3.14. Загальні правила графічного оформлення будівельних креслень

Розбіжності технологічного, конструктивного, термінологічного та іншого характеру не дають можливості використовувати єдині стандар­ти для виконання машинобудівних і будівельних креслень. Тому правила виконання будівельних креслень регламентуються стандартами системи проектної документації для будівництва (СПДБ) і відповідно до рекомен­дацій стандартів, наведених у додатку. Стандарт Б А.2.4–7–95 (СПДБ) встановлює склад архітектурно–будівельних робочих креслень будинків і споруд різного призначення. До складу графічної частини курсового проекту включають:

• План виробничої дільниці або зони з розміщенням обладнання.

Стандарт ДСТУ Б А.2.4–4–95 (СПДБ) встановлює основні правила на­несення розмірів і написів на архітектурно–будівельних кресленнях.

Цей стандарт встановлює склад і правила оформлення архітектурно–будівельних робочих креслень (архітектурних рішень і будівельних кон­струкцій, включаючи робочу документацію на будівельні вироби) буді­вель і споруд різного призначення.

Масштаби. Зображення на будівельних кресленнях планів, фасадів, розрізів, конструкцій деталей й інших елементів цивільних, промисло­вих і сільськогосподарських будівель виконують у масштабах, встанов­лених ГОСТ 2.302–68, з врахуванням вимог ГОСТ 21.501–94 і ДСТУ ISO 5455:2005. Масштаби для цього виду креслень наведені в підрозділі 3.5.

Лінії креслення. На будівельних кресленнях використовують типи ліній, наведені в ГОСТ 2.303–68 з урахуванням вимог ДСТУ ISO 128– 23:2005. Товщина ліній для всіх зображень, виконаних у тому самому масштабі, має бути однаковою.

Однак у будівельних кресленнях є деякі особливості в застосуван­ні окремих типів ліній. Так, на плані й розрізі будівлі видимі контури обводять лініями різної товщини. Більш товстою лінією обводять конту­ри ділянок стін, що потрапили в січну площину (рис. 3.11 – позиція 1). Контури ділянок стін, що не потрапили в площину перетину, обводять тонкою лінією (рис. 3.11 – позиція 2).

Рисунок 3.11 – Товщина ліній при виконанні перетину

Види, розрізи та перетини. На будівельних кресленнях головні та додаткові види, також розрізи та перетини виконують відповідно до ГОСТ 2.305–68 та рекомендацій підрозділу 3,7. За необхідності напрямок проектування може бути зазначено однією або двома стрілками.

Розміри. На будівельних кресленнях розміри наносять відповідно до ГОСТ 2.307–68 з урахуванням вимог системи проектної документації для будівництва Б А.2.4–4–95 та рекомендацій ДСТУ ISO 128–23:2005.

Розміри в міліметрах на будівельних кресленнях зазвичай наносять у вигляді замкнутого ланцюжка без вказівки одиниці виміру. Якщо розміри проставляють в інших одиницях, це зазначають у примітці до креслень. Розмірні лінії на будівельних кресленнях обмежують засічками – короткими штрихами довжиною 2–4 мм, проведеними з нахилом вправо під кутом 45° до розмірної лінії Розмірні лінії повинні виступати за крайні виносні лінії на 1–3 мм. Розмірне число розташовують над розмірною лінією приблизно на відстані від 0,5 до 1 мм (рис. 3.12). Виносна лінія може виступати за розмірну на 1–5 мм. При недостатньому місці для засічок на розмірних лініях, що становлять замкнутий ланцюжок ,засічки можна заміняти крапками (рисунок 3.12).

Рисунок 3.12 – Способи нанесення розмірів

Рекомендована відстань від контуру креслення до першої розмірної лінії – не менше 10 мм. Однак у практиці проектної роботи цю відстань приймають рівною 14–21 мм. Відстань між паралельними розмірними лініями повинна бути не менш 7 мм, а від розмірної лінії до кружка координаційної осі – 4 мм (рис. 3.13а).

Рисунок 3.13 – Нанесення розмірів на будівельних кресленнях

За наявності в зображенні ряду однакових елементів, розташованих на рівних відстанях один від одного (наприклад, осей колон), розміри між ними проставляють тільки на початку й в кінці ряду (рис. 3.13б) і вказують сумарний розмір між крайніми елементами у вигляді добутку числа повторень на повторюваний розмір. Розмірну лінію на будівельних кресленнях обмежують стрілками за ГОСТ 2.307–68 у тому випадку, коли потрібно вказати діаметр, радіус кола або кут, а також при нанесенні роз­мірів від загальної бази, розташованих на загальній розмірній лінії.

Відмітки. Умовні відмітки рівнів (висоти, глибини) на планах, розрізах (рисунок 3.11) показують відстань по висоті від рівня чистої підлоги першого поверху до рівня поверхні різних елементів будівлі (в метрах). У цьому випадку рівень чистої підлоги приймають за відліковий рівень – умовної «нульової» відмітки.

На розрізах відмітки поміщають на виносних лініях або лініях конту­ру (рисунок 3.11).

Знак відмітки являє собою стрілку з поличкою. При цьому стрілку ви­конують довжиною 2–4 мм, проведеною під кутом 45° до виносної лінії або лінії контуру. Лінію виноски, вертикальну або горизонтальну, обво­дять суцільною тонкою лінією (рисунок 3.11).

