8.Проблема обдарованості дітей.

Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини є тим, що називають її обдарованістю. Як видно з кореня самого слова, тут йдеться про природжені дані кожної людини, про її сили, якими вона наділена від природи і які вихідною внутрішньою умовою розвитку її здібностей. Кожна людина має певну обдарованість, тобто від природи вона наділена певними потенціями до розвитку своїх здібностей. Ці потенції бувають неоднаковими у різних людей.

В житті звичайно називають обдарованими тих індивідів, які виділяються своїми добрими задатками до розвитку загальних або спеціальних здібностей. Тоді говорять про загальну або спеціальну обдарованість, передумову творчих досягнень. При цьому, як правило, мають на увазі інтелектуальну обдарованість. В.Г.Белінський так визначав інтелектуально обдарованих людей: “Вони на все дивляться якось особливо, оригінально, у всьому бачать саме те, що без них ніхто не бачить, а після них всі бачать і всі дивуються, що раніше цього не бачили”.

Становлення інтелектуальної обдарованості – це “повільний процес”. Це відповідає закономірності, описаній в свій час Дж. Селлі: “За частотою випадків раннього прояву обдарованості на першому місці стоїть музична обдарованість, потім в галузі живопису, скульптури, і тільки потім – в галузі природознавства і філософії. Чим більше спеціальною є здібність, тим раніше вона проявляється. Інтелектуальні здібності не відносяться до спеціальних, а тому судити про інтелектуальну обдарованість можна тільки на достатньо віддаленій стадії розвитку від народження.

Підкоркові структури мозку визначають особливості моторики та емоцій і дозрівають раніше порівняно з корою мозку, що дозволяє зрозуміти, чому саме художня обдарованість (музична, образотворча тощо) проявляється разом з народженням дитини. Тому зрозумілим стає і той вплив, який мають художні здібності на психічний розвиток дитини; як можна через них розвивати якість психічні функції, впливати на формування інтелектуальних можливостей тощо.

Вченими різних галузей науки доведено, що емоційна та моторна сфери психіки дозрівають найбільше рано в ієрархії психічних функцій. Художня обдарованість та художні здібності проявляються раніше за інші види обдарованості, бо природа художніх здібностей психомоторно-емоційна. Це підтверджується і тим, що художні здібності проявляються на самому початку діяльності дитини вже на досить високому рівні без навчання, а як результат саморозвитку. Про це ж говорить і Н.Бехтерєва: “те, що проявляється без навчання, те і є здібності”.

Як було сказано вище, художні здібності мають психомоторно-емоційну природу.

На сучасному етапі розвитку науки добре вивчено проблему функціональної спеціалізації півкуль у пізнавальній діяльності людини. Загальновизнано, що аналітична, знаково опосередкована стратегія пізнання, характерна для роботи лівої півкулі; синтетична, образноопосередковано – для правої. Але мозок працює як одне ціле і водночас із спеціалізацією півкуль відбувається інтеграція або білатеральна взаємодія. Взаємодія може відбуватися по-різному і краще чи гірше.

Тому і виникла гіпотеза про ефективну білатеральну взаємодію як біологічну основу обдарованості. В цій гіпотезі особливе значення відводится ролі субдомінантної правої півкулі (В.С.Ротенберг, С.М.Бондаренко та ін.). При досліджені обдарованих дітей виявилось, що у них трохи менше виражено домінування лівої півкулі. Крім того, успішність також вища у дітей з помірною перевагою правої півкулі.

Музична обдарованість, за яку “відповідає” права півкуля як один з видів художньої обдарованості вважається багатьма вченими вродженою психомоторноемоційною та безумовнорефлекторною властивістю суб’єкта.

Права півкуля є акумулятором енергії для пізнавальних процесів. Сприйняття музичних образів безпосередньо впливає на розвиток логічності, образності та абстрактності сприйняття та мислення в цілому, тому що музичне мислення є таким по своїй природі.

В той же час музичне виховання підвищує сенсорну чутливість. Психомоторика, яка має недовільний та пластичний характер, в першу чергу впливає на інтелект дитини. Як говорив О.Р.Лурія про те, що кожна спритна дитина завжди розумна дитина.

Отже, художня обдарованість є тим фундаментом, на якому можна побудувати, прекрасну будівлю – високо-культурну духовно-розвинену людину з високим інтелектом та творчими можливостями.

