- •1. Філософія, її походження та предмет.
- •2. Світогляд та його суспільно-історичний характер
- •3. Основне питання філософії. Матеріалізм, ідеалізм, агноцистизм.
- •4. Філософія Стародавнього Сходу: світоустрій та людина.
- •5. Антична філософія. Основні проблеми та характерні риси.
- •6. Філософія Стародавнього Риму. Особливості та основні ідеї.
- •7. Етапи розвитку та загальні особливості філософії Середньовіччя. Особливості патристики.
- •8. Особливості філософії патристики.
- •9. Арабська філософія VII – XII ст. Основні ідеї.
- •10. Схоластика. Реалізм і номіналізм.
- •11. Гуманістичний антропологізм філософії Відродження. Пантеїзм. Ідеї громадянського суспільства.
- •12. Особливості соціокультурних, духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії.
- •13. Методологічні пошуки ф.Бекона та р.Декарта та т. Гоббса.
- •14. Теорія пізнання Дж. Локка. Скептицизм п. Бейля та д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі
- •15. Вчення про субстанцію б. Спіноза та г. Лейбніц.
- •16. Б. Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі
- •17. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії
- •18. Теорія пізнання та етика і. Канта.
- •19. Філософська система і метод Гегеля.
- •20. Антропологічний принцип філософії л.Фейєрбаха
- •21. Загальна характеристика і основні риси філософії хіх ст.: класичний і некласичний тип філософствування.
- •22. Філософія с. Кєркегора та ф. Ніцше. Основні ідеї.
- •23. Філософія марксизму. Витоки, концепція методу, філософська антропологія та філософія історії.
- •24. Характерні риси філософії хх ст. Та основні її напрями.
- •25. Сцієнтистські напрями у філософії хх ст. (неопозитивізм, «лінгвістична філософія», постпозитивізм).
- •26. Антропологічні напрямки у філософії хх ст. (екзистенціалізм, персоналізм, фрейдизм, неофрейдизм).
- •27. Релігійна філософія хх ст. (неотомізм, тейярдизм).
- •28. Культурологічні та історіософські концепції XX ст. (а. Тойнбі, с Гантінгтон).
- •29. Загальні особливості української філософії та етапи її розвитку
- •30. Філософські погляди г. Сковороди.
- •31. Філософія в Україні хх ст. Київська філософська школа.
- •32. Світ. Людиновимірність світу. Типи ставлення людини до світу.
- •33. Особливості і характер людського бачення світу.
- •34. Філософське розуміння буття. Основні форми буття.
- •35. Граничні засади буття: простір і час, загальнонаукові концепції простору і часу.
- •36. Плинність буття. Рух і розвиток.
- •37. Матерія як об’єктивна реальність. Структура і властивості матерії.
- •38. Проблема походження людини. Еволюціонізм та креаціонізм.
- •39. Проблема смерті і безсмертя.
- •40. Духовне життя людини та його вихідні поняття: свідомість і цінності.
- •41. Структура та функції свідомості
- •42. Самосвідомість. Її структура і функції.
- •43.Свідомість та мова.
- •44. Свідомість, ментальність, менталітет. Порівняльний аналіз.
- •45. Суспільна свідомість. Структура та форми суспільної свідомості.
- •46. Поняття пізнання: суб’єкт і об’єкт пізнання, предмет пізнання.
- •47. Проблема істини в пізнанні. Критерії істини.
- •48. Діалектика пізнавального процесу. Чуттєве і раціональне в пізнанні, їх основні форми.
- •49. Наука як спеціалізована форма пізнавальної діяльності людини. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.
- •50. Роль практики в процесі пізнання. Функції практики.
- •51. Діалектика як світоглядна позиція, метод пізнання і практичної дії.
- •52. Діалектика і метафізика. Історичні форми діалектики. Принципи діалектики.
- •53. Поняття закону. Всезагальні, загальні і специфічні закони.
- •54. Основні закони діалектики.
- •55. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне і методологічне значення.
- •56. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою
- •57. Буття людини як співбуття. Суспільний характер людського буття
- •58. Індивідуальне та соціальне в людському бутті
- •59. Суспільство як система. Структура суспільства.
- •60. Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами як джерело рушійна сила суспільного розвитку.
- •61. Духовне життя як складова суспільства.
- •62. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення.
- •63. Людина та історія. Роль мас та особи в історії.
- •64. Проблема сенсу історії. Прогрес і регрес. Теорія ненасильства.
- •65. Сутність суспільного прогресу та його критерії.
- •66. Людина і природа. Екологічна складова «нового гуманізму».
- •67. Культура як світ. Суттєві ознаки культури
- •68. Поняття та ознаки цивілізації. Взаємозв'язок культури і цивілізації
- •69. Глобальні проблеми сучасної цивілізації. Позитивні та негативні наслідки.
