13. Структура управління державними інформаційними ресурсами.

Формування і використання інформаційних ресурсів — одна з ключових проблем створення єдиного інформаційного простору. Взагалі інформаційні ресурси формуються в результаті діяльності як органів державної влади, так і державних та недержавних підприємств, наукових, навчальних і громадських організацій. До державних інформаційних ресурсів належать:

• ресурси, що утворені для забезпечення діяльності органів державної влади і вироблені в результаті цієї діяльності;

• ресурси, що утворені недержавними організаціями за замовленнями і в інтересах органів державної влади.

Державні інформаційні ресурси є основою єдиного інформаційного простору України.

Найважливішим етапом формування державної політики в галузі єдиного інформаційного простору є визначення пріоритетів для конкретних видів державних інформаційних ресурсів. На даному етапі розвитку до пріоритетних державних інформаційних ресурсів варто віднести:

• інформацію, що пов'язана з побудовою правової держави;

• інформацію про діяльність органів державної влади, в тому числі про бюджетні витрати, що забезпечує можливість демократичного контролю їх діяльності;

• інформацію про надзвичайні ситуації, небезпечні природні явища і процеси, екологічні, санітарно-епідеміологічні умови.

Формування і використання державних інформаційних ресурсів повинно організовуватися за принципом прямого доступу. На центральному рівні діють і створюються банки даних, що забезпечують, як правило, теледоступ до інформації. При цьому використовуються автоматизовані локальні і розподілені інформаційні системи. В цих банках даних необхідно забезпечити виділення з інформаційних ресурсів центральних органів державної влади відкритої частини інформації, що належить до державних інформаційних ресурсів, які доступні всім організаціям і громадянам.

В регіонах інформаційне обслуговування населення повинно забезпечуватися розподіленою мережею бібліотек-депозитаріїв, спеціалізованих центрів, агентств тощо, що повинні накопичувати інформаційні ресурси даної території, а також відомості про інформаційні ресурси інших територій та про порядок доступу до них.

На місцевому рівні депозитаріями інформаційних ресурсів можуть виступати міські і районні бібліотеки, а також бібліотеки підприємств і організацій, що надають інформацію згідно з заявами громадян. Інформація, яка входить у державний інформаційний ресурс, повинна надходити до них у вигляді видань, звітів і т.ін. В міру оснащення бібліотек-депозитаріїв відповідними програмно-технічними засобами необхідно забезпечити використання машиночитаємих видань (особливо перспективними вважаються такі видання на компактних дисках) і роботу в режимі віддаленого доступу.

14. Напрямки реалізації процесу управління інформаційними ресурсами.

В Україні політика гарантування інформаційної безпеки будується на досить прогресивних засадах, а саме:

• обмеження доступу до інформаційного ресурсу є винятком із загального принципу відкритості інформації та реалізується тільки відповідно до чинного законодавства;

• відповідальність за збереження інформації, її засекречування і розсекречування персоніфікується;

• доступ до будь-якого інформаційного ресурсу, так само як і обмеження доступу, реалізується з урахуванням визначених законом прав власності на цей ресурс;

• держава формує нормативно-правову базу, регламентуючи права, обов’язки і відповідальність усіх суб’єктів, діючих в інформаційному просторі;

• суб’єкти, які збирають, накопичують і обробляють персональні дані й конфіденційну інформацію, несуть відповідальність перед законом за її збереження і використання;

• держава забезпечує захист суспільства від хибної, викривленої і недостовірної інформації, що надходить через засоби масової інформації; – держава реалізує контроль за створенням і використанням засобів захисту інформації шляхом їхньої обов’язкової сертифікації й ліцензування діяльності в галузі захисту інформації;

• держава підтримує діяльність вітчизняних виробників продуктів і технологій, засобів інформатизації та захисту інформації, вживає заходів щодо захисту внутрішнього ринку від проникнення неякісних засобів інформатизації, інформаційних продуктів і технологій;

• держава сприяє доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних мереж; – держава формує і забезпечує виконання національної програми інформаційної безпеки, яка об’єднує зусилля всіх зацікавлених суб’єктів щодо створення єдиної системи інформаційної безпеки України;

• держава забезпечує цілісність інформаційного простору України;

• держава сприяє всебічному розвитку української мови як основного інструменту перетворення накопичених людством знань на інформаційний ресурс України. Державна інформаційна політика сьогодні спрямована на забезпечення належних правових, економічних, внутрішньо- і зовнішньополітичних, організаційних та інших умов. Усі ці умови необхідні для:

• створення розвиненої та захищеної інформаційної інфраструктури України;

• розвитку міжнародного співробітництва в інформаційній сфері та утвердження України як країни з інформаційним суспільством;

• гарантування безпеки інформаційної діяльності, життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави в інформаційній сфері.

Суттєвим для інформаційної політики будь-якої держави є дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави. Держава повинна забезпечувати відкритість та інформованість суспільства про діяльність її органів і суспільних інститутів в інформаційній сфері. Державна політика у сфері суспільних відносин повинна спрямовуватися на забезпечення права на достовірну, повну та своєчасну інформацію, свободу слова та інформаційної діяльності в національному інформаційному просторі України.

Для становлення демократичного суспільства важливим є недопущення втручання у зміст та внутрішню організацію інформаційних процесів, крім випадків, визначених законом відповідно до Конституції України.