2. Моделі фінансових відносин у суспільстві

Розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватись за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за дво­ма ознаками:

а) за послідовністю розподілу ВВП;

б) за рівнем державної централізації ВВП.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі — ринкової й адміністративної економіки. їх розглядають виходячи з розподілу новоствореної вартості — національного доходу, до­мінуючими складовими якого є заробітна плата і прибуток. Він є основним і обов’язковим об’єктом розподілу. Основним за пито­мою вагою і значущістю. Обов’язковим, оскільки не може бути нерозподіленим — інакше зупиниться процес відтворення виро­бництва.

Фінансова модель ринкової економіки є основною, вона пройшла значний історичний шлях розвитку і домінує у світі. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізовано­го національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отри­мують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата. У загальному вигляді ця модель може бути зо­бражена на схемі 4 — заштрихована частина показує оподатку­вання заробітної плати окремих робітників і службовців (а, б) та прибутку підприємців (А, Б).

Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отри­мує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національ­ного доходу.

Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінан­сові реалії у суспільстві:

по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення національного доходу;

Фінансова модель ринкової економіки

по-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: ко­жний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

по-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються:

• ринковими відносинами;

• у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних про­порцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кож­ний суб’єкт заінтересований у збільшенні своєї частки. Однак, з іншого, — є певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт заінтересований у доходах іншого. Так, для під­приємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажу, а значить, і за­безпеченню формування прибутку. Робітники і службовці заінте­ресовані в прибутку підприємства, тому що він створює переду­мови для розвитку виробництва, а відтак і зростання заробітної плати. При цьому переважну частку в національному доході у сучасних умовах займає саме заробітна плата, тоді як обсяги прибутку мінімізуються потребами виробничого розвитку.

Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімально­го рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рента­бельності на основі застосування економічних інструментів, на­приклад податку на надприбуток.

Пропорції перерозподілу національного доходу регламенту­ються тільки законодавчими актами.

Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із роз­подільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централі­зований чистий дохід — податок з обороту і частину децентралі­зованого чистого доходу — прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) зали­шалась на підприємстві, інша частина національного доходу ви­плачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню. Модель адміністра­тивної економіки може бути подана у такому вигляді.

Схема 5

Фінансова модель адміністративної економіки

Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну час­тину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розпо­ділу національного доходу.

Модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспі­льстві:

по-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

по-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;

по-третє, неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;

по-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу регу­люються державою за допомогою адміністративних методів. Рі­вень заробітної плати регулювався через установлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксувався централізований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлювався рівень прибутку підприємств.

Звісна річ, виділення зазначених моделей певною мірою має умовний характер. У моделі ринкової економіки присутні елементи участі держави в первинному розподілі за допомогою непрямих податків. Модель адміністративної економіки, у свою чергу, вклю­чала елементи перерозподілу. Відмінність однієї моделі від другої полягає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки перева­жає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністратив­ної економіки — втручання у його первинний розподіл.

За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації « 25—30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мініму­му. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населен­ня, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одно­го боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає цьо­го. Це досить жорстка і жорстока модель, але вона водночас і ви­сокоефективна, оскільки заснована, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті « 35—45%. За рахунок ви­щого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комер­ційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюд­жетної централізації ВВП — 50—60%. Відповідно вона характери­зується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов, по-перше, високого рівня ВНП на душу населення, який за-

безпечує високий рівень і суспільного, і індивідуального спожи­вання, і, по-друге, високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.

Вибір фінансової моделі — це вибір шляху розвитку су­спільства, установлення певної системи економічних ін­тересів, які лежать в основі забезпечення впливу на тем­пи і пропорції цього розвитку.

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чин­ників. Це і рівень розвитку суспільства, і характер та масштаби ді­яльності держави, її втручання в економіку, і тип здійснюваної нею соціальної політики, і характер міжнародної діяльності та во­єнної доктрини, це й історичні традиції народу, рівень розвитку культури тощо. Основний критерій вибору — вплив на суспільст­во через установлення стимулів до праці й ефективного господа­рювання та забезпечення надійної системи соціальних гарантій.