Коли біля одного зображення розташовують один над одним кілька знаків рівнів, рекомендують вертикальні лінії відмітки розміщати на од­ній вертикальній прямій, а довжину горизонтальної полички робити од­наковою (рисунок 3.11).

На будівельних кресленнях відмітки рівнів вказують у метрах із трьо­ма десятковими знаками. Умовна нульова відмітка позначається так: 0,000. Розмірне число, що показує рівень елемента, розміщеного ниж­че нульової відмітки, має знак мінус (наприклад, –1,200), а розміщеного вище – знак плюс. Однак у цих випадках знак плюс в відмітках можна не вказувати (наприклад, 2,700).

Написи. Шрифти для написів на будівельних кресленнях прийма­ють за ГОСТ 2.304–81. Розмір шрифту для різних написів на будівельних кресленнях приймають залежно від масштабу й насиченості креслення. Написи розміщують над зображенням з мінімальним розривом.

Умовні зображення елементів будівель і деяких санітарно–технічних пристроїв.

Розбивочні осі в процесі проектування будівлі визначають координати окремих конструкцій, елементів, деталей і їхні розміри. Вони також є осно­вою для розбивки й прив'язки будівлі на місцевості перед її будівництвом.

На планах розбивочні осі виводять за контур стін і маркують (рисунок 3.14).

Для маркування осей на стороні будівлі з більшим їхнім числом використовують арабські цифри 1, 2, 3 і т.д. Найчастіше більше число осей проходить поперек будівлі.

Рисунок 3.14 – Маркування осей

Для маркування осей на стороні будівлі з меншим їхнім числом корис­туються буквами українського алфавіту А, Б, В і т. д., пропускаючи З, О, И, И, Б (рис. 3.14). Буквами маркують зазвичай осі, що йдуть уздовж бу­дівлі. Якщо для маркування осей не вистачає букв алфавіту, допускається маркування продовжувати подвоєними буквами за типом АА, ББ і т.д. Осі елементів, розташованих між розбивочними осями основних несучих конструкцій, допускається маркувати дробом Б/1, Б/2, 1/1, 2/1 і т.д. У цьому випадку в чисельнику вказують позначення попередньої координаційної осі, а в знаменнику – порядковий номер додаткової осі в межах ділянки між суміжними координаційними осями (рис. 3.14). Такими елементами є додаткові колони, вбудовані споруди, установлене обладнання.

Маркування починають зліва направо для поперечних осей і знизу нагору для поздовжніх осей.

Пропуски в порядковій нумерації й алфавіті при застосуванні літерних позначень не допускаються. Зазвичай маркувальні кружки (їхній діаметр 6–12 мм) розташовують із лівої і нижньої сторони плану будівель (рис. 3.14). Якщо ж розташування осей на правій і верхній стороні плану не збігається з розбивкою осей лівої й нижньої його сторін, то координаційні осі маркують на всіх сторонах плану або на тих двох сторонах, де немає збігу осей.

Прив'язка колон і стін до розбивних осей

Об'ємно–планувальне рішення передбачає поєднання планувального рішення з конструкцією будівлі. Для централізації будівництва необхідна уніфікація конструктивних елементів, тобто використання уніфікованої сітки колон, які слугують опорами покриття чи міжповерхового пере­криття будівлі.

При будівництві виробничих будівель автотранспортних підприємств найбільш розповсюджена каркасна система з повним або неповним кар­касом. Повний каркас будівлі із залізобетону або металу повністю витри­мує всі навантаження. У будинках з неповним або внутрішнім каркасом зовнішні стіни проектують несучими із проміжними колонами, прогона­ми й ригелями. Іноді проектують безкаркасні будівлі з несучими поздо­вжніми й поперечними стінами.

Прив'язкою конструктивних елементів будівлі або споруди називають точне встановлення їхнього місця розташування щодо розбивних осей. Прив'язку виконують за допомогою двох або трьох координатних роз­мірів за встановленими правилами залежно від типу будівлі (каркасного або безкаркасного). Надалі будемо розглядати умови проектування лише каркасних будівель для автотранспортних підприємств.

При проектуванні каркасних будівель геометричний центр перети­ну колон середніх рядів сполучають із перетинами модульних розбивних осей (рис. 3.15 а, б, в, г, д).

У крайніх рядах колон каркасних будівель розбивна вісь може проходити:

• по зовнішній грані колони і внутрішній грані стіни, якщо ригель, балка або ферма перекривають колону (рис. 3.15 а, б, г);

• на відстані, рівній половині товщини внутрішньої колони, якщо ригелі спираються на консолі колон або панелі перекриття спираються на консолі ригелів (рис. 3.15 в, д).

Послідовність виконання плану виробничого корпусу

План виробничого корпусу, а також дільниці рекомендується викону­вати в такій послідовності.

1. Наносять координаційні (розбивні) осі спочатку поздовжні, потім поперечні. Ці осі є умовними геометричними лініями. Вони слугують для прив'язки будівлі до будівельної координатної сітки й генерального плану, а також для визначення положення несучих конструкцій, тому що ці осі проводять тільки по капітальних стінах і колонах. В окремих ви­падках вони можуть не збігатися з осями симетрії стін.

Рисунок 2.15 Варіанти прив'язки колон і стін дорозбивочних осей