Криміпально-процесуальний кодекс України. Розгляд кримінальних справ судами

Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК), прийнятого 28 грудня 1960 року, є визначення порядку провадження у кримінальних справах.

Чинний КПК складається з 8 розділів:

/. Загальні положення.

II. Порушення кримінальної справи, дізнання і попереднє слідство.

III. Провадження справ у суді першої інстанції.

IV. Провадження з перевірки вироків, постанов і ухвал суду.

V. Виконання вироку, ухвали і постанови суду.

VI. Застосування примусових заходів медичного характеру.

VII. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів.

VIII.Провадження у справах про злочини неповнолітніх.

Ст. 2 КПК визначає, що завданнями кримінального судо­чинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону для того, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Суд, прокурор, слідчий та орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Приводами до порушення кримінальної справи є (ст.94 КПК):

• заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;

• повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину;

• явка з повинною;

• повідомлення, опубліковані в пресі;

• безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Кримінальні справи розглядаються судами згідно з під­судністю, тобто такою сукупністю юридичних ознак кримінальної справи, на основі яких кримінально-процесуальний закон визначає. суд, що має право розглядати її і вирішувати по суті пред'явленого обвинувачення. Визначити підсудність – означає встановити суд, який згідно з законом уповноважений вирішити конкретну кримінальну справу.

Отже, виділяють наступні стадії кримінального процесу:

• порушення кримінальної справи;

• попереднє слідство;

• віддання обвинуваченого до суду;

• судовий розгляд справи та постановления вироку;

• апеляційне та касаційне провадження;

В залежності від конкретних обставин скоєного злочину та особистості неповнолітнього суд може застосувати до нього одночасно декілька примусових заходів виховного ха­рактеру. Поряд з цими заходами кримінальний закон на­дає суду право призначити неповнолітньому вихователя.

У випадку ухилення неповнолітнього, що скоїв злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і неповнолітній при­тягується до кримінальної відповідальності.

Злочини проти основ національної безпеки України

Національна безпека – це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внут­рішньої і зовнішньої загрози. Національна безпека Укра­їни є одним з об'єктів кримінально-правової охорони. Кримінальний кодекс містить такі види злочинів проти основ національної безпеки України:

1) дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повален­ня конституційного ладу або на захоплення дер­жавної влади. Об'єктивні прояви цього злочину мають кілька варіантів: насильницькі, у тому числі збройні, дії, вчинені з метою змінити суспільний чи державний лад або захопити владу; змова про вчи­нення таких дій; публічні заклики або поширення матеріалів із закликами до вчинення таких дій;

2) посягання на територіальну цілісність і недо­торканність України. Об'єктивну сторону цього злочину складають: дії, спрямовані на зміну тери­торії чи державного кордону України, вчинені в порушення порядку, встановленого Конституцією України; публічні заклики або поширення матеріа­лів із закликами до здійснення таких дій;

3) державна зрада, суб'єктом цього злочину може бути виключно громадянин України. Об'єктивні прояви цього злочину: перехід на бік ворога в умо­вах воєнного стану чи в період збройного конфлік­ту; шпигунство; надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України;

4) посягання на життя державного чи громадсько­го діяча. Цей склад злочину включає вбивство або замах на вбивство вищих керівників держави, керів­ника політичної партії, вчинене через їхню державну чи громадську діяльність;

5) диверсія. Диверсія посягає на внутрішню безпеку України, її економічні основи, суспільну безпеку, здоров'я і життя людей. Способи здійснення дивер­сії: вибухи, підпали, затоплення, знищення чи пошко­дження важливих оборонних або господарських об'єктів, комунікацій, масові отруєння, поширення епідемій і епізоотій і т.ін.;

6) шпигунство. Шпигунством визнаються передача або збирання з метою передачі іноземній державі ві­домостей, що складають державну таємницю Укра­їни. Суб'єктом цього злочину може бути тільки іноземець або особа без громадянства.

Відмітна риса всіх злочинів цієї групи – їхній нав­мисний характер.