раз говорили видатні вчені. “Я переважаю людей середнього рівня, - казав Ч.Дарвін, - лиже здатністю помітити речі, що легко проходять повз увагу, а також особливо пильно спостерігати їх". “Спостережливість і спостережливість”, - такий напис зробив І.Павлов на фронтоні одного з будинків своєї лабораторії. К.С.Станіславський підкреслював, що артисти виходять з людей, які підмічають і міцно фіксують в пам’яті все, що відбувається довкола і при цьому вміють вибирати з того, що спостерігають, найбільш важливе, типове і барвисте.

Всяка здібність людини включає її п а м’ я т ь, яка фіксує, зберігає і поновлює результати попередньої діяльності людини. Завдяки пам’яті надбання людини включаються в наступну її діяльність і впливають на її розвиток. Добра пам’ять – сприятлива внутрішня умова розвитку здібностей. Психічний розвиток людини, писав І.М.Сєченов, відбувається в пам’яті і силами пам’яті. Важливе значення при цьому мають такі її особливості, як ш в и д к і с т ь, м і ц н і с т ь з а п а м’ я т о в у в а н н я, о б с я г п а м’я т і, г о т о в н і с т ь до відтворення, його т о ч н і с т ь тощо. Приклади надзвичайної пам’яті спостерігалися у людей художнього типу. Зокрема, у композиторів(Моцарт, Балакірєв, Рахманінов та ін.), у видатних художників(Левітан, Ге та ін.). в багатьох видатних вчених була надзвичайна пам’ять, іноді феноменальна (Бор, Галуа, Фермі, Чаплигін та ін.). Так, Фермі мав не тільки вражаючі здібності, а й надзвичайну пам’ять. Йому було досить один раз прочитати книгу з математики, фізики, щоб досконало знати її протягом всього життя. Чаплигін все життя обходився без довідників, записних книжок, блокнотів, записів – все, що йому потрібно, зберігала феноменальна пам’ять.

Але особливості пам’яті не визначають здібностей людини. Вони самі залежать від інших їх компонентів, зокрема, від мислення. Відомі випадки, коли деякі люди з видатними здібностями не відзначалися високими якостями пам’яті. Це, зрозуміло, утруднювало їм роботу, але не позбавляло можливості здійснювати її. Знаменитий фізик М.Фарадей мав слабку пам’ять. Недостатність її він компенсував ретельними записами своїх лабораторних дослідів та їх результатів у щоденнику, який вів протягом 42 років. Скаржився на свою пам’ять і Ч.Дарвін, зазначаючи, що вона у нього “хоч і широка, але дещо туманна”, а в деяких напрямах така слабка, що він “ніколи не був у змозі утримати в ній яку-небудь дату, або рядок вірша довше кількох днів”.

Водночас трапляються випадки надзвичайної, але механічної пам’яті (на числа, слова та ін.) в осіб із зниженими розумовими здібностями (у олігофренів).

Діяльність людини потребує не тільки відтворення того, що було в її досвіді, а й його перетворення, створення з елементів попереднього досвіду таких об’єктів, що їх вона безпосередньо не сприймала. У я в а або ф а н т а з і я необхідна в усіх галузях праці і в навчанні. Уява необхідна в художній і науковій творчості. За допомогою фантазії люди проектують наукові експерименти, висувають гіпотези. Вона потрібна і в процесі засвоєння учнями знань з різних шкільних предметів, при читанні художньої і науково-популярної літератури.

Розв’язання різноманітних наукових, практичних, мистецьких та інших завдань, що виникають в житті людей, вимагає пізнання ними не тільки зовнішніх властивостей об’єктів, а й внутрішніх їх зв’язків і відношень, воно потребує м и с л е н н я. Мислячи, людина в чуттєво даному розкриває те, що вона не може безпосередньо сприйняти і уявити, доходить до розуміння суті явищ об’єктивної дійсності, пізнає їх закони, створює поняття про них, передбачає хід подій і завдяки цьому практично оволодіває ними.

Якості мислення людини визначають характерні особливості її розуму. По тому, як думають люди в різних важливих для них життєвих ситуаціях, як вони розв’язують завдання, що їх життя і наука ставлять перед ними, ми й судимо про їх розум, оцінюючи його такими епітетами як “швидкий”, “ясний”, “гострий”, “проникливий”, “глибокий”, “блискучий” та ін. Геніальні люди дали нам найвищі зразки позитивних якостей і сили їх розуму, що виявилися в здатності бачити нові, життєво важливі проблеми, схоплювати суть тих явищ об’єктивної дійсності, яких вони стосуються, відкривати їх закони. Висувати нові ідеї, визначати шляхи втілення їх у життя.

