24) Договір безоплатного користування майном (позичка)

Договір позички

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно пере­дає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для корис­тування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домо­вилися про це, або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Частина перша коментованої статті наводить визначення договору позич­ки, відповідно до якого за даним договором одна сторона (позичкодавець) безоп­латно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Новий ЦК України повернув да­ному договору його історичну назву — «позичка». Раніше у ЦК УРСР 1963 р. подібні відносини охоплювалися договором безоплатного користування майном (глава 23). У зв'язку з цим на побутовому рівні договір позички часто ототож­нюється із договором безоплатної позики. Проте зазначені договори є абсолютно різними. Наприклад, предметом договору позички є безоплатна передача речі у користування на умовах поверненості, тоді як за договором позики гроші або інші речі передаються позичальнику у власність. Об'єктом договору позички завжди є індивідуально визначені речі, тоді як за договором позики передаються речі, наділені родовими ознаками, частіше за все гроші. По закінченні договірних відно­син користувач повертає позичкодавцю ту ж саму річ, а позичальник позикодав­цю — рівну кількість речей того самого роду та якості.

2. Договір позички може бути як реальним, так і консенсуальним, залежно від того, як сторони визначили порядок його укладення. Якщо сторони встановили, що договір буде вважатися укладеним з моменту передачі речі у користування, договір буде вважатися реальним. Якщо ж момент укладення договору приурочується до досягнення згоди за всіма істотними умовами, то наявний консенсуальний договір. Якщо сторони не зазначили в договорі момент укладення, договір треба вважати консенсуальним. Незважаючи на те, як сконструйований договір позички, він є двосторонньо зобов'язуючим. Звичайно, за консенсуальним договором на позичкодавця по­кладається більше обов'язків, оскільки він зобов'язаний передати річ у користу­вання. Але і тоді, коли договір позички укладається за реальною схемою, позич-кодавець несе обов'язки, що покладаються ЦК на наймодавця, а саме: попереди­ти користувача про особливі властивості та недоліки речі, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна користувача або третіх осіб, а у разі непопередження — відшкодувати завдану шкоду; попередити користувача про усі права третіх осіб на річ, що передається у користування, тощо.

3. Кваліфікуючою ознакою договору позички є його безоплатність. Разом з тим, оскільки новий ЦК України передбачив у якості загального правила відплатний характер усіх договорів, якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає із суті договору (ч. 5 ст. 626 ЦК), безоплатність відносин по передачі майна у користування повинна бути прямо зазначена в договорі або випливати із суті відносин між сторонами (ч. 2 ст. 827 ЦК).

На відміну від ЦК УРСР 1963 p., який розповсюджував на відносини по безоп­латному користуванню майном лише деякі норми, що стосувалися договору орен­ди, новий ЦК України повністю поширив норми глави 58 «Найм (оренда)» на відно­сини по безоплатному користуванню майном (ч. З коментованої статті). Але, незва­жаючи на такий підхід законодавця, слід мати на увазі, що деякі правила, властиві орендним відносинам, для договору позички застосовуватися не можуть у силу суті самого договору, наприклад ст. 762 ЦК «Плата за користування майном».

25) Договір побутового прокату

Стаття 787. Договір прокату

1. За договором прокату наймодавець, який здійснює

підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або

зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за

плату на певний строк.

2. Договір прокату є договором приєднання. Наймодавець може

встановлювати типові умови договору прокату. Типові умови договору

прокату не можуть порушувати прав наймачів, встановлених законом.

Умови договору прокату, які погіршують становище наймача

порівняно з тим, що встановлено типовими умовами договору, є

нікчемними.

3. Договір прокату є публічним договором.

Стаття 788. Предмет договору прокату

1. Предметом договору прокату є рухома річ, яка

використовується для задоволення побутових невиробничих потреб.

2. Предмет договору прокату може використовуватися для

виробничих потреб, якщо це встановлено договором.

Стаття 789. Плата за прокат речі

1. Плата за прокат речі встановлюється за тарифами

наймодавця.

Стаття 790. Право наймача на відмову від договору прокату

1. Наймач має право відмовитися від договору прокату і

повернути річ наймодавцеві у будь-який час.

2. Плата за прокат речі, що сплачена наймачем за весь строк

договору, зменшується відповідно до тривалості фактичного

користування річчю.

Стаття 791. Особливості договору прокату

1. Наймач не має права на укладення договору піднайму.

2. Наймач не має переважного права на купівлю речі у разі її

продажу наймодавцем.

3. Капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за

свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з

вини наймача.

26) Правове регулювання оренди державного і комунального майна

Відносинам оренди державного (комунального) майна присвячений, окрім загальних положень ЦК та ГК України, спеціальний акт законодавства - Закон України від 10 квітня 1992 р. № 2269-ХП "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону від 14 березня 1995 р.), а також численні підзаконні нормативні акти. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 було затверджено Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, а наказом Фонду державного майна України від 22 серпня 2000 р. № 1765 - роз'яснення і рекомендації до неї. Наказом Фонду державного майна України від 17 квітня 2001 р. № 649 був затверджений Перелік документів, які подаються орендодавцеві для укладання договору оренди Цілісного майнового комплексу підприємства (організації), його структурного підрозділу, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що знаходиться на балансі підприємства (організації), господарського товариства і є державною власністю. Нарешті, судову практику за спорами, що випливали з орендних відносин, узагальнено в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 25 травня 2000 р. № 02-5/23 'Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оглядовому листі Вищого арбітражного суду України від 12 квітня 2001 р. № 01-8/442 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендними правовідносинами" (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов), інформаційному листі Вищого господарського суду України від 10 липня 2003 р. № 01-8/784 "Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про найом (оренду) нежилих приміщень та іншого майна" та інших документах.

Відносини оренди державного та комунального майна, разом з положеннями спеціального нормативного акта - Закону України "Про оренду державного та комунального майна", на законодавчому рівні регулюються положеннями ЦК та ГК України. Наприклад, ЦК України, як зазначалося вище, містить не тільки загальні положення, що стосуються оренди майна (§ 1 гл. 58), він встановлює і спеціальні положення щодо оренди певних видів майна будь-якої, в тому числі державної та комунальної форм власності (зокрема, § 4 - найм будівлі або іншої капітальної споруди, § 5 - найм (оренда) транспортного засобу), що підлягають субсидіарному застосуванню разом з положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі оренди відповідних об'єктів.

ЗУ „Про оренду державного і комунального майна”

Стаття 2. Оренда