3. Основне питання філософії. Матеріалізм, ідеалізм, агноцистизм.

Основним питанням філософії має бути саме людина в її ставленні до природи й до інших людей, тобто відношення "суб'єкт — об'єкт". Розв'язання цього питання і визначає тип та характер світогляду, відношення до природної і соціальної дійсності, життєві орієнтації. Воно пронизує постановку і розв'язання всіх світоглядних питань — про сутність руху, простору й часу, про причинність, співвідношення необхідності й свободи тощо.

В межах свого основного питання філософія виділяє дві взаємопов'язані між собою сторони.

Перша сторона: що саме - матерія чи свідомість, дух є первинним, має самобуття і що є вторинним, залежним у своєму бутті? Цю сторону називають онтологічною.

Друга сторона: чи може людина пізнавати світ, зокрема його сутність, чи існують якісь нездоланні перепони на цьому шляху? Цю проблему називають гносеологічною.

Залежно від розв'язання першої сторони виділяються філософські напрями — матеріалізм і ідеалізм.

Ті, хто за первинне вважав природу, приєднались до різних шкіл матеріалізму. Останній у своєму розвитку пройшов три основні історичні форми, які обумовлені як соціальними, так і гносеологічними причинами:

Усі форми ідеалізму об'єднує визнання первинності духовного начала.

Матеріалізм історично і по суті пов'язаний з наукою, оскільки прагне осягнути світ таким, яким він є, без будь-яких сторонніх доповнень Ідеалізм, у свою чергу, переплітається з релігією, оскільки їх поєднує вчення про первинність духу стосовно матерії, природи, заперечення самобуття матеріального світу. Не будучи тотожним релігії, філософський ідеалізм все ж немовби є її те-оретичним підґрунтям.

Друга сторона основного питання філософії — проблема пізнаваності світу (гносеологічна) теж розв'язувалася різними філософами по-різному.

Всі послідовні матеріалісти визнавали й визнають пізнаваність світу. Складніше визначити позицію ідеалістів з цього питання. Частина з них вирішують це питання позитивно, хоч і сутність пізнання тлумачать невірно. Наприклад, для об'єктивних ідеалістів пізнання світу є пізнанням людиною в речах і явищах якоїсь надприродної ідеї ("духу", "розуму"), яка втілена в них. Та й сама людина зі своїм людським розумом розглядається ними як втілення цього ж духовного начала.

Для суб'єктивних ідеалістів пізнання — це відображення суб'єктом своєї власної свідомості, встановлення зв'язків між елементами її змісту.

Таким чином, кожна форма ідеалізму заперечує в пізнанні саме те, що з матеріалістичної точки зору є головним: відображення в свідомості людини існуючої незалежно від неї матеріальної дійсності.

Інші представники ідеалістичного напряму заперечували пізнаваність світу, або вважали обмеженими можливості його пізнання. Таке вчення одержало назву агностицизму (від грец. — а — частка, яка виражає заперечення, і гносіс — знання).

Агностицизм являє собою ідеалістичне розв'язання другої сторони основного питання філософії, оскільки відриває свідомість від матерії і протиставляє її цій останній. В окремих випадках данину агностицизму віддавали й непослідовні ("сором'язливі" та ін.) матеріалісти.

Те чи інше вирішення цієї проблеми теж має світоглядне (який світ?) і методологічне (як потрібно пізнавати світ і діяти в ньому?) значення.

Протилежні розв'язання цієї проблеми і виступають у формі діалектики й метафізики (в розумінні антидіалектики), боротьба між якими проходить крізь всю історію філософської думки, як і боротьба матеріалізму та ідеалізму.

Метафізика, як філософський метод дослідження, визнає речі, явища, процеси відособленими один від одного, а зв'язки між ними лише зовнішніми і тому вони, а також поняття, які їх відображають, розглядаються відокремленими один від одного.

Діалектика, навпаки, обґрунтовує, що всі речі, явища, процеси, а також поняття, які їх відображають, взаємопов'язані і зовнішньо і внутрішньо. Оскільки світ, при всій його різноманітності, є одним цілим, тому й діалектичний метод вимагає, щоб усе, що стає предметом нашого дослідження, розглядалося з урахуванням внутрішніх і зовнішніх зв'язків. Конкретизацією цієї вимоги є системний і комплексний підходи, які мають важливе значення для сучасної науки й практики.

Метафізика визнає речі, явища незмінними. Метафізичний метод полягає в тому, що вони розглядаються поза процесом розвитку. Якщо розвиток ними і не заперечується, то він зводиться лише до кількісних змін або розуміється як повторення одних і тих же циклів. Тому з метафізичної точки зору неможливо пояснити, чому і як виникає нове.

Діалектика, навпаки, обґрунтовує, що все у світі перебуває в процесі розвитку, вічного оновлення; завжди щось відмирає, а щось народжується, зміни мають не просто кількісний, а й кількісно-якісний характер.

Діалектичний метод орієнтує на те, щоб кожен предмет, систему розглядати в розвитку, вивчати, як цей предмет виник, які етапи в своїй еволюції пройшов, які тенденції його подальшого розвитку, перетворення в щось інше.

Метафізика заперечує будь-які внутрішні протиріччя в речах, розглядає речі як самототожні. З метафізичної точки зору суперечності трапляються лише між різними речами (зовнішні), а також у мисленні (коли мислення здійснюється неправильно).

Згідно з принципами діалектики всі предмети, явища внутрішньо суперечливі. "Боротьба" внутрішніх сторін, тенденцій становить сутність речей і служить джерелом, рушійною силою їх саморозвитку, причиною якісних змін, перетворення в щось інше.

Діалектичний метод орієнтує на те, щоб виявити і дослідити протиріччя, які дають ключ до розуміння тенденцій і закономірностей розвитку.

Звідси випливає, що для глибокого і правильного осягнення світу наші поняття повинні бути взаємопов'язаними, розвиватися; потрібно вміти "схопити" і відобразити в нашій думці притаманні речам протиріччя, вміти розуміти протилежності в єдності і взаємопереходах — відповідно до об'єктивної реальності.