52. Діалектика і метафізика. Історичні форми діалектики. Принципи діалектики.

Термін «діалектика» має давньогрецьке походження. Перекладається він як "вміння, мистецтво сперечатись, вести розмови про наукові речі"". Якщо виходити із кореневої основи, то цей термін можна перекласти як "вибирати, сортувати, розділяти на частини". Коли саме з'являється цей термін у філософії, точно не відомо. Проте він вже фігурує у міркуваннях Сократа, Платона, Аристотеля, а в подальшому не зникає з горизонту філософії. В ранніх виявленнях діалектика постала як & мистецтво не лише вести наукову розмову, а як вміння вдумуватись у мовлене, ї виділяти у словах елементи їх значення, співвідносити їх та зробити виправдані висновки.

Важливою проблемою, що стала предметом обговорення, є статус метафізики: терміном «метафізика» слід позначати певний спосіб мислення чи особливий розділ філософії, який з´ясовує засадничі принципи чи «горизонти» філософського мислення (т. зв. перша філософія).

Предметом метафізики завжди було з´ясування засадничих проблем філософії — «останніх» обґрунтувань або підстав філософського мислення. Це було джерелом схильності метафізики до знаходження «твердих» підстав субстанцій, сутностей тощо. Критика метафізики як мислення, спрямованого на знаходження «твердих» підстав, не означає, що проблема «останніх» обґрунтувань чи горизонтів філософського мислення втратила актуальність. Це і є джерелом тих парадоксів, коли кожен сучасний критик метафізики неминуче змушений займатися метафізикою.

Протиставлення метафізики і діалектики, запроваджене діалектичним матеріалізмом, залишалося впливовим у 90-ті роки, про що свідчать окремі публікації. Це спонукало деяких авторів до з´ясування співвідношення між метафізикою та діалектикою. В обговоренні цього зв´язку необхідно брати до уваги, що термін «діалектика» в історії західної філософії використовували у різних значеннях (Зенон і софісти, Сократ, Платон, Арістотель, схоласти, Кант, Гегель, теологічна діалектика, діалектичний матеріалізм, діалектика «ревізіоністів», «негативна діалектика» Адорно, діалектика як складова герменевтики тощо). Якщо розуміти метафізику як розділ філософії, зосереджений на пошуках найглибших («останніх») засад, то діалектика Платона і Гегеля водночас є метафізикою.

У 90-ті роки XX ст. проблематика метафізики залишилась найменш розробленою. Значною мірою це зумовлено тим, що найважливіші праці з метафізики залишаються досі не перекладеними, а оригінальними мовами — малодоступними. Опубліковано переклад Е. Корета «Основи метафізики» та М. Дамміта «Логічні основи метафізики» (К., 2007). Однак, зважаючи на важливість проблем, які стосуються засад чи «горизонтів» філософського мислення, можна сподіватися на інтенсивне зростання кількості перекладів та власних досліджень з цих проблем в Україні.

Історичні форми діалектики. В історичному розвитку діалектика пройшла три основних свої етапи (форми). До першого відносять діалектику стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом. В XVII -XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм і панівними стають ідеї механіцизму (хоча й в деяких філософських вченнях проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму зіграло в той час позитивну роль.

Однак це мало тимчасовий характер, оскільки природі й суспільному життю завжди був притаманний діалектичний характер. Тому й діалектика почала інтенсивно розроблятись (у класичній німецькій філософії). Вона й стала другою формою діалектики (насамперед, діалектика Гегеля).

Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі (на ґрунті науки й суспільного досвіду). Так виникла третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська), яка була поєднана вже зі зрілим матеріалізмом. Діалектика, що була заснована на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, стала дійсно повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток.

Основні принципи діалектики.

Принцип тотожності мислення і буття. Цей принцип передбачає, що, здійснюючи певні розумові процедури, ми повинні бути впевненими, що вони ведуть до адекватного виявлення та виразу буття.

Принцип єдності рефлексії та руху. Він полягає в тому, що в русі думки кожен її крок не відкидається, а включається в зміст подальшого руху. Значить, всі здійснені нею кроки збагачують інтелектуальний досвід і несуть його крок за кроком до подальших визначень, ущільнюючи їх зміст.

Принцип зв'язку всього із усім (всезагального зв'язку): не існує відірваних від інших, ізольованих явищ; кожна часткова дія або подія позначається не лише на речі та її прямому оточенні, але й на стані взаємозв'язків в цілому.

Принцип тотожності протилежностей. Цей принцип базується на теоретичному припущенні про те, що рух дійсності породжується не зовнішніми, а внутрішніми чинниками, тобто протилежностями. Протилежності неможливі одна без іншої.

Принцип співпадання початку та сутнісної основи даного явища чи руху. Цей принцип випливає із того, що весь діалектичний процес постає принципово єдиним і тому початок його повинен бути нічим іншим, як проявом сутнісної засади, але в її простому, елементарному виявленні.

Принцип діалектичного заперечення. В діалектичному запереченні ми не виходимо за межі даного явища чи процесу, а лише вичерпуємо (окреслюємо) можливості їх поширення та розвитку. Через це заперечення не повинно бути розривом із початковим станом, а лише виявленням його інших якостей.

Принцип співпадання початку та кінця (явища, процесу). Передбачає те, що в процесі руху ми не маємо права втратити його спрямування або його засади, мусимо послідовно витримати всю дистанцію розгортання певного процесу, а результат лише тоді буде виправданим, коли він засвідчить, що ми отримали саме те, з чого та заради чого починали рух.