14.2.1. Конкурентоспроможність підприємства в умовах глобалізації

В умовах глобалізації виникає дедалі більше проблем міжнаціонального характеру. Причому йдеться вже не про конкуренцію певних країн на світових ринках тих чи інших товарів, а про конкуренцію транснаціональних корпорацій, конкуренцію між секторами світової економіки, які випус­кають взаємозамінну продукцію. Оскільки порушники втра­чають національний характер, то часто стає неможливим застосування до них законодавства певної країни. Тут по­трібні спільні правила конкуренції, які б поширювалися на велике коло країн. Отже, в міру глобалізації істотно зро­стає роль регулювання питань конкуренції на міжнаціо­нальному рівні. Сьогодні потрібні нетрадиційні заходи, нові спільні законодавчі документи, спеціальні нові організацій­ні структури, що сконцентрують свою увагу на поки що ча­сто невирішених проблемах багатоюрисдикційного застосу­вання конкурентного законодавства. Конкурентні системи окремих країн є внутрідержавними, а процеси виробництва дедалі більше набувають міждержавного, глобалізованого характеру. Без взаємної відповідності процесів розвитку виробництва і вдосконалення його регулювання негативні наслідки можуть бути такими ж глобальними, як і саме ви­робництво.

У зв'язку з цим світова громадськість у другій половині XX ст. звернула увагу на необхідність розробки і втілення в життя спільних принципів регулювання конкуренції у сві­ті. З цією метою в рамках міжнародних організацій ці пи­тання активно обговорюються, розробляються загальні для всіх учасників вимоги й правила здійснення конкурентної політики. У результаті, сьогодні конкуренція на міжнарод­них ринках регулюється не тільки двосторонніми угодами, а й цілим рядом різноманітних багатосторонніх міжнарод­но-правових інструментів. Найважливішими з них є доку­менти ЮНКТАД, ЄС, СОТ, ОЕСР, які охоплюють питання законодавства і політики у сфері конкуренції.

Найбільш ефективною організацією з цієї позиції вва­жається СОТ. Світова організація торгівлі налічує 145 дер-жав-членів, на частку яких припадає понад 98 % усієї світо­вої торгівлі. Крім того, більше тридцяти держав мають ста­тус спостерігача в СОТ. Переважна більшість з них, у тому числі Україна, перебувають на різних стадіях приєднання до СОТ. Діяльність цієї організації базується на трьох основ­них документах: модернізованих правилах ГАТТ, Генераль­ній угоді з торгівлі послугами (ГАТС) та Угоді про торго­вельні аспекти прав на інтелектуальну власність (ТРІПС). Правила конкуренції було включено до Генеральної угоди про торгівлю послугами до статті VIII "Монополії й ексклю­зивні постачальники послуг" та до статті IX "Ділова прак­тика". Відповідно до статті VIII, учасники угоди зобов'язу­ються гарантувати, що на їхній території монопольні по­стачальники не допускатимуть дискримінаційну поведінку, не зловживатимуть домінуючим становищем. Учасник уго­ди, який надає монопольні права у сфері постачання по­слуг, повинен нотифікувати дозвіл у Раді з торгівлі послу­гами. А Рада, у свою чергу, наділена повноваженнями ви­магати від держав-членів, які підтримують монопольного постачальника, відповідну інформацію про операції, не­сумісні з положеннями цієї угоди. Глобалізація економіки, що супроводжується зростан­ням найбільших ТНК, стимулює міжнародне передання технологій і "ноу-хау" разом із супутнім навчанням і пере­кваліфікацією персоналу фірм-реципієнтів. При цьому знач­но менша частина світу, що включає близько 15 % насе­лення, забезпечує практично всю іншу частину технологіч­ними інноваціями. Друга велика частина, що охоплює приблизно 50 % населення світу, здатна впроваджувати ці технології у свою систему виробництва і споживання. Тре­тя, що включає приблизно ¹/₃ населення, є технологічно відсталою, тому що не створює своїх технологій і не впро­ваджує іноземних. Отже, сучасний світ розділений не ідео­логічно і навіть не економічно, а технологічно.

Важливою проблемою є також рівні управління. Поруч з глобальним усе більш актуальним стає реґіональне управ­ління. При цьому постає питання: чи сприяє реґіональне управління (наприклад, у рамках ЄС) глобальному, чи пере­шкоджає йому. Глобальному і реґіональному управлінню можна протиставити корпоративне управління, за допомо­гою якого підприємствам вдається оминати національні ін-ституційні рамки завдяки більш високій мобільності капіталу.

Глобальна економіка вимагає від підприємств прийнят­тя індивідуальних рішень. Цей процес не має єдиної тен­денції, оскільки розвивається по-різному залежно від га­лузей, ринків і підприємств. Тому не можна створити єдину успішну формулу для всіх підприємств. Для глобалізації нема твердих правил, але є фактори успіху, до яких нале­жать правильна комбінація продукт/ринок, тобто правиль­на стратегія, і гнучкі організаційні структури, які дають можливість просуватись по всьому світу і пристосовуватись до місцевих умов. Таким чином, для успішної інтернаціо­налізації підприємств необхідні гнучкість, рухливість і чут­тя у відношенні вибору локальних ринків.

Глобальна економіка відкриває нові ринки збуту і нові інноваційні центри, тому підприємства не можуть бути закритою системою, вони повинні бути відкритими для нових "чужих" ідей, ноу-хау і досвіду. Для ефективного рішення питань використання інновацій і розробки нових продуктів підприємства повинні ставати все більш децен­тралізованими, що вимагає від них радикального перегля­ду принципів організацій і нової культури. Глобалізації не­можливо уникнути, навіть якщо цього вимагає та чи інша політична партія. Страх перед глобалізацією свідчить про слабкість і страх конкуренції, той, хто вірить у свої сили, повинен до неї прагнути, оскільки вона посилює його по­зиції.

У глобальній економіці сильні ринкові позиції є для під­приємств вирішальною умовою успіху. Глобалізація не ска­совує відмінності, глобальний світ має досить диференці­йовані структури. Для підприємств це означає, що кожний продукт має власну характеристику і повинен відповідно продаватись. Вибирати сферу діяльності має підприємство. На рівні ринкових ніш діють інші правила: тільки диферен­ціація продуктів і тим самим сегментування ринку дозво­ляє зберегти конкурентні переваги. В умовах глобалізації стратегічними питаннями для підприємств є такі: з якими продуктами і на яких ринках можна досягти успіху, як можна організувати для цього по-новому ланцюг створен­ня вартості, як розширити пропозицію технологій і закрі­пити позиції на ринку шляхом купівлі інших підприємств.

Глобалізація — це не що інше, як чиста конкуренція, в якої нема визначених меж і твердих правил, навпаки, пра­вила гри постійно змінюються. Тому успішна глобалізація потребує, перш за все, регулювання підприємництва. Впев­неність у глобальній грі може бути забезпечена тільки зав­дяки власному компетентному управлінню, розробці ефек­тивних стратегій, оволодінню комплексними структурами, оптимізації транснаціональних процесів і підготовці квалі­фікованого міжнародного персоналу. Оптимальної глобалі­зації не існує. Порівняльні переваги не можуть бути вічни­ми, ситуація постійно змінюється. Успіх глобалізації цієї чи іншої корпорації, як і цілої країни, залежить від вдало­го управління з боку керівників компаній, окремих підпри­ємств і держави.

Отож, як на реґіональному, так і на міжнародному гло­бальному рівнях треба посилити регуляторну роль держа­ви, реґіонів і компаній у підвищенні конкурентоспромож­ності вітчизняних підприємств. Урядові структури повинні бути спрямовані, передусім, на підтримку закордонних опе­рацій "своїх" транснаціональних компаній, просування віт­чизняних товарів на ринки інших країн, а також на захист внутрішнього ринку через жорсткі вимоги до якості, екологічності, безумовної відповідності імпортних товарів на­ціональним і міжнародним системам стандартів.

На міжнародних ринках Україні потрібно розвивати інфраструктурні компанії, підтримувати їх на державному й реґіональному рівнях. При цьому дуже важливо правиль­но оцінити всі "плюси" і "мінуси" до вступу до СОТ. Тому зараз украй потрібна Національна програма вступу до СОТ і нарощування конкурентоспроможності вітчизняного гос­подарства, яка б враховувала загальнодержавні та регіо­нальні інтереси. Вступ до СОТ і НАТО відкриє Україні двері вступу до Європейського співтовариства.