Обдарованість може проявлятися в різних сферах діяльності: інтелектуальній, академічній (учбовій), творчій, художній, в сфері спілкування, в психомоториці. Обдарованих людей відрізняє перш за все уважність, зібраність, постійна готовність до діяльності; їм властива постійна наполегливість у досягненні мети, вичерпна потреба працювати, а також інтелект, що вище середнього рівня.

Обдаровані люди проявляють велику наполегливість в галузі своїх інтересів. Тому один з самих ранніх показників обдарованості – це час, на протязі якого 2-3 річна дитина захоплена своєю справою і повертається до неї на протязі скількох днів на відміну від звичайної дитини того ж віку. Обдарованість не є єдиним фактором, що визначає вибір діяльності, як не є вона і єдиним фактором, що визначає успішність виконання діяльності. Крім обдарованості людина, як мінімум повинна мати відповідні знання і вміння.

Специфічні відмінності в обдарованості виявляються головним чином в спрямованості інтересів. Одні зупиняються на математиці, інші – на історії, треті – на суспільній роботі. Далі розвиток здібностей відбувається в конкретній діяльності.

Часто обдарованість виявляють діти. Обдаровані діти – це діти, в яких рано виявляються здібності і які на багато випереджують своїх однолітків. Обдарованою дитиною був В.А.Моцарт, який у 4 роки почав писати музику, а у 8 створив перші сонати і симфонії, а в 11 – оперу. І.Ю.Репін уже в 3 роки вирізував з паперу коників, а в 6 малював фарбами. Досить рано прокинувся поетичний і малярський геній Т.Г.Шевченка. Х.Капабланка в 13 років став чемпіоном Куби, а свою першу шахову перемогу здобув у 4 роки, через кілька годин після того, як побачив гру батька з сусідом. Т.Едісон почав своє винахідництво в 12 років, коли, розвозячи газети, організував у багажному вагоні лабораторію. У 12 років В.Гамільтон володів дванадцятьма мовами.

Масові тестування показали: 10 обдарованих дітей має діапазон від 141 до 170 балів (Ю.Гільбух), що за різними даними становить від 1% (Анастазі), 2-5% (П.Торранс) до 12, 63% (Л.Термсн) усіх дітей. Вони характеризуються актуалізованою пізнавальною потребою, яка забезпечує мимовільне пізнання довколишнього середовища, перетворення невідомого на відоме, породження образів уяви і відповідною активністю. В міру психічного розвитку – до 3-5 років – остання виявляється у самостійній постановці оригінальних запитань і пошукові відповідей на них, захоплюючому і вдумливому читанні. Далі відбувається інтенсивне становлення мислення, яке помагає у відкритості новому, чутливості до невідповідностей, і суперечностей, нестандартних методів розв’язання складних задач.

При цьому, за даними Н.С.Лейтеса обдаровані діти є “справжніми маленькими трудівниками”, які відчувають “задоволення працюючи”. Їх схильність до праці він вважає “виявом самої обдарованості”. Ця думка узгоджується з системно-діяльнісним аналізом здібностей. Про те ця категорія дітей неоднорідна. Серед них є діти з прискореним розумовим розвитком, з ранньою розумовою спеціалізацією та з окремими ознаками непересічних здібностей.

Обдаровані діти є прискореним розумовим розвитком, або вундеркінди, не рідко з 2-3 років виявляють величезну пізнавальну потребу і вражаючу розумову активність. У 3-4 роки вони вміють читати і лічити на кілька років випереджують однолітків, що чітко простежується вже під час вступу до школи. Подекуди такі діти “перескакують” через класи, закінчують школу екстерном і вже в підлітковому віці стають студентами вузів.

Обдаровані діти з ранньою розумовою спеціалізацією на тлі звичайного загального рівня інтелекту демонструють виразний інтерес до певної галузі знань, легко засвоюють і творчо використовують потрібний їм матеріал. Найчастіше це відбувається у підлітковому віці.

Обдаровані діти з окремими ознаками непересічних здібностей не випереджають однолітків за розвитком інтелекту і не мають успіхів у вивченні того чи іншого навчального предмету, про те в них дуже розвинені окремі пізнавальні процеси (наприклад, надзвичайна пам’ять, багата уява чи особлива спостережливість). Це власне, потенційні ознаки обдарованості, які згодом можуть перерости у спеціальні здібності.