Мислення є вирішальним структурним компонентом у здібностях до навчання. Індивідуальні відмінності у здібностях учнів до навчання особливо виразно виступають у тому, як вони думають, розуміють новий матеріал, розв’язують задачі, що вимагають від них деякої самостійності, та інших якостей мислення. Показовим, зокрема, є те, що учням з низькими здібностями найважче дається не запам’ятовування фактичних даних описового навчального матеріалу, а оволодіння поняттями, ідеями, вмінням розв’язувати задачі.

Людське мислення тісно зв’язане з м о в л е н н я м, що є засобом не тільки спілкування людей, а й їх розумової і практичної діяльності. За допомогою м о в и людина здійснює перехід від зовнішніх, практичних, до внутрішніх, мислительних дій, формуються системи логічних операцій. Основою цього процесу є взаємозв’язки першої, чуттєвої, і другої, мовної, сигнальних систем людини.

Слово, цей “сигнал перших сигналів”, вносить, за І.Павловим, новий принцип у вищу нервову діяльність людини, а саме: уможливлює абстрагування і узагальнення істотних ознак предметів і явищ об’єктивної дійсності, групування, класифікацію і формування вищих форм саморегуляції діяльності. Слово саме не утворює поняття, але воно є необхідним засобом його утворення і його носієм.

Звідси стає зрозумілою і важлива роль мовних (вербальних) компонентів у структурі здібностей людини. Володіння мовними засобами, здатність точно, правильно передавати словами свої думки, користуватися мовою, як засобом пізнавальної і практичної діяльності – важлива умова успіху людини.

Необхідною умовою успіху всякої діяльності є повноцінна її мотивація, що виявляється передусім у позитивному, любовному ставленні до неї. Без л ю б о в і д о п р а ц і немає творчості. Це стосується всіх видів праці, зокрема наукової. “Жадоба науки – була найсильнішою пристрастю цієї душі, сповненої пристрастей”, - писав О.Пушкін про М.Ломоносова. “Великого напруження і великої пристрасті вимагає наука від людини, - вказував І.Павлов у своєму листі до молоді, - будьте пристрасні у вашій роботі і ваших шуканнях”.

Значення любові до праці, закоханості у працю є не тільки спонуканням до успішного її виконання, а в якійсь мірі і структурним компонентом здібностей до неї. На це вказували не раз видатні письменники у своїх аналізах талановитості в галузі художньої літератури. “Талант розвивається з почуття любові до справи, - підкреслював М.Горький у своїх листах до літераторів-початківців, - можливо, навіть, що талант – в суті його – і є тільки любов до справи, до процесу праці”.

Отже, здібності людини включають не тільки різноманітні пізнавальні, а й е м о ц і о н а л ь н і властивості. Так, наприклад, для музичних здібностей людини характерною є її емоціональна реакція на музичні враження, здатність емоційно відгукуватись на музику, переживати її (Б.М.Теплов). Е м о ц і о н а л ь на в р а з л и в і с т ь є характерною рисою й інших мистецьких здібностей. Емоціональний компонент також має місце і в структурі здібностей до наукової і всякої іншої творчої діяльності, яка ніколи не може відбуватися і не відбувається без емоцій.

Спостереження за дітьми також стверджують думку про те, що любов до діяльності, прагнення, інтерес, схильність до неї є одним з виявів здібностей. Діти, як і дорослі, виявляють справжню потребу в тій діяльності, до якої вони особливо здібні. Недарма К.Ушинський в прагненні людини до свідомої діяльності вбачав вияв самої сутності її душі.

Між емоціональними, мотиваційними та іншими компонентами здібностей є взаємний зв’язок. Успіхи в діяльності, до якої людина особливо здібна породжують і зміцнюють почуття любові до неї, а це почуття, надаючи особистості нової енергії, завзяття, приводить до нових успіхів у ній і розвитку потрібних у неї здібностей.

Розв’язання завдань у кожній галузі людської діяльності нікому не дається без зусиль, без боротьби. Воно йде через переборення труднощів, яке вимагає ще й н а п о л е г л и в о с т і, с и л и в о л і та інших її якостей. Геній, вказував Гете, - це геніальна воля.

“Коли б людина, що дивується винахідливості генія, могла поглянути на самий процес цих винаходів, то стала б дивуватися не розумові, а силі волі, пристрасті і наполегливості винахідника” – писав К.Ушинський”.

Представники художньої літератури і мистецтва приєднувалися у цьому питанні до вчених і винахідників, підкреслюючи свою “віру у труд могутній” (І.Франко).

