- •1.Місце й роль інформаційного менеджменту в системі знань про управління.
- •2.Основні положення нової парадигми управління інформаційної установи в умовах ринкової економіки.
- •3.Підходи до вивчення змісту поняття «інформаційний менеджмент».
- •4. Мета і стратегічні завдання інформаційного менеджменту.
- •5.Оперативні та адміністративні завдання інформаційного менеджменту.
- •6.Структура знань інформаційного менеджменту.
- •7.Етапи розвитку інформаційного менеджменту.
- •8.Класифікація інформації у галузі управління.
- •9.Етапи інформаційного забезпечення процесу прийняття управлінського рішення.
- •10. Якісні, ціннісні та кількісні властивості управління інформації.
- •11.Зміст понять «інформаційні ресурси», «державні інформаційні ресурси», «ресурси інформаційної сфери».
- •12. Обов’язки держави, як власника інформаційних ресурсів.
- •13. Структура управління державними інформаційними ресурсами.
- •14. Напрямки реалізації процесу управління інформаційними ресурсами.
- •15.Обов’язки інформаційного менеджера.
- •17.Класифікація автоматизованих систем управління запропонована і. Корпачовим.
- •18.Класифікація автоматизованих систем управління за рівнем управління, часовим горизонтом.
- •19.Класифікація автоматизованих систем управління за рівнем механізації та сферою функціонування.
- •20.Класифікація автоматизованих систем управління за видами управлінського поцесу та функціональним призначенням.
- •21. Класифікація автоматизованих систем управління за рівнем механізації та сферою функціонування.
- •22. Економічна ефективність впровадження та використання асу в діяльності підприємства.
- •23. Організаційна ефективність впровадження та використання автоматизованих систем управління в діяльності підприємства.
- •24. Етапи впровадження асу:
- •25.Методологія впровадження асу.
- •26.Завдання проектних груп . Їх види.
- •27.Зміст поняття «синдром інформаційного перенавантаження».
- •28.Законодавче забезпечення діяльності установ інформаційної сфери.
- •29.Сутність понять «консалтинг», «інформаційний консалтинг», «іт-консалтинг».
- •30. Характерні риси та завдання інформаційного консалтингу.
- •31. Послуги інформаційного консалтингу.
- •32. Етапи проведення інформаційного консалтингу.
- •33. Зміст поняття «моделювання», «модель», «інформаційна модель».
- •34. Характеристика методики idef1.
- •35. Етапи проведення інформаційного моделювання.
- •36. Інформаційні ресурси як об’єкт інформаційного менеджменту.
- •37. Обов’язки та права держави як власника інформаційних ресурсів.
- •38. Структура системи управління державними інформаційними ресурсами.
- •39.Напрямки реалізації системи управління державними інформаційними ресурсами.
- •40.Характеристика інформації як об’єкту захисту.
- •41.Структура системи захисту інформації.
- •42.Об’єкти та методи захисту інформації.
- •43.Особливості інформаційного забезпечення процесу у правління.
- •44.Структура прийняття управлінських рішень.
- •45.Експертні оцінки прийняття управлінських рішень.
- •46.Проблеми та помилки при застосуванні експертних технологій.
13. Структура управління державними інформаційними ресурсами.
Формування і використання інформаційних ресурсів — одна з ключових проблем створення єдиного інформаційного простору. Взагалі інформаційні ресурси формуються в результаті діяльності як органів державної влади, так і державних та недержавних підприємств, наукових, навчальних і громадських організацій. До державних інформаційних ресурсів належать:
ресурси, що утворені для забезпечення діяльності органів державної влади і вироблені в результаті цієї діяльності;
ресурси, що утворені недержавними організаціями за замовленнями і в інтересах органів державної влади.
Державні інформаційні ресурси є основою єдиного інформаційного простору України.
Найважливішим етапом формування державної політики в галузі єдиного інформаційного простору є визначення пріоритетів для конкретних видів державних інформаційних ресурсів. На даному етапі розвитку до пріоритетних державних інформаційних ресурсів варто віднести:
інформацію, що пов'язана з побудовою правової держави;
інформацію про діяльність органів державної влади, в тому числі про бюджетні витрати, що забезпечує можливість демократичного контролю їх діяльності;
інформацію про надзвичайні ситуації, небезпечні природні явища і процеси, екологічні, санітарно-епідеміологічні умови.