Природа обдарованості (як і здібності взагалі) є предметом дискусій, позиція в якій визначається певним розумінням проблеми біологічного і соціального. Якщо одні наполягають на “соціальній спадковості” “особливо сприйнятливого в культурному відношенні сімейного середовища (Гільбух та ін.), то інші наголошують на ролі генотипу (Г.Айзенка, Л.Термсн). Має місце й концепція, яка розкриває психологічні механізми обдарованості, зокрема здібностей (Н.Лейтес).

Згідно з цією концепцією в розвитку обдарованості слід розрізняти віковий та індивідуальний складники. Вікове виступає у вигляді сензетивних періодів, які по-своєму характеризують кожен дитячий вік. Яскравий приклад такого періоду – роки оволодіння дитиною мовленням (при запізнілому залученні дитини до мовлення її мовний розвиток помітно вповільнюється). Таку саму закономірність має і становлення допитливості, гостроти сприйняття, яскравості уяви, ясності мислення. Сензетивний період – це той грунт, на якому зростає обдарованість.

Загальною закономірністю розвитку здібностей є їх залежність від сензитивного періоду та відповідної діяльності. Причому є певна послідовність появи таких періодів. Так, досить рано – до п’яти років – заявляють про себе музичні здібності, дещо пізніше – здібності до малювання. Загалом здібності до художньої творчості виявляю.ться раніше, ніж до наукової. Найраніше розвиваються математичні здібності. Майже всі вчені математики стали відомими до 20 років. Сензетивний період з’являєтьсмя в процесі дозрівання змінюється наступним періодом уже іншого змісту. Так, у випадку обдарованих дітей з прискореним розумовим розвитком у наслідок швидкого темпу психічного розвитку сензитивні періоди різних вікових періодів зміщується, що різко підвищує рівень розвитку відповідних здібностей. Наприклад, такі вікові риси підлітків, як енергійність, наполегливість набувають особливої ваги, коли виявляються в молодшому шкільному віці. Тоді вони поєднуються з підвищеною емоційністю та відповідальністю молодшого школяра, що значно підсилює його пізнавальні потреби, та активність, спрямовану на розв’язання теоретичних питань. При цьому в нього інтенсивно формуються процеси зосередження уваги, зростає швидкість мислення, збільшуються можливості аналізу, синтезу, узагальнення, що зрештою зумовлює високупродуктивність пізнавальної діяльності.

Проте наявність в обдарованості лише вікового може стати причиною її недовговічності. Тому це вікове в розвитку здібностей має поєднуватися з індивідуальним, що яскраво видно на прикладі обдарованих дітей. Незважаючи на внесок генотипу та механізмів органічного рівня здібностей, їх розвиток все ж таки “задається” діяльністю та індивідом як і її суб’єктом. Про це ж свідчить педагогічна практика: за інших рівних умов (насамперед у задатках здібностей) більших успіхів досягає той учень чи студент, який більше працює над собою. І навпаки: ранні прояви переваг інтелекту можуть призвести до звички вчитися тільки (схоплюючи на льоту) і звідси – до недоліки працездатності, що нерідко стає гальмом подальшого зростання здібностей (Н.Лейтес).

Діяльність зумовлює розвиток здібностей і з боку виконавчих механізмів, і з боку мотивів, що її спонукають.

Набуваючи нові знання, оволодіваючи навичками, вміннями, дитина вдосконалює операції аналізу та синтезу матеріалу, що є об’єктом її діяльності. З ускладненням діяльності ускладнюються і операції. При цьому вдосконалюється також процес їх застосування. Він виходить з-під контролю свідомості узагальнюється , зрештою, визначає успішність діяльності. Це залежить від внутрішніх і зовнішніх сприятливих чи несприятливих умов, а також від того, як організовано діяльність дитини. Досвід педагогів-новаторів свідчить, що за умсови правильної організації навчальної діяльності здібності виявляють майже всі здорові діти.

Ця крнцепція, що істотно не протиставляє біологоічного соціальному, прагне з’ясувати переходи між ними. При цьому наголошується, що труднощі психологічного прогнозування обдарованості зумовлюються також тим, що “розумові успіхи” залежать не тільки від самих розумових здібностей, а від таких властивостей особистості, як спрямованість, воля, тощо. Людині замало мати підвищені здібності потрібно ще вміти ними керувати. Поряд з браком необхідних соціальних умов психічного розвитку це одна з причин відомого явища : багатообіцяючі діти часто не виправдовують пов’язаних з ними сподівань.

