3.Принципи права соціального забезпечення .

Правові норми, які регулюють предмет права соціального забезпечення , внутрішньо взаємопов’язані, оскільки базуються на єдиних принципах. Принципи права соціального забезпечення визначаються політичною та економічною системами, які закріплені Конституцією України. Зміст вказаних принципів у Конституції України не розкритий (як, наприклад, зміст принципів судочинства). До сьогодні немає загального нормативного акта, де були б зафіксовані принципи права соціального забезпечення . Але аналіз конкретного законодавства дає можливість їх сформулювати й обґрунтувати.

У юридичній літературі висвітлюються різні системи принципів. Сирота І. М. запропонував таку систему принципів правового регулювання соціального забезпечення [8, с. 66—67] :

- соціальне забезпечення на умовах обов’язкового державного соціального страхування всіх працюючих громадян;

-різноманітність форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників;

-диференціація умов і норм соціального забезпечення залежно від характеру й тривалості трудової діяльності та розміру страхових внесків працівників;

-забезпечення пенсіями та допомогами на рівні прожиткового мінімуму;

-здійснення соціального забезпечення за рахунок коштів державних та недержавних страхових фондів;

-здійснення соціального забезпечення органами державного управління;

-охорона й захист прав і законних інтересів громадян на соціальне забезпечення .

4.Складові соціального забезпечення

Складовими соціального забезпечення є:

— соціально значимі обставини, які повністю або частково позбавляють особу чи її сім'ю джерел засобів до існування або призвели до додаткових витрат. До них належать хвороба, не­щасний випадок на виробництві, професійне захворювання, втра­та робочого місця, старість, смерть годувальника, материнство й дитинство тощо. У законодавстві вони зазначені як соціальні ризики (те, що може статися) і соціальні випадки (те, що вже сталося);

— коло осіб, які потрапили у важкі життєві ситуації і втратили джерела засобів до існування чи зазнали додаткових витрат або не мають необхідного прожиткового мінімуму. До цього кола, в першу чергу, належать особи, які ще або вже є непрацездатними. Перелік їх значною мірою залежить від стану економіки. Як правило, перелік таких осіб чітко окреслюється в нормативних актах;

— фонди, що спеціально формуються для надання певного виду матеріального забезпечення зазначеним вище фізичним особам. Такі фонди створюються за рахунок коштів застрахованих осіб, роботодавців та держави. Виплати з них є формою розподілу позабюджетних коштів соціального призначення і перерозподілу частини державного бюджету з метою задоволення потреб громадян, які потрапили в юридично значимі важкі життєві ситуації. У фінансуванні локальних соціальних програм беруть участь різні інститути громадянського суспільства.

Фізичні особи заощаджують кошти на випадок настання для них непередбачуваних обставин;

— види соціального забезпечення, які гарантує держава. До них належать різні види пенсій, допомог, соціальних послуг,пільг та компенсацій. Необхідний мінімум їх перелічено в Конвенції № 102 МОП "Про мінімальні норми соціального забезпечення" (1952 p.);

— форми і способи надання засобів існування. Соціальне забезпечення надається державними і недержавними органами у грошовій (пенсії, грошові допомоги, субсидії, компенсації, пільги)чи натуральній (натуральна допомога, соціальні послуги) формах,а також у формі соціального страхування чи соціальної допомоги або соціальних послуг. Способами розподілу матеріальних благ є:

а) безплатність багатьох видів соціального забезпечення;

б) безеквівалентність, але з урахуванням в окремих випадках трудової діяльності в минулому;

в) пільгові умови надання окремих видів послуг із незначною оплатою їх;

— підстави та порядок надання того чи іншого виду соціаль­ного забезпечення. Реалізація права на певний вид соціального забезпечення здійснюється на умовах і в порядку, які однознач­но закріплені в нормативному акті чи договорі.