Формування і використання державних інформаційних ресурсів повинно організовуватися за принципом прямого доступу. На центральному рівні діють і створюються банки даних, що забезпечують, як правило, теледоступ до інформації. При цьому використовуються автоматизовані локальні і розподілені інформаційні системи. В цих банках даних необхідно забезпечити виділення з інформаційних ресурсів центральних органів державної влади відкритої частини інформації, що належить до державних інформаційних ресурсів, які доступні всім організаціям і громадянам.
В регіонах інформаційне обслуговування населення повинно забезпечуватися розподіленою мережею бібліотек-депозитаріїв, спеціалізованих центрів, агентств тощо, що повинні накопичувати інформаційні ресурси даної території, а також відомості про інформаційні ресурси інших територій та про порядок доступу до них.
На місцевому рівні депозитаріями інформаційних ресурсів можуть виступати міські і районні бібліотеки, а також бібліотеки підприємств і організацій, що надають інформацію згідно з заявами громадян. Інформація, яка входить у державний інформаційний ресурс, повинна надходити до них у вигляді видань, звітів і т.ін. В міру оснащення бібліотек-депозитаріїв відповідними програмно-технічними засобами необхідно забезпечити використання машиночитаємих видань (особливо перспективними вважаються такі видання на компактних дисках) і роботу в режимі віддаленого доступу.
14. Напрямки реалізації процесу управління інформаційними ресурсами.
В Україні політика гарантування інформаційної безпеки будується на досить прогресивних засадах, а саме:
обмеження доступу до інформаційного ресурсу є винятком із загального принципу відкритості інформації та реалізується тільки відповідно до чинного законодавства;
відповідальність за збереження інформації, її засекречування і розсекречування персоніфікується;
доступ до будь-якого інформаційного ресурсу, так само як і обмеження доступу, реалізується з урахуванням визначених законом прав власності на цей ресурс;
держава формує нормативно-правову базу, регламентуючи права, обов’язки і відповідальність усіх суб’єктів, діючих в інформаційному просторі;
суб’єкти, які збирають, накопичують і обробляють персональні дані й конфіденційну інформацію, несуть відповідальність перед законом за її збереження і використання;
держава забезпечує захист суспільства від хибної, викривленої і недостовірної інформації, що надходить через засоби масової інформації; – держава реалізує контроль за створенням і використанням засобів захисту інформації шляхом їхньої обов’язкової сертифікації й ліцензування діяльності в галузі захисту інформації;
держава підтримує діяльність вітчизняних виробників продуктів і технологій, засобів інформатизації та захисту інформації, вживає заходів щодо захисту внутрішнього ринку від проникнення неякісних засобів інформатизації, інформаційних продуктів і технологій;
держава сприяє доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних мереж; – держава формує і забезпечує виконання національної програми інформаційної безпеки, яка об’єднує зусилля всіх зацікавлених суб’єктів щодо створення єдиної системи інформаційної безпеки України;
держава забезпечує цілісність інформаційного простору України;
держава сприяє всебічному розвитку української мови як основного інструменту перетворення накопичених людством знань на інформаційний ресурс України. Державна інформаційна політика сьогодні спрямована на забезпечення належних правових, економічних, внутрішньо- і зовнішньополітичних, організаційних та інших умов. Усі ці умови необхідні для:
створення розвиненої та захищеної інформаційної інфраструктури України;
розвитку міжнародного співробітництва в інформаційній сфері та утвердження України як країни з інформаційним суспільством;
гарантування безпеки інформаційної діяльності, життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави в інформаційній сфері.
Суттєвим для інформаційної політики будь-якої держави є дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави. Держава повинна забезпечувати відкритість та інформованість суспільства про діяльність її органів і суспільних інститутів в інформаційній сфері. Державна політика у сфері суспільних відносин повинна спрямовуватися на забезпечення права на достовірну, повну та своєчасну інформацію, свободу слова та інформаційної діяльності в національному інформаційному просторі України.
Для становлення демократичного суспільства важливим є недопущення втручання у зміст та внутрішню організацію інформаційних процесів, крім випадків, визначених законом відповідно до Конституції України.