14.Соціальна структура суспільства та її елементи.

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упо­рядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, ін­ститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.

Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих та упо­рядкованих елементів, що взаємодіють між собою. По­няття «соціальна структура» охоплює системно-орга­нізаційний і стратифікаційний аспекти. Згідно із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика, наука, освіта, сім'я, Ці інститути нор­мативно регулюють, контролюють і спрямовують пове­дінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організа­цій. Соціальний статус є первинним елементом соці­альної структури суспільства, що розкриває місце осо­бистості в соціальній структурі суспільства. Він зумов­лений професією, віком, освітою, матеріальними стат­ками тощо. Наприклад, структура сім'ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; Соціальні позиції (стату­си) та зв'язки між ними визначають характер соціаль­них відносин. На основі близькості соціальних стату­сів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства – соціальні групи.

Взагалі якщо звернутись до ракурсу історичного то ми побачимо такий погляд на структуру:

Соціальна структура суспільства ніби щось ідеальне, що існує в сплетеній структурі розподілу ресурсів в суспільстві. За Дюркгеймом це культура колективних уявлень. Леві-Строс – структура відноситься до дійсності, як смислиневий конструкт, які будують дослідники. Парсонс - структура- ціннісно-нормативний регулятор поведінки людей. Гідденс - структура як правило та ресурс, що регулює групову та колективну поведінки. Браун, Маліновський продовжують в теоріях обміну уявлення про соціальну структуру як про систему відносин, що пов'язує елементи соціальних відносин в єдине ціле. Символічний інтеракціонізм для них – символічна функція культури, обмін відбувається за допомогою знаків, символів.

Отже, соціальна структура це сукупність різноманітних соціальних спільнот, які розподіляють ясна класи, групи, категорії. В структурі виділяють підструктури: 1.за віком, статтю. 2. Соціально-класова. 3.Соціально-професійна. 4.Соціально-теріторіальна.

Існує 2 типи відношень між елементами-відношення обміну і відношення домінувань. Структура є чимось, що передує індивідам, як щось позитивне, інваріантне. Адже вона не просто дається, а ще й породжує всі форми суспільного життя, вона виступає як універсальний пояснювальний принцип в фундаментальних соціальних змінах. Цікавим є , що поняття соціальної структури не можна спостерігати. А суспільне життя це категорія описова та емпірична.

Штомка виділяє 4 рівні структури: 1.Нормотивний - система зовнішніх відносин до окремого індивіда, система норм, цінностей, за рахунок чого поведінка індивіда стає очікуванною.2. Ідеальний рівень - сукупність певних ідей, вірувань, образів та конвенцій стосовно реальності на рівні ідеології. 3. Соціальна дія, соціальна взаємодія - представляє структуру як відносини обміну. 4. Класова та групова структура- нерівний доступ до ресурсів, структура нерівності і структура ієрархії.

За концепцією Гідденса структура є і виникає у взаємодії індивідів. Відтворення- це певне збереження існуючих структур у часі, підтримання існуючого порядку. Дуальні структури, системні структури- це характеристики, які виокремлює Гідденс. За ним структура- це віртуальна , виникає в результаті дій і є характеристикою діяльності. Отже індивіди не лише відтворюють соціальну систему, але й творять нове за рахунок відносної свободи.

Елементи соціальної структури: 1).соціальні інститути.2) культура.3) організації.4) дія окремих індивідів та груп. Вони всі є визначальними щодо дії іншого. Адже інститути це регулятори, стійкі у часі, загальговизнанні, стутусно рольові комплекси, які мають стратегічне значення для підтримки структурної взаємодії індивідів. Вплив відбувається через певні позитивні ролі, певні стандарти поведінки. Культура –задає певні оціночні змісти поведінці. Організації, в яких ці норми запроваджуються опосередковано. Дії окремих індивідів та груп - соціальна структура відтворена діями індивідів, а дія індивідів детермінується культурними нормами, діями інших індивідів.

