21. Коло суб'єктів криміналістичної ідентифікації достатньо широке:

- експерт;

- слідчий, суддя, працівник органу дізнання;

- спеціаліст;

- будь-який інший учасник кримінального процесу (свідок, потерпілий, підозрюваний та ін.)

Але обсяг і значення ідентифікаційних дій цих суб'єктів не є однаковими.

Експерт. Проводить ідентифікацію тільки у процесуальній формі, результатом якої є його висновок щодо проведеної ідентифікаційної експертизи.

Висновок про наявність або відсутність тотожності внаслідок дослідження матеріально-фіксованих відображень об'єкта має значення джерела доказу у матеріалах кримінальної справи.

Слідчий і суд (суддя). Можуть здійснювати криміналістичну ідентифікацію як у процесуальній, так і в не процесуальній формі.

Ідентифікація може проводитись і спеціалістом (не експертом).

22-23. Кожному об'єкту матеріального світу, як уже згадувалося, притаманна сукупність ознак (властивостей).

Вони характеризують будову, форму, розміри, структуру матеріалу об'єкта та і п.

Комплекс ознак, що сприяє отриманню необхідної та достатньої уяви про ідентифікований та ідеитифікувальний об'єкт, називають ідентифікаційними ознаками.

Такими можуть бути ознаки зовнішньої будови предмета, або його внутрішніх властивостей (хімічний склад, щільність, твердість, електропровідність тощо).

Окрім цього, ідентифікаційні ознаки можуть бути перетвореним відображенням властивостей об'єкта ідентифікації. Наприклад, ототожнення людини за почерком - це ідентифікація за ознаками, що містяться в рукописному тексті й відображають систему рухових павичок, які сформувались у конкретної людини для письма.

Для результативного ототожнення ідентифікаційні ознаки повинні відповідати певним вимогам або властивостям:

- бути оригінальними, специфічними або дискретними .

- бути здатною до відтворення, тобто до багаторазового відображення (наприклад, малюнок папілярного візерунка у відбитку пальця);

- наявність чіткої вираженості ознаки, її яскравість, очевидна примітність (косоокість, великий ніс, криві зуби тощо);

- простота виявлення ознаки;

- відносна стійкість, оскільки всі об'єкти матеріального світу з часом або залежно від умов використання, зберігання тощо -видозмінюються.

За відношенням до об'єкта в цілому:

- загальні (групові) ознаки - відображають найбільш суттєві, постійні властивості об'єктів або груп об'єктів:

- окремі - специфічні для конкретного об'єкта ознаки, за якими можна вирізнити цей об'єкт із групи однорідних об'єктів та ідентифікувати його

За структурною природою:

- внутрішні ознаки;

- зовнішні ознаки.

За характером установлення ознак:

- якісні (атрибутивні) - визначаються якісними характеристиками.

- кількісні ознаки - виражаються числовими величинами, за якими встановлюються розмір сліду, кількість нарізів у каналі дула зброї, нахил цих нарізів, розмір шрифту друкарської машинки тощо.

За причинами виникнення:

- закономірні (необхідні) - ті, в яких проявляється сутність об'єкта; без них об'єкт не був би тим, чим він є.

- випадкові - які не характеризують сутність предмета, мають випадковий характер, хоча виникли під дією закономірних факторів

За походженням:

- власні;

- набуті.

За зв 'язком з іншими ознаками:

- залежні;

- незалежні.

За тривалістю періоду, протягом якого ознака є характерною для об'єкта:

- стійкі;

- відносно стійкі.

За кількістю об'єктів, яким притаманні однакові ознаки:

- родові (групові) ознаки;

- індивідуальні ознаки.

24-25. Процес (процедура) ідентифікаційного дослідження за мате-ріально-фіксоваиими відображеннями охоплює такі стадії та етапи:

I стадія - попереднє дослідження, утворене етапами:

- ознайомлення з матеріалами;

- з'ясування завдань;

- загальний огляд об'єктів, що підлягають ідентифікації, і тих, якими буде проводитись ототожнення;

- роздільне дослідження.