В зв’язку з цим виникають питання: чому не всі вундеркінди стають “вундерюнаками”? Чому не всі обдаровані діти стають талантами? Сам по собі цей факт сумніву не викликає і в дитячій психології він навіть одержав спеціальну назву – “затухання обдарованості”.

“Затухання” може бути обумовлено різними причинами. Одна з них – відсутність у структурі обдарованості творчого компонента. Дитина дійсно може бути обдарована, але тільки до сугубо пізнавальних здібностей. А талант, як відомо, обов’язково передбачає наявність творчих задатків. А їх могло і не виявитися, або вони не були своєчасно і в належній мірі розвинені. Нерідко причиною неповної реалізації задатків є відсутність достатніх потенцій для розвитку необхідних вольових якостей. Одна з можливих причин – це зміна зовнішніх умов, до яких дитина не була своєчасно підготовлена. Наприклад, невідповідністю потреб дальшого розвитку обдарованої дитини умовам навчання і виховання в так званих змішаних класах.

Отже, очевидно, неправильно представляти пізнє розкриття і утвердження таланту таким чином, що до цього він ніяк себе не проявив. Ймовірніше всього, що такі прояви були, але вони гальмувалися несприятливими зовнішніми умовами.

Ким стають обдаровані діти?

В 1921 році, використовуючи розроблений в минулі роки тест загального інтелекту – Станфорд – Біне, Л.Термен і К.Кокс, з допомогою чотирьох асистентів відібрали 1600 дітей (від дошкільного віку, по восьмий клас включно), що мали КІ від 140 балів і вище, середній для всієї вибірки КІ складав 150 балів, 80 дітей мали170 і більше балів. Вибірка охватила 95 середніх шкіл на великій території Каліфорнії. Всі члени вибірки, були піддані медичному обстеженню і цілому комплексу різних тестів: учбової успішності, характеру, інтересів. Крім того, за цими і іншими параметрами був одержаний рейтинг учителів і батьків.

В якості контролю використовувалась група дітей того ж вікового діапазону. Типова обдарована дитина випереджала типового ровесника із контрольної групи в середньому на два класи.

Потім в обох групах було проведено три “зрізи”: в 1927-1928 рр., в 1939-1940 рр. І в 1951-1952 рр.

Не підтвердилась думка, що ніби більшість вундеркіндів з часом втрачають свою інтелектуальну перевагу і в зрілі роки роблять звичайну кар’єру.

Була прослідкована професійна кар’єра 800 чоловіків, що входили в експериментальну групу в 1950 році, коли її члени досягли в середньому віку 40 років. Вказана група чоловіків мала в своєму активі 67 опублікованих книг (в тому числі 46 монографій в різних галузях природничо-наукових і гуманітарних знань і 21 твір художньої літератури, а також 150 патентів на відкриття, 78 – стали докторами філософії, 48 одержали науковий ступінь в галузі медицини, 85 – в галузі юриспруденції, 51 – в галузі фізики і техніки, 104 – стали видатними інженерами, 47 – увійшли в довідник “Люди науки в Америці” за 1949 рік.

Майже всі приведені вище цифри в 20-30 разів переважають відповідні показники контрольної групи, що складалась з 800 чоловік.

Дискусійним є питання, чи можна зробити всіх дітей талановитими. Одні педагоги відповідають на це запитання ствердно, інші негативно. В минулому яскравим виразником стверджувальної точки зору був К.А.Гельвецій, представник французької освіти, який пристрасно відстоював ідею природної рівності людських здібностей (в тому числі і розумових).

В цієї концепції є прихильники в наш час. Чи багато в школі талантів? – запитує І.П.Волков і відповідає в процесі викладу: “Якщо з раннього дитинства виявити і розвивати індивідуальні здібності таланту, в тому числі і творчі, то формування таланту стає таким же рядовим явищем, як і підготовка спеціалістів вищої кваліфікації…”

Хоч набір задатків у всіх фізично здорових новонароджених приблизно однаковий, інакше вони не були б представниками біологічного виду , але в ступені, в якості окремих задатків, звичайні, існують значні відмінності. Одні задатки в даної дитини можуть бути в межах норми, інші вищі, а треті, навпаки, нижче цього рівня. Тому виховати всіх дітей однаково талановитими не можна. Головне, полягає в іншому: організовувати розумове виховання дитини з немовлячого періоду і потім на протязі навчання таким чином, щоб наявні в неї задатки були реалізовані у відповідних здібностях як можна приповніше. І в першу чергу ті, якими природа обдаровала її в найбільшій мірі.

