2.6. Регулювання водоприймачів.

Водоприймачем називають річки (або озера), в які скидаються надлишкові води з осушуваних земель.

В більшості випадків заболочення великих територій (наприклад, Полісся) пов’язане з незначним ерозійним врізом місцевих річок і їх недостатньою пропускною здатністю із-за великої звивистості русла, малих похилів, наявністю водної рослинності і місцевих перешкод, які збільшують шорсткість русла.

В зв’язку з цією обставиною меженні рівні води в річці стоять лише незначно нижче поверхні заболоченої території, а водопільні і паводкові води затоплюють її на великій протяжності.

Тому для проведення осушувальних меліорацій, спрямованими в основному на пониження рівня води в річці-водоприймачі, яка досягається відповідним збільшенням її пропускної здатності.

Як це випливає із формули Шезі, яка визначає величини витрати води в залежності від різних гідравлічних і морфометричних параметрів, для збільшення пропускної здатності річки можуть бути використані наступні заходи по регулюванню річки: 1) спрямлення русла, яке викликає зменшення довжини регульованої ділянки річки і збільшення похилу поверхні води; 2) видалення водної рослинності, каміння та інших перешкод, чим досягається зниження коефіцієнту шорсткості; 3) збільшення площі живого перетину річки як за рахунок зрізки берегів, так і головним чином за рахунок поглиблення дна; 4) ліквідація або зменшення розмірів підпорів, які створені штучними спорудами в руслі річки і на її заплаві.

Гідравлічні розрахунки по визначенню пропускної здатності регульованої або суцільно каналізованої річки-водоприймача необхідно вести на розрахункові витрати води, підвищені в порівнянні з природними за рахунок збільшення поверхневого стоку з осушених болотних масивів.

В тих випадках, коли рівні води в річці-водоприймачі не можуть бути знижені, застосовується механічна відкачка води із осушувальної мережі у водоприймач. Для зручності відкачки, перед насосною станцією споруджуються спеціальні басейни, в яких збирається вода із осушувальної мережі.

2.7. Осушувальна регулююча мережа.

Регулююча мережа при осушенні має метою створення і регулювання водного і повітряного режимів безпосередньо осушуваної площі в потрібних для господарського використання в її розмірах. Дія її повинна бути направлена на регулювання надлишкових вод – поверхневих або підземних.

Регулююча мережа діє на базі більш крупної провідної мережі каналів, куди вона і відводить надлишкові шари води.

Регулююча осушувальна мережа складається із розташованих на певній глибині і відстанях закритих дрен, кротовин або тимчасово відкритих борозн, які перехоплюють і поглинають надлишкову поверхневу або грунтово-підземну воду на осушуваній площі.

Регулююча мережа створюється закритою у вигляді дрен або закритих збирачів або ж відкритою, у вигляді тимчасових борозн, які щорічно нарізуються і зарівнюються.

Розміри регулюючої мережі повинні бути такими, щоб вона могла своєчасно видаляти максимальні надлишки води, які можуть бути на даній осушуваній ділянці.

Густота розташування регулюючої мережі ї її глибина визначаються: 1) швидкістю, з якою дана площа і грунт здатні віддавати свою надлишкову поверхневу або підземну воду; 2) водним режимом, який при даних умовах потрібно створювати і підтримувати на осушуваній площі; 3) якістю дії і провідної мережі каналів при даних умовах.

При регулюванні грунтово-підземних вод регулююча мережа в механізованих господарствах в більшості випадків повинна бути закритою (у вигляді дренажу).

Відстань між відкритими провідними каналами або відкритими колекторами не повинна бути меншою 400-500 м, а довжина каналів близько 1000-1500 м.

Для регулювання стоку поверхневих вод регулюючі канали будуються: а) у вигляді тимчасових неглибоких канав-борозн щорічно нарізуваних і вирівнюваних; б) у вигляді закритих збирачів, тобто траншей з пористим заповненням, які приймають поверхневий стік.