- •Размещено на http://www.Allbest.Ru/
- •1.Співвідношення міфологічного і філософського способів мислення
- •2. Генеза філософії. Загальне уявлення про філософські категорії, їх зв'язок з практикою
- •3.Предмет, структура і функції філософії
- •4.Філософія як теоретична основа світогляду
- •5.Природа філософських проблем. Співвідношення свідомості і буття, матеріального та ідеального як основна проблема філософії
- •6. Три головні питання філософії по і. Канту. Їх зв'язок з питаннями про співвідношення свідомості і буття і з структурою філософії
- •9. Проблема методу (стилю) філософствування. Діалектика, софістика і еклектика
- •10.Внутрішня діалектичність предмету філософії. Основні принципи діалектики
- •11. Філософія в системі культури
- •12. Співвідношення філософії з іншими формами суспільної свідомості
- •13. Роль філософії в науці і практиці. Значення наукових висновків і практичного досвіду для розвитку філософії
- •14. Філософське значення проблеми буття. Буття, матерія, субстанція
- •15. Об’єктивна реальність з точки зору її сутності, основи. Поняття субстанці, її світоглядне і методологічне значення
- •16. Філософія про багатоманітність і єдність світу. Різні течії в філософії. Монізм і дуаліз. Матеріалізм і ідеалізм
- •17. Сутність вчення про матерію. Еволюція змісту категорії матерії
- •18. Матерія як субстрат і матерія як субстанція
- •19.Поняття руху. Рух, зміна, спокій
- •20. Світоглядне і методологічне значення вчення про основні форми руху матерії
- •22. Відображення як атрибут, невідємна властивість субстанції, світу в цілому. Причина розвитку форм відображення
- •23. Відображення та інформація. Внутрішнє противоріччя інформаційного відображення як причина його розвитку
- •24. Свідомість, його виникнення та сутність
- •25.Структура свідомості
- •26. Свідомість і самосвідомість
- •27. Свідоме і несвідоме
- •28. Матеріальне і ідеальне. Єдність трьох різних розумінь ідеального
- •29. Співвідношення свідомості і мозку, свідомості і мови. Філософське значення даних сучасних наук – фізіології вищої нервової ді-сті, психології і педагогіки
- •30. Творча сутність свідомості. Соціальні і духовні передумови розвитку творчої активності свідомості
- •31. Предмет, структура і задачі гносеології. Гносеологія і онтологія
- •32. Гносеологія і аксіологія. Суть і необхідність екзистенціального моменту в змісті філософських дисциплін
- •33. Об’єктивна і суб’єктивна діалектика, їх співвідношення. Діалектика в функції теорії пізнання, основні принципи, форми, методи пізнання
- •34. Аргументи агностицизму і принцип діяльнісного відображення
- •35. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Різні розуміння їх змісту і співвідношення в історії філософії
- •36. Причини єдності діалектики, логіки і теорії пізнання
- •37. Чуттєве і раціональне. Роль інтуїції в процесі пізнання
- •38. Змістовне і формальне в процесі пізнання
- •39.Емпіричне і теоретичне у пізнанні. Факт, ідея, гіпотеза і теорія
- •40. Принцип конкретності істини, абсолютне і відносне в істинному знанні
- •41. Спостереження і експеримент, модель і моделювання
- •42. Аналіз і синтез, як методи наукового пізнання
- •43. Індукція і дедукція, як метод наукового пізнання
- •44. Принцип єдності історичного і логічного. Історизм абстрактний та історизм конкретний
- •45 Поняття системи. Системи статичні, динамічні і ті які розвиваються. Системи механічні органічні і гармонічні
- •48. Сутність і явище. Суперечка навколо проблеми сутності
- •49. Категорія „протиріччя” як всезагальне абсолютне визначення сутності пізнаванного об’єкту
- •50. Зміст і форма. Залежність їх співвідношення від рівня розвитку об’єкта пізнання
- •Словарь - Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.