Одним із самих видатних винахідників світу був Томас Едісон. За свого життя Т.Едісон одержав у США 1098 патентів. Він розповідав, що майже до п’ятидесятирічного віку він незмінно працював в середньому по 19,5 годин на добу. Т.Едісон ніколи не визнавав, що великий успіх залежить тільки від геніальності людини. Його знаменитий вислів: “Геній – це на один відсоток натхнення, а на дев’яносто дев’ять відсотків - потіння”.

Великою працьовитістю відзначався Д.Менделєєв. Спадщина, залишена цим гігантом наукової думки і наукової справи, дійсно, невичерпна. Він залишив яскравий слід не тільки у хімії, а й в багатьох суміжних дисциплінах. І саме він, коли один з учнів назвав його “генієм”, з величезним незадоволенням замахав руками і закричав: “Який там геній! Працював все життя, ось і геній”. він був і геній і трудівник.

Вражала сучасників і хвилюватиме всіх, хто вивчатиме його творчість, працьовитість О.Довженка, про якого А.Малишко писав: “На Всеукраїнськім, на вселюдськім полі український іде да Вінчі”. О.Довженко знаходив розряду в натхненній праці за своїм письменницьким столом. Міг писати в день по 15-20 і навіть по 23 машинописних сторінок художнього тексту. І це, очевидно, тому, що в дитинстві в нього були свої ідеали – сосницькі трударі.

Геній російської музики П.Чайковський писав про себе після швидкого закінчення опери “Орлеанська діва”: ”Весь секрет у тому, що я працюю щоденно і акуратно. Щодо цього я маю залізну волю над собою, і коли немає особливої охоти до занять, то завжди вмію змусити себе перемогти несхильність і захопитися”. П.Чайковський не чекав ( і іншим радив не чекати) натхнення, а працював, на досвіді він переконався, що “натхнення – це такий гість, який не любить відвідувати лінивих”.

“Натхнення – це нагорода за каторжну працю”, - приєднувався до цього І.Рєпін. І він невтомно працював все своє свідоме життя. Коли права рука його почала сохнути, І.Рєпін перейшов до малювання лівою рукою. “Я взагалі не вірю в одну рятівну силу таланту без завзятої праці”, - говорив Шаляпін.

Знаменита на весь світ балерина Г.Уланова, звертаючись до молоді, також підкреслювала, що “талант – це праця”.

Видатні вчені, письменники, митці були зразками працьовитості. До цього їх спонукало й прагнення якнайбільше використати час для того, щоб здійснити всі свої творчі задуми, і вимогливість до своєї роботи, її результатів. В процесі праці виробляється й досконаліша її техніка, що є необхідною умовою всякої майстерності. Видатні майстри в кожній галузі досягали її своєю наполегливою працею. П.Чайковський, будучи ще студентом, невтомно працював у галузі музики, невпинно вдосконалював прийоми своєї роботи. Завдяки цьому він вже в 26 років був, за висловом його вчителя А.Г.Рубінштейна, “зрілим мужем, з якоюсь особливо виробленою технікою праці, в якій все було передбачено щодо простоти і практичності прийомів, наче в хірурга під час операції. Це вміння економило йому немало часу і давало змогу працювати з незрозумілою для інших швидкістю”.

Відомо, як багато доводиться працювати музикантам-виконавцям, представникам балетного мистецтва, спортсменам, щоб на належному рівні підтримувати швидкість, силу, темп, ритм, точність, влучність, пластичність, граціозність та інші властивості своїх рухів, що є складовими моментами їх високої майстерності.

Сказане вище не означає, що здібності і трудові якості людей – одне й те саме. Однакові щодо здібностей люди бувають різними за їх трудовими якостями і навпаки. Про деяких індивідів не без підстав говорять, що вони здібні, але малопрацьовиті. “Ти все той же, - писав О.Пушкін у листі до поета А.Дельвіга, - талант прекрасний і лінивий”. Але від цього терплять здібності таких людей, бо вони, не працюючи на повну силу, не дають того, що могли б дати суспільству, і не беруть з праці всього того, що могли б взяти для себе, для розвитку своїх здібностей.

Помиляються ті, хто думає, що багато працювати потрібно тільки тим, у кого погані здібності, а у кого добрі – не треба. Вони ніби зразу все зрозуміють, запам’ятають, розберуться. Дійсно, є учні, які добре навчаються, хоч і лінуються, систематично не працюють, але це тимчасовий стан. В майбутньому вони не виправдають надій, бо не звикли серйозно працювати. При їх здібностях вони могли б досягти значно більше. Сміливо можна твердити, що особливо велика роль працездатності за високого рівня здібностей, без цього вони в кращому випадку залишаються потенційно здібними. Учні, які погано навчаються, незадовільно оволодівають знаннями, вміннями не через відсутність відповідних здібностей. Їх невдачі часто можна пояснити відсутністю нахилів до роботи, відсутністю працьовитості. В кожній здібності (до науки, музики, малювання та ін.) поєднання часткових властивостей набуває своїх специфічних рис. Кожна окрема властивість сама не визначає спроможності людини успішно справлятися з вимогами. Яка ставить до неї певна діяльність.