- •70. Новий образ світу й людини в xxIст. Прогнози та ймовірні сценарії.
36. Плинність буття. Рух і розвиток.
Матерія, як ми знаємо, має різноманітні властивості: нестворюваність, незнищуваність, пізнавальність, невичерпність будови тощо. Але серед них є така, без якої матерія не може існувати. Така властивість називається атрибутом, способом існування. Це – рух.
Рух є невід'ємною, всезагальною, необхідною, вічною властивістю матерії. Матерія не може існувати поза рухом. Вона невідривна від руху. Рух – це вічний атрибут матерії. Всюди і ніколи немає і не буде жодного матеріального об'єкта, жодного явища, які б були позбавлені руху.
З філософської позиції можна стверджувати, що рух – це будь-які взаємодії, а також зміни стану об'єктів, що відбуваються в процесі цих взаємодій. Тому рух є зміна взагалі, починаючи від простого переміщення і кінчаючи мисленням.
Рух абсолютний. Але в загальному потоці матеріальних змін можуть бути моменти спокою, моменти рівноваги. Адже існують такі різновиди руху, які не змінюють якісних характеристик предметів. Спокій – це стан руху, який не порушує якісну специфіку предмета, його стабільність.
Завдяки наявності відносного спокою виникають і більш-менш довго існують якісно визначені речі, що відрізняються одна від одної. Наприклад, людство і окрема людина.
За відносним спокоєм криється безперервний рух, зміна. Так, ми можемо спостерігати людину, яка знаходиться певний час в незмінному стані, спокої. Але в той же час в людському організмі відбуваються безперервні біологічні процеси, тобто зміни.
Спокій не лише відносний, а й тимчасовий. У певний час спокій порушується, ліквідується, знімається універсальним рухом.
Рух має певні властивості:
– об'єктивність, вона випливає з об'єктивного існування світу;
– рух незнищуваний, бо незнищувана матерія, світ;
– загальність (універсальність) руху, бо немає таких матеріальних тіл, які б не перебували в русі, тобто без взаємодії, зміни;
– абсолютність і відносність руху, тобто він відносний в міру конкретних форм його прояву;
– суперечливість руху, яка проявляється в тому, що він абсолютний і відносний, перервний і безперервний (наприклад годинник).
Рух існує в різних формах. Спроби класифікувати форми руху матерії наштовхуються на певні труднощі. Поширеною є класифікація відповідно структурних рівнів матерії. Це такі основні форми руху, як механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна. Але цим класифікацію не можна обмежувати. Досягнення науки свідчать про надзвичайну розмаїтість і складність форм руху, їх взаємодії, переходів тощо.
Форм руху матерії існує стільки, скільки ми здатні розрізнити рівнів організації невичерпної матерії, що розвивається. З погляду спрямованості змін виділяються три типи руху:
– прогресивний (наприклад, загальний процес пізнання);
– регресивний (наприклад, старіння живого організму);
– кругообіг.
Перший тип руху називається розвитком. Розвиток – це поява нових якісних станів, нових типів організації, систем, що народжуються з попередніх систем. Це зміни, які є розгортанням можливостей, що знаходяться в попередніх якісних станах. Наприклад, у жолуді прихована можливість стати дубом, і коли жолудь попадає в сприятливі для цього умови, можливість реалізується – відбувається процес розвитку жолудя в дуб.
Був час, коли уявлення про розвиток як такий взагалі не існувало. Це пояснювалось низьким рівнем наукових знань і, зокрема, специфікою культури, світогляду того чи іншого народу. Так, в античності вищою цінністю вважалась насолода прекрасним, яскраве повноцінне життя. Тому не хотілося уявляти розвиток, зокрема життя, як невідворотний рух до смерті. Звідси – концепція великого колообігу. В світі, на думку греків, все підкорено циклічним, повторним змінам.
Важливий внесок у поняття розвитку зробив Р.Декарт. Він вважав, що Бог дав природі першопоштовх, імпульс, подібно тому, як годинникар, заводячи годинник, надає йому рух. Природа після цього почала "розкручувати первісний хаос", породжуючи нові форми. Французькі просвітителі Вольтер і Ж.-Ж. Руссо висунули ідею історичного розвитку, що включала й етапи революційних перетворень. Кондорсе доповнює їх погляди вченням про безперервний прогрес як найбільш поширену форму суспільного розвитку.
Вагомий внесок в ідею розвитку зробили представники німецької класичної філософії. І. Кант застосовував поняття розвиток до Сонячної системи та інших зоряних світів.
Цілісна концепція Гегеля була необхідною передумовою для марксистської розробки матеріалістичного вчення про розвиток природних, суспільних та духовних явищ – матеріалістичної діалектики.