Додаткові матеріали

ІНСТИТУЦІЙНА СТРУКТУРА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Інституції	Європейський Парламент
	Рада Європейського Союзу
	Європейська Комісія
	Суд ЄС
	Рахункова палата
	Європейська Рада
	Європейський центральний банк
Дорадчі органи	Європейський соціально-економічний комітет
	Комітет регіонів
Фінансові органи	Європейський банк реконструкції та розвитку
	Європейський інвестиційний банк
Органи з захисту прав людини	Європейський омбудсмен

ДОГОВІР ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА

Стаття 7

1. Завдання, доручені Співтовариству, здійснюють такі інституції:

– ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ,

– РАДА,

– КОМІСІЯ,

– СУД,

– РАХУНКОВА ПАЛАТА.

Кожна інституція діє в межах повноважень, що їх їй надає цей Договір.

2. Раді та Комісії допомагають, діючи як консультанти, Комітет регіонів та Економіко-соціальний комітет

Стаття 8

Згідно з процедурами, закладеними в цьому Договорі належить заснувати Європейську систему центральних банків та Європейський центральний банк; вони діють в межах повноважень, що їх надає їм цей Договір та доданий до нього Статут ЄСЦБ та ЄЦБ.

Стаття 9

Цим засновано Європейський інвестиційний банк, який діє в межах повноважень, що їх надає йому цей Договір та доданий до нього Статут.

УСТАНОВЧІ ДОГОВОРИ

Установчі договори Європейських Спільнот разом із протоколами та додатками:

• Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля та Сталі (підписаний 18 квітня 1951 р., набрав чинності 23 липня 1952 р.)

• Договір про створення Європейського Співтовариства з Атомної Енергії (підписаний 25 березня 1957 р., набрав чинності 1 січня 1958 р.)

• Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (підписаний 25 березня 1957 р., набрав чинності 1 січня 1958 р.)

Договори, які змінюють та підтверджують установчі договори:

• Конвенція про деякі спільні органи для ЄЕС та Євратому (підписана разом із договорами 25 березня 1957 р., набрала чинності 1 січня 1958 р.)

• Договір про об'єднання виконавчих органів трьох структур ЄЕС, Євратому та ЄСВС (підписаний 8 квітня 1965 р., набрала чинності 1 липня 1967 р.)

• Перший (Люксембурзький) Бюджетний Договір (1970 р.)

• Другий Бюджетний Договір (1975 р.)

• Угоди про прийняття нових членів: Данії, Ірландії, Великобританії (від 1 січня 1972 р.), Греції (від 1 січня 1981 р.), Іспанії, Португалії (від 1 січня 1985р.), Австрії, Фінляндії, Швеції (від 1 січня 1995 р.)

• Єдиний Європейський Акт (підписаний 7 лютого 1986 р., набрав чинності 1 липня 1987 р.)

• Договір про Європейський Союз (Маастрихтський) (підписаний 7 лютого 1992 р., набрав чинності 1 листопада 1993 р.)

• Амстердамський Договір (підписаний 2 жовтня 1997 р., набрав чинності 1 травня 1999)

• Ніццький Договір (парафований 11 грудня 2000 р. і підписаний 26 лютого 2001 р.).

• Лісабонський договір (підписаний у 2007р., а набрав чинності з 1 грудня 2009 р.)

ДЖЕРЕЛА ВТОРИННОГО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА

РЕГЛАМЕНТ
Є актом загального характеру. Є обов’язковим в усіх своїх частинах і підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах	Країни-члени мають дотримуватися регламенту нарівні з національним правом. Країни-члени не мають права застосовувати положення регламенту не в повному обсязі або за вибором.
ДИРЕКТИВА
Обов’язкова для кожної держави-члена, якій вона адресована, у тому, що стосується очікуваного результату, але за національною владою зберігається право вибору форм і засобів	Директива є своєрідним компромісом між вимогами європейського права та необхідністю максимального врахування розмаїття специфіки національних правових систем. Країни-члени приймають потрібні правові й адміністративні акти з тим, щоб виконати директиву.
РІШЕННЯ
Є обов’язковим в усіх своїх частинах для тих, кому воно адресовано	Рішення може стосуватися конкретного підприємства або учасника ринку.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ТА ВИСНОВКИ
Не є обов’язковими	Рекомендації та висновки не мають зобов'язального характеру. Вони не вимагають причини та правової підстави, а також не підлягають юрисдикції Європейського Суду. Однак відсутність зобов'язального характеру не означає, що рекомендації та думки не слід брати до уваги. Вони мають певну політичну силу, а їх невиконання має бути продиктоване важливими аргументами. Рекомендації та висновки можуть ухвалюватися найважливішими органами ЄС, а їх адресатами можуть бути як країни чи органи Спільнот, так і фізичні та юридичні особи. Рекомендація відрізняється від висновку насамперед тим, що не лише формулює певну оцінку ситуації, але й пропонує конкретні дії для виходу з неї.