Думка, що одна окремо взята психічна властивість може забезпечити високу продуктивність діяльності, виступає як еквівалент всіх здібностей, позбавлена наукової достовірності. Наприклад, пам’ять репортера Шеришевського – феноменальна, але не знайшла ніякого втілення в житті. В творчій діяльності людини пам’ять – це один з компонентів здібностей, від якого залежить здібність і продуктивність творчості.

Займатись певною діяльністю приходиться не тільки тим, хто має здібності до неї, але й тим, у кого їх немає. В останньому випадку людина свідомо чи несвідомо буде компенсувати недолік здібності, опираючись на сильні сторони своєї особистості. Компенсація може відбуватися через набуті знання чи вміння, через формування типового стилю діяльності, через вищу, більш розвинену здібність. Можливість широкої компенсації одних властивостей іншими веде до того, що відносна слабість якої-небудь однієї здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання діяльності, найбільш тісно зв’язаної з цією здібністю, не означає непридатності, бо існують психологічні механізми компенсації відсутніх здібностей. Відомо, що у геніального німецького композитора Л.Бетховена рано настало послаблення, а потім втрата слуху. Проте він продовжував творити. Його геніальна 9 симфонія – твір, написаний уже глухою людиною. Здібність, якої недостає може в дуже широких межах компенсуватися іншими високорозвиненими здібностями в даної людини. Наприклад, своєрідною музичною здібністю є так званий музичний (абсолютний) слух, що виражається у сприйманні висоти окремих звуків, не вдаючись до порівняння з іншими звуками, висота яких відома. Є вагомі докази того, щоб бачити в абсолютному слухові типовий приклад природжених здібностей, тобто здібностей, в основі яких лежать природжені задатки. Але вміння дізнаватись висоту окремих звуків можна виробити і у людей, що не мають абсолютного слуху. Це не значить, що у них буде розвинений абсолютний слух, але за відсутності абсолютного слуху можна опиратись на інші здібності (відносний слух, тембровий слух і т.д.) виробити вміння, що досягаються в інших випадках на основі абсолютного слуху. Психічні механізми взнавання висоти звуків при справжньому абсолютному слухові і при спеціально виробленому, так званому псевдо абсолютному слухові, будуть зовсім різні, але практичні результати можуть бути у деяких випадках зовсім однаковими (Б.М.Теплов). Здатність компенсації одних здібностей за допомогою інших відкриває величезні можливості перед кожною людиною, розширюючи межі вибору професії і удосконалення в ній. В структурі здібностей до певної діяльності можна виділити якості, які займають провідне положення і ті, що є допоміжними. Так, в структурі педагогічних здібностей ведучими якостями будуть: педагогічний такт, любов до дітей, організаційні здібності. До допоміжних відносяться – артистичність, ораторські дані.

Проміжні і допоміжні компоненти педагогічних здібностей утворюють єдність, що забезпечують успішність навчання і виховання учнів, індивідуалізацію, зв’язану з особистістю педагога. В структурі образотворчих здібностей провідними властивостями є висока природна чутливість зорового аналізатора: чуття ліній, пропорцій, форми, світлотіні, колорита, ритму; сенсомоторні якості руки художника; високорозвинена образна пам’ять. До допоміжних якостей можна віднести властивості художньої уяви, емоційну настроєність, емоційне відношення до зображуваного і т.д.

Провідні і допоміжні компоненти здібностей утворюють єдність, що забезпечує успішність діяльності. Проте не треба вважати структуру здібностей жорсткою, не гнучкою. Співвідношення провідних і допоміжних якостей в конкретній здібності розрізняються у різних людей і в залежності від того, які якості є провідними, визначаються необхідні допоміжні і специфіка діяльності, її результат. Навіть в межах однієї і тієї ж діяльності людина може мати різне поєднання особливостей, які дозволяють їй успішно виконувати її, компенсуючи недоліки.

Коротко охарактеризовані вище основні компоненти здібностей є у всіх людей. Видатні люди відрізняються від звичайних тільки тим, що у них ці властивості особливо розвинені і в своєму поєднанні утворюють такий ансамбль, який виявляється дуже сприятливим для успіху їх творчої діяльності.

Отже, здібності не можна розглядати як просту властивість, це своєрідне і відносно стійке поєднання ряду психічних властивостей людини, яке зумовлює можливість успішного виконання нею певної діяльності. Проте синтез окремих властивостей не є постійним і незмінним. Це єдність, що розвивається і змінюється під впливом діяльності.