Як історичний "феномен, соціальна структура су­спільства перебуває.в постійному розвитку. Його дина­міка залежить насамперед від соціальної мобільності елементів "

Соціальна структура ніколи не є простим описом суспільства в «горизонтальній проекції», вона переду­сім є відображенням соціальної нерівності. Нерівність індивідів і соціальних груп є первинною ознакою со­ціальної структури. В іншому разі (за рівності, тотож­ності елементів системи) відсутні підстави для твер­джень про суспільну організацію, структуру. Тому со­ціальна структура суспільства в його це ієрархічно організована сукупність статусів, груп, верств, класів (нерівних ресурсів, яки­ми володіє соціальна система).

Отже, соціальна структура - уявна теоретична конструкція, що дає уявлення про порядок суспільства, механізм його та допомагає знайти шляхи вирішення багатьох проблем.

№15. Поняття соціального статусу та соціальної ролі.

Соціальний статус особистості – це її позиція в соціальній системі, пов’язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

По-перше, говорячи про статус, маємо на увазі певний обсяг політичних, юридичних прав, обов’язків, можливостей, зафіксований або законодавчо, або в нормах та традиціях (наприклад, громадянство). По-друге, «становище у суспільстві» може бути відображене в декількох вимірах.: рівень доходу, рівень освіти, стать, етнічне походження, місце в структурі влади – за статус може прийматися положення на шкалі тієї чи іншої ознаки. Крім того, статус часто розуміється як міра узгодженості цих вимірів. По-третє, статус у соціології визначається як визнання і оцінка з боку інших індивідів чи певних формальних інстанцій. Сукупність індивідів, що мають однаковий статус, називається статусною групою.

В соціології також існує таке поняття, як символ статусів (емблема, значок, автомобіль, наукові ступені, звання), які виконують ряд функцій. За їх допомогою індивіди ідентифікують статуси чужі і власні. Сприймання символів статусу дає змогу створювати цілісний образ світу. Вони впорядковують поведінку індивідів, спрямовують її у потрібне русло, а отже контроль за символами є одночасно контролем за поведінкою індивідів.

Поняття соціальної ролі запропонували Р.Лінтон та Дж.Мід, незалежно один від одного у 1930 р. Причому, перший описував роль як одиницю суспільної структури, а другий – у контексті процесу взаємодії людей, коли людина, приймаючи роль іншої людини, засвоюєтпевн соіальні ролі.

Соціальна роль – це соціальна функція, модель поведінки, об’єктивно задана позицією особи в системі суспільних відносин та міжособових стосунків. Роль є окремим аспектом цілісної поведінки. Виконання ролі має відповідати прийнятим у суспільстві нормам і очікуванням. Людина не визначаєє зміст ролі. Оскільки ролі об’єктивно задаються суспільством, ультурою, соціальною групою, то і вимоги до цієї ролі задають ті, хто задає саму роль.

Рольові приписи можуть бути як зафіксовані в офіційнмх документах, так і закріплені в традиціях і нормах.. Але в будь-якому разі діє система соціальних санкцій, яка здійснює жорстокий контроль за дотриманням ролі.

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т.Парсонсу, на думку якого їх характеризують:

-емоціність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша – цілковитої розкутості)

-спосіб одержання (одні ролі притаманні особистості органічно, інші виборюються нею)

-масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті)

-ступінь формалізації (дія за жорстко встановленими правилами і приписами або довільна дія)

-характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо)

Так як індивід входить до різних угруповувань, він у них виконує різні ролі, виконання яких може спричинити виникнення рольових конфліктів, яких існує два види: міжособистісні та внутрішньоособистісні. Міжособистісний виникає на ґрунті незбігу очікувань щодо змісту однієї й тієї самої соціальної ролі (наприклад, коли зустрічаються люди з різних культур). Внутрішньоособистісний конфлікт виникає тоді, коли норми і цінності різних груп, до яких належить індивід, не збігаються, а тому від індивіда очікують різні прояви його соціальної ролі.

№16 Соціальна стратифікація

Для людського суспільства на всіх етапах його розвитку була характерна нерівність. Структуровані нерівності між різними групами людей прийнято називати стратифікацією.