Проте таланти виростають не лише з обдарованих дітей. Більше того, багато талановитих людей, навчаючись у школі, не мали великих успіхів. Щоправда, тут не виключена можливість того, що школа “не вміє” працювати з обдарованими дітьми. Як було сказано в 1 за даними міжнародних організацій, серед учнів, яких щорічно відраховують зі шкіл через неуспішність і нездатність до навчання, до 30% становлять обдаровані і навіть надобдаровані діти. Звідси випливає, що уроботі з обдарованими дітьми мають застосовуватися нетрадиційні методики навчання. Явище обдарованості потребує особливої уваги з боку суспільства, яке дбає про своє майбутнє. В усіх цивілізованих країнах є державні національні програми роботи з обдарованими дітьми. Є “Комплексна програма пошуку навчання і виховання обдарованих дітей та молоді” і в Україні (1991 р.). Є також багато міжнародних фондів такого типу, як, наприклад, “Відродження, що діє на території України”.

Будь-який талант в гуманітарній сфері, якщо б він був протестований в дитинстві з допомогою КІ –тестів, одержав би не менше 140 балів (зокрема, ретроспективно були визначені КІ, І.В.Гете, Дж.Ст.Міллі, Ф.Гальтона). В середньому КІ для 300 видатних людей склад 155 балів. Деякі з них одержали оцінку 175, а деякі – 200 балів.

А як же бути з фактами так званого пізнього прояву обдарованості? Такі факти пояснюють по-різному: лінощами майбутніх талантів, відсутністю належної дисципліни, почуття відповідальності, а також несподіваним і пізнім пробудженням здібностей у тих, хто в дитинстві був злегка тупуватим.

К.Кокс вирішила детально вивчити подібні аномалії. Вона вибрала 100 найбільш добре документованих біографій. Вияснилось, що у всіх цих випадках факти різко розходилися з легендою – тупістю, яка була уявною. Справжня причина полягала в невідповідності шкільної програми характеру шкільного навчання, пізнавальним запитам і нахилам майбутніх геніїв.

Американські психологи вивчили життєвий шлях 400 знаменитих людей. Виявилося, що 60% з них мали в школі серйозні проблеми щодо пристосування до її умов.

Проблема навчання і виховання юних талантів викликає гострий інтерес у всьому світі. Починаючи з 1975 року з інтервалом приблизно в 2 роки проводяться міжнародні конференції. Але виробити єдині теоретичні позиції з даної проблеми і забезпечити координацію зусиль по її практичному розв’язуванні не вдалося, бо серед спеціалістів існують різні точки зору. Серед них можна виділити три основних підходи.

Перший полягає в тому, що обдаровані діти навчаються і виховуються в умовах звичайного класу, але за індивідуальними програмами, які містять елементи “збагачення” (мається на увазі перш за все об’єм пропонованих знань) і “прискорення”. Останнє передбачає періодичне “перескакування” в більш старший клас.

Другий підхід – це створення для обдарованих дітей особливих класів у структурі звичайної школи.

І, накінець, третій – організація для цього контингенту спеціальних шкіл. Всі три підходи передбачають створення для учнів можливості використовувати частину навчального часу на самостійну роботу в шкільній бібліотеці.

В останній період пануючою стає тенденція до відмови від створення спеціальних шкіл для обдарованих.

Перевага віддається спеціальним класам для обдарованих, що функціонують в структурі масової школи.

З одного боку. Такі класи не відмежовують цих дітей від інших школярів, а з другого – забезпечується їм можливість вчитися разом з такими ж чи ще більше здібними учнями.

Другим важливим напрямом є функціонування різного роду факультативних програм і курсів, проведення творчих конкурсів, олімпіад.

В роботу з обдарованими втягуються батьки, розгорнута сітка позашкільних консультаційних агентств і служб.

Вказані програми фінансуються з самих різних джерел: з місцевого бюджету, на рівні штатів, областей федерального і державного бюджетів, з різних благодійних фондів.