- •51. Необхідність і випадковість. Осмислення висновків синергетики для поглиблення розуміння цих категорій
- •54. Категорії причини слідства
- •55. Категорії загального, особливого і одиничного
- •56. Категорії отраціная. Різні види заперечення, їх співвідношення
- •57. Поняття розвитку, його співвідношення з поняттями руху і становлення
- •58. Закон взаємо переходу кількісних і якісних змін і їх співвідношення з іншими законами діалектики
- •59. Закон єдності і боротьби протилежностей і його співвідношення з іншими законами діалектики
- •60. Закон заперечення заперечення і його співвідношення з іншими законами діалектики
- •61. Предмет соціальної філософії. Місце соціальної філософії в структурі філософії
- •62.Природні передумови, причини та умови становлення і розвитку соціуму
- •63. Суспільство як об'єкт філософського пізнання. Соціальна форма руху, її відмінність від процесів живої та неживої природи
- •Словарь - Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.
- •64. Діяльність як специфічний спосіб існування соціального. Аналіз суспільно-історичної практики, її матеріальних та духовних аспектів
- •65. Людина як суб'єкт предметно-практичної діяльності. Роль праці в процесі антропосоціогенезу
- •66. Філософія про сутність людини. Потреби та інтереси. Найважливіші умови формування сутності людини
- •67. Людина як целостноое освіту. Діалектика біологічного і соціального в людині
- •68. Співвідношення понять "людина", "індивід", "особистість"
- •69. Гуманізм як явище і як філософське поняття
- •70. Поняття суспільно-економічної формації як структурно-змістовний аспект людської дійсності
- •71. "Цивілізація" як категорія соціальної філософії
- •73. Соціальна структура суспільства. Класи, верстви, нації як історичні спільності людей(філософський аналіз)
- •74. Філософський аналіз понять „держава” і „громадянське сус-во”
- •75. Поняття духовного життя суспільства. Структура суспільної свідомості
- •76. Буденно-практичне та ідеолого-теоретична свідомість
- •77. Ідеологія і суспільна психологія. Ідеологія і наука
- •78. Основні форми суспільної свідомості. З взаємозв'язок і взаємовплив
- •79. Політична свідомість, його місце в духовній жини суспільства
- •80. Правосвідомість. Його роль в житті суспільства, у розвитку демократії, формуванні людини
- •81. Моральна свідомість. Громадські функції моралі. Мораль, право і політика
- •82. Естетична свідомість і мистецтво. Специфіка відображення дійсності у мистецтво
- •83. Релігія як форма суспільної свідомості, її сутність, специфіка та роль в житті суспільства
- •84. Сенс людського життя і сенс історичного процесу розвитку суспільства
- •85. Свобода. Внутрішній і зовнішній аспекти її понімаенія. Волюнтаризм та фаталізм
- •86. Свобода людини і поняття відчуження
- •87. Загальні і особливі риси розвитку людських спільнот. Концепції єдності історії та концепції культурно-історичних типів і етносів
- •91. Щастя як найважливіший аспект прояву основної проблеми філософії
- •92. Чотири розуміння щастя, за в. Татаркевич. Використання діалектичного аналізу і синтезу для цілісного, конкретного розуміння феномену щастя
- •93. Зв'язок категорій щастя з категоріями істини і свободи
71. "Цивілізація" як категорія соціальної філософії
Слово «цивілізація» вперше з'явилося у Франції в середині 19 століття. Воно походить від латинського civilis - цивільний, Державної і спочатку мала юридичний зміст, що відноситься до судової практики, але потім його значення розширилися. Цивілізація - це суспільство, що знаходиться на своєму рівні розвитку і характеризується рівнем розвитку, способом виробництва (для формації). Криза прогресивних ілюзій просвятітелей, отриманий в епоху «подорожей» і який знайшов величезну разнообоазіе вдач і культур поза Європи, призвели до того, на початку 19 століття виникла «етнографічна концепція цивілізацій», в основу якої було покладено уявлення про те, що у кожного народу - совя цивілізація (Т. Жуффруа). Поява у 1869р. роботи Данилевського «Росія і Європа», присвяченій проблемам зародження і розвитку Російської цивілізації, було явним дисонансом у ряді аналогічних досліджень. Данилевський заперечував існування «людства» як цілого, як «єдиної цивілізації», визнаючи реальним суб'єктом історичного процесу лише окремі «культурно істріческіе типи», народи з їх самобутніми цивілізаціями, що не підлягають передачі і запозиченню. Загальні форми організації:
1. Політична, 2.естетіческая, 3. Релігійна, 4.правовая, 5. Моральна. Цивілізація як синонім матеріальної культури, як досить високий ступінь оволодіння силами природи, безумовно несе в собі потужний заряд технічного прогресу і сприяє досягненню достатку матеріальних благ. Цивілізація - це перетворений людиною світ матеріальних об'єктів, а культура - це внутреннеедостояніе самої людини, оцінка його духовного розвитку, ступеня свободи від навколишнього соціального світу. Вперше розмежував ці два поняття І. Кант, а на початку 20 століття інший німецький філософ О. Шпенглер остаточно їх протиставив у своїй знаменитій праці «Занепад Європи». Цивілізація постала в нього вищою стадією культури, на якій відбувається її остаточний занепад. Шпенглер сформулював теорію культурно - історичного кругообігу, яка постулировала циклічність розвитку моножества розрізнених, але рівноцінних за рівнем досягнутої зрілості культурних світів.
72. Культура як соціально-діяльнісна форма людської дійсності
Культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, а також способів їх створення, вміння використовувати їх для подальшого прогресу людства, передавати від покоління до покоління. К. сукупність форм і способів людської діяльності, закріплених у створюваних людьми матеріальних і духовних цінностях і переданих від одного покоління до іншого. Культура є філософське поняття, що характеризує розвиток творчих сил і здібностей людини. Культура - це створений людиною світ.
Оволодіння культурою означає для людини піднесення його індивідуальної діяльності до загальних норм суспільства. Досягнутий суспільством рівень культури виступає як зразок діяльності та поведінки. Тому культура виробляє і самої людини. Він не тільки суб'єкт, але і об'єкт культури. Особистість проявляє свою індивідуальність в освоєнні і розвитку культури. Так як людина освоює культуру в діяльності, він творить її.
Культура є показник панування суспільства над природою, а отже, і показник панування особи над природою. Так як культура приборкує тваринну природу людини, змушуючи його дотримуватися норм штучного середовища, то культура є показник панування людини над своєю власною природою. Цю сторону культури відзначає 3. Фрейд. Він називає культуру механізмом соціального придушення і перетворення несвідомих потягів.
Розглядаючи матеріальну і духовну культуру необхідно вказати, що вони не тільки не протистоять один одному, а перебувають у суперечливій єдності: в матеріальній культурі завжди присутній елемент духовності; продукти ж духовної культури завжди одягнені в матеріальні форми.
Особливе місце в культурі людини займає його духовна культура. Вона виступає найважливішою системою виховання і освіти, тобто формування людини. Духовна культура не може існувати без її опредметнення. Тому духовність виявляється лише як інтелігентність - діяльнісно-практичне прояв духовності. Культура - це міра людського в людині, характеристика його як суспільного существа.Кабанов «навчальний посібник».
Різноманітними способами включається культура в рух історії. Вони висловлюють особистісну сторону діяльності людини в суспільстві, виконують важливу функцію трансляції досвіду, знань, результатів людської діяльності. Нові ідеї, і ті з них, які знаходяться як би в стадії розробки, і ті які вже є результатом людської діяльності, і сама ця діяльність - все це дає результат, який включаються потім в історичний процес, вносячи в нього нові елементи.