	Регламент	Директива	Рішення	Рекомендація і висновок
Обов’язковість виконання	ТАК, повністю	TAK, але лише щодо результатів	TAK, повністю	НІ
Адресат	Країна-член, орган Спільноти, юридична та фізична особа	Усі або окремі країни-члени	Країна-член, орган Спільноти, юридична та фізична особа	Країна-член, орган Спільноти, юридична та фізична особа
Підлягає юрисдикції Суду ЄС	TAK	TAK	TAK	НI

ПРОТОКОЛ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ СУБСИДІАРНОСТІ ТА ПРОПОРЦІЙНОСТІ

2 жовтня 1997 року (консолідована версія станом на 01.01.2005 р.). Джерело – www.rada.gov.ua

ВИСОКІ ДОГОВІРНІ СТОРОНИ,

З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ упровадити умови застосування принципів субсидіарності та пропорційності, закладених у ст.5 Договору про заснування Європейської Спільноти, щоб деталізувати критерії їх застосування та забезпечити, щоб усі інституції суворо дотримувалися цих принципів і послідовно виконували їх,

ПРАГНУЧИ забезпечити, щоб рішення приймали якомога ближче до громадян Союзу,

...

ПІДТВЕРДЖУЮТЬ, що висновки Європейської Ради в Бірмінгемі 16.10.1992 р. і загальна концепція застосування принципу субсидіарності, узгоджена на засіданні Європейської Ради в Единбургу 11 - 12.12.1992 р., і надалі становитимуть керівні засади діяльності інституцій Спільноти, а також розвитку застосування принципу субсидіарності, з цією метою,

ПОГОДИЛИСЯ, що до Договору про заснування Європейської Спільноти належить додати такі положення:

1. Кожній інституції, під час виконання наданих їй повноважень, належить забезпечувати дотримання принципу субсидіарності. Крім того, кожній інституції належить забезпечувати дотримання принципу пропорційності, згідно з яким заходи Спільноти не повинні виходити за межі того, що потрібно для досягнення цілей Договору.

2. Принципи субсидіарності та пропорційності належить застосовувати, шануючи загальні положення та цілі Договору, зокрема щодо цілковитого збереження acquis communautaire та інституційної рівноваги; належить також не порушувати принципи, що їх розвинув Суд, щодо відносин між національним правом та правом Спільноти, а також брати до уваги частину четверту ст.6 Договору про Європейський Союз, згідно з якою „Союз забезпечує себе засобами, потрібними, щоб досягти своїх цілей та реалізовувати свої політики”.

3. Принцип субсидіарності не ставить під сумнів повноваження, що їх Договір надає Європейській Спільноті згідно з тлумаченням Суду. Критерії, зазначені у ч.2 ст.5 Договору, дотичні тих сфер, в яких Спільнота не має виключної компетенції. Принцип субсидіарності є керівною засадою того, як належить здійснювати такі повноваження на рівні Спільноти. Субсидіарність є динамічною концепцією і її належить застосовувати з огляду на цілі, сформульовані в Договорі. Це дає Спільноті змогу в межах її повноважень розширити свої дії, коли цього вимагають обставини, чи навпаки, обмежити або припинити їх, якщо їх здійснення більше не є виправданим

4. В будь-яких пропозиціях правових актів Спільноти належить наводити причини, на яких їх засновано, щоб обґрунтувати їхню сумісність з принципами субсидіарності та пропорційності; причини того, що цілей Спільноти можна краще досягнути на рівні Спільноти належить супроводжувати кількісними чи, якщо можливо, якісними показниками.