II стадія - детальне дослідження, утворене етапами:

- виявлення, аналіз і дослідження ознак;

- експертний експеримент (факультативний етап) (наприклад, сліди бойка та зуба викидувача (зачіпки) відтворюються виконанням експериментальної стрільби з ототожнюваної (шуканої) зброї);

- порівняльне дослідження, яке може здійснюватись такими способами: зіставленням, суміщенням, накладенням.

III стадія - оцінювання результатів і формулювання висновків, що їх можна класифікувати на види. За природою на:

- стверджувальні (що стверджують факт тотожності);

- заперечувальні (що виключають тотожність). За формою вираження на:

- категоричні (достовірні);

- імовірні (припускні).

За характером відносин між об'єктом дослідження і тим, що стверджується (або заперечується) на підставі процесу ідентифікації па:

- асерторичпі;

- проблематичні;

- розмежувальні;

- умовно визначені.

IV стадія (характерна для експертної ідентифікації) -оформлення матеріалів дослідження - утворюється етапами:

- упорядкування (складання) висновків;

- оформлення додатків (фототаблиць, інших матеріалів).

27. Види – питання 19

формами ідентифікації під час процесуальної діяльності можуть бути:

- пред'явлення для впізнання;

- ідентифікаційні експертизи;

- слідчі та судові огляди, освідування;

- обшуки і виїмки;

- очні ставки, допити;

Формами ідентифікації для непроцесуальної діяльності є:

- криміналістичні та оперативні обліки;

- ідентифікаційні дослідження за оперативними матеріалами;

- перевірка (встановлення) особи за документами;

- різноманітні оперативно-розшукові міроприємства та заходи.

28. Криміналістична діагностика - процес дослідження властивостей і стану об'єкта (ситуації) з метою установлення змін, які відбулися в ньому, причини цих змін та їх зв'язок із учиненим злочином.

Іншими словами, кримінальна діагностика - це уявна реконструкція вчиненого злочину, у ході якої мають перевагу висновки «зворотного напряму»: від наслідку - до причини, від явища - до його суті, від відображення - до аналізу властивостей і стану відображення об'єкта.

Наукове підґрунтя криміналістичної діагностики становлять:

• можливість пізнання події за її відображенням;

• закономірність виникнення криміналістично значущої інформації;

• положення (дані) науки криміналістики про типові моделі відображення механізму злочину (властивості особи, властивості предметів, про взаємодію об'єктів);

• методи і методики криміналістичного діагностування питань, що розкривають зміст мети.

До криміналістичних діагностичних досліджень відносять:

- визначення властивостей та стану об'єкта, їх відповідності заданим характеристикам (наприклад, із якого металу виготовлено предмет, чи справний замок тощо);

- встановлення факту і причин початкового стану об'єкта або його невідповідності заданим характеристикам (це стосується дослідження обставин події), наприклад, з якого боку відбувався злам перешкоди; чи піддавалися документи частковим змінам тощо;

- аналіз кримінальної ситуації: обставин місця, часу, механізму взаємодії суб'єктів, предметів, причинно-наслідкових зв'язків, механізму злочинної події (наприклад, установлення механізму виникнення й розвитку пожежі, причинно-наслідко-вого зв'язку між коротким замиканням і виникненням пожежі).

Для вирішення таких завдань створено спеціальні діагностичні методики.

Одним із основних методів, що використовуються під час діагностичних досліджень, є аналогія, бо для криміналістичних ситуацій характерні повторюваність події, дії, наявність типових випадків, подій, що має наслідком виникнення таких, що повторюються, типових слідів.

Реально існуючі відхилення залежать від варіаційності тих чи інших факторів, що впливають на саму ситуацію та механізм відображення.

Відомості про атипові ситуації використовуються згодом під час вирішення зворотніх діагностичних досліджень.

Зворотні діагностичні завдання - рух дослідження від наслідку (результату) до причин.

Більшість складних завдань діагностичних досліджень -саме зворотні.

Основним методом тут виступає моделювання: уявне, фізичне, математичне. Скажімо, пряме завдання - встановити склад і марку металу, з якого виготовлено відламок ножа, а зворотнє - це за відламком визначити ніж (тобто встановити біографію виробу), технологію його виготовлення або причину поломки тощо.