Будь-який винахід людини може перетвориться на чинник історичного розвитку і почати чинити на нього вплив. Прикладом тому може бути винахід ядерної зброї, яке з моменту свого винаходу почало впливати на хід науково-технічного прогресу. Для усунення цієї страшної загрози були створені різні комітети у багатьох країнах світу. Так, створення науково-технічної думки увійшло в соціальне життя, роблячи вплив на які відбуваються в суспільстві соціальні, економічні та політичні процеси. Але не все, що було народжене людською думкою увійшло в громадське життя, в культуру, стало моментом історичного процесу. Багато винаходи не були реалізовані з різних причин, наприклад, винахід Ползуновим в 18 столітті парової машини (Росія просто не була до цього готова); роботи в галузі генетики радянських вчених і т.д. У ході громадського історичного процесу з тих "пропозицій", які йдуть з боку культури, даним товариством здійснюється як би "соціальний відбір" цих пропозицій і то яким він буде, залежить від поточного стану розвитку суспільства.
К-ра. - По суті своєї родової матеріалізований досвід духовного освоєння тієї мул іншої сторони життєдіяльності людини. Іс-во. - Родовий досвід освоєння дух. життя чел-ка. Світ ис-ва - світ дух. життя чел-ка. культура є цінністю, тому що їй живе душа людини (а не тіло). Життя чел-ка є цінністю тільки з того моменту, коли був накопичений дост. досвід, щоб зрозуміти, ято це явище неповторне. Чіл-к у родовому значенні вважає, що життя цінна сама по собі. Виробнича, економічна, к-ра сім'ї т. Д. - Є родовий досвід виражений в певних принципах життєдіяльності людини. Ці принципи можуть бути матеріалізовані. Основна функція к-ри - зробити людину людиною. Причому к-ра єдиний засіб за допомогою якого людина робить себе людиною. Людина істота культурна, всі його властивості: здатність мислити і відчувати, формуються завдяки культурі. В. І. Ленін на 3 з'їзді комсомолу: «комуністом можна стати лише тоді, коли ти освоїш все те багатство, що було накопичено людством».
Культура - це своєрідний «генотип» суспільного організму, що визначає його будова і розвиток. Вона представлена в продуктах матеріальної і духовної праці, в соціальних нормах і духовних цінностях, у відношенні людини до природи і між людьми. Людський світ величезний і різноманітний, всі сфери людської діяльності переплетені і впливають один на одного. Наприклад політична культура буде містити в собі найкращі способи політичного вибору і дії, цінності й ідеали політичної перебудови суспільства, оптимальні форми соціальних взаємин людей. У моральної культури фіксується досягнутий суспільством рівень уявлення про добро і зло, честі, справедливості, борг і т.д. Естетична культура суспільства включає в себе естетичні цінності (прекрасне, піднесене, трагічне і т.д.) способи їх створення і споживання. Культура не існує поза свого живого носія - людини. Індивід засвоює її через мову, виховання, живе спілкування. Біологічно людині дається тільки організм, що володіє лише опредпленнимі задатками, потенційними можливостями. Опановуючи існуючими в товариств е нормами, звичаями і способами діяльності, індивід освоює до змінює культуру.Степень його прилучення до культури визначає міру його суспільного розвитку, міру людського в людині. Культура тісно пов'язана з пізнанням людини, з його науковою, художньо - естетичними формами. Культура дозволяє розвивати ці форми пізнання, якщо людина сама прагне до неї долучитися. Освоюючи методи впливу над природою, освоюючи природу і соціум, долучаючись до творів мистецтва, людина краще пізнає себе, суспільство, природу. Це в свою чергу впливає на його діяльність, життя, участь у суспільному виробництві. Розвиток познаватеьних здібностей людини веде до більш продуктивної і якісної матеріального виробництва, до розвитку культури.