5. Щоб дії Спільноти були обґрунтованими, належить виконати обидва критерії субсидіарності: дії держав-членів в рамках їхніх національних конституційних систем недостатні, щоб належно досягти цілей запропонованої дії, отже, їх можна краще досягти через дії Спільноти.

Перевіряючи, чи виконано зазначені вище умови, належить дотримуватися таких настанов:

- розглядуване питання має транснаціональні аспекти, що їх неможливо належно регулювати діями держав-членів;

- дії лише держав-членів чи брак дій Спільноти суперечать вимогам Договору (наприклад, потреба виправлення у випадку спотворення конкуренції, уникнення прихованих обмежень торгівлі чи зміцнення економічної та соціальної згуртованості) чи іншим чином завдають значної шкоди інтересам держав-членів;

- дії на рівні Спільноти мають чіткі переваги з огляду на масштаби чи результати цих дій порівняно з діями на рівні держав-членів.

6. Формі дій Спільноти належить бути якомога простішою, згідною з належним досягненням цілі заходу та потребою ефективного виконання заходу. Спільноті належить ухвалювати правові акти лише в разі потреби. За всіх інших однакових обставин, перевагу належить надати директивам щодо регламентів та рамковим директивам щодо докладних заходів. Як обумовлено в ст.249 Договору, хоча директиви є обов'язковими для кожної держави-члена, якій їх адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, проте залишають національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

7. З огляду на природу та масштаби дій Спільноти, заходам Спільноти належить залишати простір для національних рішень такою мірою, якою це можливо за умови збереження мети заходу та дотримання вимог Договору. Шануючи право Спільноти, належить враховувати також усталені національні правила, а також структуру та спосіб функціонування правових систем держав-членів. Коли це доцільно та з урахуванням потреби належного застосування, заходи Спільноти мають надавати державам-членам альтернативні шляхи досягнення цілей заходів.

8. Якщо застосування принципу субсидіарності має наслідком те, що Спільнота не вживає жодних дій, державам-членам належить у своїх діях дотримуватися загальних приписів ст.10 Договору, вживаючи усіх належних заходів, щоб забезпечити виконання зобов'язань, що випливають із Договору, та утримуючись від будь-яких заходів, що можуть перешкодити досягненню цілей Договору.

........

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ КРИТЕРІЇВ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ СКЛАДОВОЇ ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ

Затверджена наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції №62 від 16.03.2005. (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 квітня 2005 р. за №438/10718)

...

2. Терміни, що вживаються у цій Методиці, мають таке значення:

євроінтеграційна складова – частина програмного документа (його окремі дії, проекти) або проекту, що належить до сфери питань євроінтеграції;

євроінтеграційні заходи – дії, кінцевою метою яких є правове, економічне, інституційне тощо наближення України до Європейського Союзу;

адаптація законодавства (зближення) – це процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність із acquis communautaire;

acquis communautaire – правова система ЄС, яка включає акти законодавства ЄС (але не обмежується ними), прийняті в рамках ЄС, спільної зовнішньої політики та політики безпеки, співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ;

гармонізація (приведення у відповідність) – це процес приведення національних стандартів у відповідність із стандартами ЄС;

імплементація – здійснення, виконання державою міжнародних правових норм;

діяльність у сфері євроінтеграції – сукупність дій, пов'язаних із створенням умов інтеграції України до ЄС;

інституційне забезпечення – утворення нових або реорганізація (удосконалення) існуючих інституцій (структур), а також дії щодо кадрової підготовки з метою організаційного забезпечення діяльності цих інституцій та процесу євроінтеграції в цілому;

інформаційна підтримка – комплекс інформаційно-просвітницьких заходів, спрямованих на взаємопроникнення в інформаційний простір України та ЄС з метою формування в українському суспільстві проєвропейської, а в європейському – проукраїнської більшості, а також спрямованих на підтримку євроінтеграційного курсу України громадськістю;

Копенгагенські критерії – критерії вступу країн Центральної та Східної Європи до ЄС, які були прийняті у червні 1993 р. на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 р. на засіданні Європейської Ради в Мадриді.

...

Кінцевою метою ... Копенгагенських критеріїв є: