3. Гетьман Іван Мазепа, його внутрішня і зовнішня політика

Мазепа Іван Степанович (Мазепа-Калединський; рік народження невідомий — 21 вересня (2 жовтня) 1709) — гетьман України. Народився в с. Мазепинцях на Київщині в українській шляхетській родині. Точна дата народження невідома. Учився в Києво-Могилянській колегії, а також в єзуїтській колегії у Варшаві (за іншими даними, у Полоцьку). Протягом 1656—1659 рр. жив за кордоном, де в Німеччині, Італії, Франції й Нідерландах вивчав військову справу, дипломатію, іноземні мови. Після повернення в 1659—1663 рр. Мазепа перебував на службі при дворі польського короля Яна II Казимира, виконував ряд дипломатичних до­ручень, зокрема, був послом до правобережного гетьмана П. Тетері. У 1663 р. повернувся в Україну. Під час боротьби між претендентами на гетьманську булаву підтримав П.Дорошенка. У 1669 р. очолив його осо­бисту охорону, ставши ротмістром надвірної корогви козаків. Завдяки своїм особистим здібностям незабаром став генеральним писарем. У 1674 р. брав участь у переговорах між гетьманами П. Дорошенком та І. Самойловичем. Згодом, прямуючи з дипломатичною місією до Криму й Туреччини, був захоплений у степу кошовим отаманом Запорізької Січі І.Сірком і переданий лівобережному гетьманові І. Самойловичу. У 1682 р. Мазепа обійняв посаду генерального осавула в уряді лівобе­режного гетьмана. Як представник Гетьманщини часто був учасником переговорів між Московією, Кримським ханством, Османською імпе­рією та Річчю Посполитою..

25 липня 1687 р. на Коломацької раді Мазепа був обраний гетьманом України. Одержавши гетьманську булаву, Мазепа прагнув об'єднати в єдиній державі всі українські землі — Лівобереж­жя, Правобережжя, Запорожжя, Слобожанщину. Він передбачав побу­дову в Україні станової держави західноєвропейського зразка зі збере­женням традиційного козацького укладу. Реалізуючи свої задуми, геть­ман піклувався про формування аристократичної верхівки українського суспільства. З цією метою козацька старшина наділялася значними зем­леволодіннями, діставала нові права й привілеї. Це викликало невдово­лення козацьких низів, селян і міщан. Ряд заходів Мазепи, спрямованих на захист козаків (універсал 1691 р.), міщанства (ряд охоронних універ­салів містам), селян (універсал від 28 листопада 1701 р. про обмеження панщини двома днями на тиждень) і духівництва (універсали 1690-1694 рр. про підтвердження прав Київської митрополії, чернігівського й глухівського монастирів) не призвели до усунення соціальних протиріч і консолідації українського суспільства.

Одним з найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні гроші з державної військової скарбниці та власні кошти, справедли­во вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейсь­кими державами. За гетьманування Мазепи споруджено 12 храмів, було відновлено багато старовинних храмів княжої доби. Внесок Мазепи в розвиток архітектури й будівництва настільки значний, що навіть тогочасний архітектурний стиль дослідники називають "мазепинським бароко". Інша царина культурницької діяльності Мазепи — друкарська справа. Видан­ня Мазепинської доби були одними з кращих українських книгодруків. Не менш, ніж церквами й монастирями, піклувався Мазепа Києво-Могилянською академією (надання їй цього статусу у 1700 р.). Дбав Мазепа й про виникнення нових осередків культури, одним з них була Чернігівська колегія.

Гетьман намагався використовувати свій вплив на Петра І і зв'язки з московськими вельможами для збереження прав і вольностей Геть­манщини. Українські полки активно брали участь у війнах Московії з Кримським ханством і Туреччиною. У 1700 р. Мазепа став другим кавалером заснованого Петром І ордена Андрія Первозванного. У 1703 р. король Польщі Август II Фридерік нагородив його орденом Білого Орла, а в 1707 р. імператор Йосип І дарував гетьманові титул князя Священної Римської імперії. У перші роки Північної війни (1700— 1721 рр.) між Росією та Швецією посилилася експлуатація царським урядом ресурсів Гетьманщини. Уже в 1700 р. до Прибалтики для веден­ня воєнних дій проти шведів був висланий загін у 17 тис. козаків. Виросли й фінансові витрати Гетьманщини, особливо за рахунок збільшення податків. Усе це викликало невдоволення козацької стар­шини й гетьманського уряду. У 1704 р. за вказівкою Петра І Мазепа наказав козацькому війську взяти під контроль територію українських земель, що дотепер знаходилася під владою Речі Посполитої. Влада гетьмана поширилася на Правобережну Україну. Навесні 1705 р. Мазепа почав таємні переговори із союзником шведського короля Карла XII польським королем С. Лещинським. Навесні 1709 р. була укладена угода між Карлом XII і Мазепою, що передбачало перехід Гетьманщини під протекторат Швеції. Після почат­ку наступу шведів на Москву через територію України, гетьман 4 листо­пада 1709 р. відкрито перейшов на бік Карла XII. Разом з ним до шведів пішли й запорожці на чолі з кошовим отаманом К. Гордієнком. Це ви­кликало репресії московських військ проти прихильників Мазепи й за­порожців. Були знищені гетьманська столиця Батурин і Запорізька Січ.