Для більш точного визначення цього поняття можна привести слова Питирима Сорокіна: «Соціальна стратифікація – це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить вираження в існуванні вищих і нижчих шарів. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності і відсутності соціальних цінностей, влади і впливи серед членів того чи іншого співтовариства».

Соціальна стратифікація починається з веберівського розмежування більш традиційних суспільств, що ґрунтуються на статусах (наприклад, суспільств, що мають у своїй підставі такі запропоновані категорії, як стану і касти, рабство, унаслідок чого нерівність санкціонується законом) і поляризованих, але більш розмитих суспільствах, що мають у своїй основі класи, де велику роль грають особисті досягнення, де економічна диференціація має першорядне значення і носить більш без особистісний характер. Конкретні форми соціальної стра­тифікації різноманітні й численні, однак всі вони мо­жуть бути зведені до трьох основних форм: політич­ної, економічної й професійної, які, як правило, тісно переплетені. Соціальна стратифікація є сталою харак­теристикою будь-якої соціально організованої спіль­ності. У будь-яко­му суспільстві й у будь-які часи відбувається бороть­ба між силами стратифікації й силами вирівнювання, перші з яких працюють постійно й неухильно, а ос­танні — стихійно й імпульсивно, використовуючи на­сильницькі методи. Іншими словами, існують цикли, у яких посилення нерівності змінюється його послаб­ленням.

Соціальна стратифікація вказує на розшарування суспільства на різні соціальні верстви, групи, спільноти. Вона відображає соціальну неоднорідність суспільства, різне соціальне становище його членів, їх соціальну нерівність. Функціоналісти (Т.Парсонас, Т.Девіс, І.Мур) вважають, що стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства, що вона природня, необхідна, неминуча, бо пов'язана з багатоманітністю потреб, функцій і соціальних ролей.

Взагалі, таке явище, як соціальна стратифікація, підтримується і регулюється різними інституціональними механізмами, постійно відтворюється і модифікується; вона є умовою відтворення соціоструктурних елементів с-ва, його впорядкованого існування та джерелом розвитку.

Вебер розділяє суспільство на 3 підсистеми: економічну, соціальну сферу і політику.

В економічній сфері на основі власності формуються класи, в соціальній сфері на основі нерівномірного розподілу престижу формуються статусні групи, в політичній – політичні партії на основі влади.

Отже, на основі власності Вебер виділяє 4 класові позиції: 1) власників, 2)інтелектуалів, адміністраторів, менеджерів, 3) бізнесменів, підприємців та 4) робочий клас. Класи можуть формуватись за двома ознаками: 1) професія, 2) кваліфікація. Поняття класової позиції можна використовувати у певних ситуаціях:

• При описі сукупності людей, які мають спільний компонент, що визначає їх життєві плани;

• Цей компонент представлений економічними інтересами;

• Класова одиниця виступає певним товаром умовного функціонування ринку праці.

Статусні групи виділяються на основі престижу. Це позитивна чи негативна оцінка позиції, яку займає індивід, або ж оцінка самого індивіда. Стиль життя є наслідком нерівномірного розподілу престижу. Статусна група повинна бути недоступна для більшості.

Політичні партії – обєднання людей за переконаннями. Поведінка партії є цілераціональною.

П.Сорокін поняття «стратифікації» запозичив з геології. Стратифікація – диференціяціія певної сукупності людей на класи в ієрархічному порядку. П.Сорокін виділяє 3 типи стратифікації: економічну, професійну та політичну.

Девіс і Мур пишуть, що не існує суспільств не стратифікованих. Конже суспільство зустрічається з проблемами нерівності, воно стимулює індивідів займати вищі позиції.

Суспільство:

• Розподіляє членів за певними позиціями

• Спонукає виконувати обов’язки, прив’язані до певної позиції

• Виробляє бажання займати певну позицію

Для стимулювання суспільство використовує певні стимули.

№17. Класовий підхід до вивчення соціальної структури.

Поняття «соціальна структура» походить від лат. Structura – це побудова, порядок. Під "структурою" розуміється совокупность функціонально пов’язані між собою елементи, зв’язки, залежності, що становлять внутрішню будову об’єкта. Структуру об’єкту характеризуют: кількість складовик, порядок їх розташування та характер залежності між ними Елементами соціальної структури (а отже і системи, так як структура є частиною системи) є класи (верстви), категорії, групи, кола, школи. Деякі з цих елементів досить стійкі у часі. Стабільно відтворюючись, вони забезпечують порядок у суспільстві. Інші – короткотривалі. Треті ж формуються за допомогою зусиль індивідів, тому можуть досить швидко як виникати, так і зникати. Адже створюючи ці елементи, або входячи до все існуючих, індивіди задовольняють свої потреби в матеріальних благах, у повазі й визнанні, в любові та щасті.

Прихильники класової теорії підкреслюють, що соціальна структура не охоплює всі важливі аспекти суспільного життя. На їхню думку, переважна частина суспільних цінностей, культурних традицій, суспільних інститутів не являються частинами соціальної структури. Структура пов’язана лише з диференціацією між людьми. При цьому увага дослідників напрямлена не на рід занять індивідів, а на різницю в їх професіональних позиціях; не на доходи індивідів, а на розповсюдження доходів у суспільстві, яке відображає нерівність між людьми. Теоретичною ціллю при цьому являється необхідність ояснення форм та ступеню соціальної диференціації та їх значення для соціальних змін.

Багато науковців використовують поняття «класова структура», але насправді говорять про ту ж ієрархію соціальних груп, що і у представників стратифікаційного підходу. В рамках цієї другої традиції поняття «соціальна структура» внутрішню будову та різноманітність зв’язків у суспільстві. Та ж частина суспільних відносин, що охоплює ієрархічну взаємодію груп, називається стратифікацією.

Теорія класів проводить розподіл суспільства за певнмми альтернативними ознаками тих, що експлуатують і тих, кого експлуатують, на володарів засобів виробництва та на позбавлених цих прав.

Марксистська теорія класів займається розподілом суспільства, виявляючи суспільні протилежності. Для тих науковців, які є прихильниками Маркса, класи є об’єктивно даними, тобто вони існують незалежно від свідомості та уявлень як членів суспільства, так і їх спостерігачів.

Розглядаючи класовий підхід, слід мати на увазі, що класи та класовий поділ є один з випадків стратифікації. По-перше, в історіїї, крім класів, нерівність існувала у вигляді кастової. По-друге, в суспільствах класового типу завжди більша частина населення не входила в склад основних класів, утворюючи велику різноманітність суспільних одиниць. По-третє, в сучасних суспільствах всі спроби виділити контрасні класи частіше за все потерпають невдачі, оскільки соціум занадто вже строкатий. По-четверте, крім основних соціальних груп (або класів), в суспільстві завжи існує гендерна, етнорасова, культурно-статусна стратифікація.

Представниками класового підходу в соціології є К.Маркс, В.Ленін, Е.Райт, Д.Локвуд, Дж. Голдфорт, вони визначають нерівність як історично сформований нерівномірний розподіл ресурсів. Клас - це соціальна група, що потенційно може реально змінити соціальний устрій .В суспільстві існує постійний конфлікт між класами.

Карл Маркс: класи визначаються через призму соціальних відносин і мають двоїстий характер:

1) клас передбачає відносини нерівності і експлуатації

2) в своєму розвитку відбувається поляризація виділення 2-х протилежних класів, які визначають рівень розвитку суспільства.

Основний критерій виділення класів – власність на засоби виробництва.

З формуванням класової свідомості «клас у собі» перетворюється на «клас для себе». Класова позиція визначається власністю на засоби виробництва.

Власність на засоби вирва—відчуження—експлуатація—класова ситуація—клас у собі—класова самосвідомість—створення політичної партії—клас для себе.

В.Ленін

Клас – велика група люлей, що різняться за своїм місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за своєю роллю в організації праці, за своїм відношенням до засобів виробництва, за способом отримання і розмірами тієї долі суспільного багатства, яку вони мають.

Організаційні теорії класів – головним в аналізі класів є участь в організації виробництва (Бухарин, богданов, Филипович).

Дистрибутивні теорії – належність до класу визначає розмір прибутку, який індивід отримує у процесі виробництва (Бернштейн).