7. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела трудового права

Хоч КЗпП і є основним джерелом трудового права, він не спроможний забезпечити повне регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин. В багатьох випадках його статті мають відсилочний (бланкетний) характер. Це, однак, не слід сприймати як його недолік. Специфіка праці в певних галузях

народного господарства та інші об’єктивні умови вимагають конкретизації окремих положень Кодексу відповідно до цих умов. Єдність правового регулювання досягається шляхом прий­няття нормативних актів підзаконного характеру, що заповню­ють прогалини законодавчого рівня регулювання.

До проведення повної кодифікації трудового законодавства України в багатьох випадках зберігають своє юридичне зна­чення деякі підзаконні акти колишнього СРСР, якщо відповідно до Закону України від 12 вересня 1991 р. “Про правонаступництво України” вони не суперечать Конституції та законодав­ству України, а в самій Україні ще немає нормативних актів, які регулюють відповідні відносини. До таких підзаконних актів можна віднести, наприклад, укази Президії Верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 р. № 311 “Про умови праці ро­бітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах”, № 310 “Про умови праці тимчасових робітників і службовців” та деякі інші.

Останнім часом значне місце серед джерел трудового права відводиться постановам Кабінету Міністрів України. Для прик­ладу можна навести постанову від 19 березня 1993 р. № 234 “Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності”, або постанову від 19 березня 1994 р. № 170 “Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору”, якою було затверджене Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників.

Відомчі акти також є джерелами трудового права. Це — накази, розпорядження, інструкції галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання праці на під­приємствах певної галузі.

Особливе місце серед відомчих актів належить інструкціям та роз’ясненням Міністерства праці та соціальної політики України. Правові документи, що видаються цим органом, забез­печують правильне тлумачення і застосування чинного законо­давства з питань заробітної плати, режиму праці як загалом, так і в окремих галузях народного господарства.

7. Колективні угоди та колективні договори як джерела трудового права

З прийняттям Закону України “Про колективні договори і угоди” важливе місце серед джерел трудового права здобули генеральна, галузеві та регіональні угоди, які укладаються між профспілками (їх об’єднаннями), що представляють інтереси найманих працівників, і власниками або їх представниками. Угодами на відповідному рівні (державному, регіональному, галузевому) регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики щодо зайнятості, гарантій оплати праці, розміру прожиткового мінімуму, режиму роботи і відпочинку, умов охорони праці тощо. Після їх підписання сторонами і реєстрації галузевих та регіональних угод в Мі­ністерстві праці та соціальної політики України вони набу­вають нормативного характеру і є обов’язковими до виконання для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

(Детальніше про угоди та колективний договір див. роз­діл II)