2. Морфокліматична зональність рівнин суходолу та її еколого-геоморфологічне значення.

Однією із найвдаліших спроб уявити сукупну дію екзогенного рельєфоутворення у масштабах суходолу є поняття клімато- геоморфологічних (морфокліматичних) зон. Морфокліматична зона- значні за площею ділянки поверхні рівнин суходолу, у межах яких певні співвідношення тепла зумовлюють виразне панування домінуючих екзогенних рельєфоутворюючих процесів, що, у свою чергу, призводить з часом до існування своєрідних геоморфологічних ландшафтів-морфоскульптур. Аналізуючи співвідношення тепла і вологи, ступінь їхньої співрозмірності повинна виявити суттєвий вплив не тільки на будову біокомпонентів географічного середовища, але й на характер функціонуючих в ньому гідрологічних процесів, а через них і на характер геоморфологічних процесів. Так, щодо особливостей географічного середовища зони листяних лісів та лісостепу, А. Григор'єв констатує, що значні сезонні коливання річкового сто¬ку забезпечують чергування періодів з сильно розвиненою боковою ерозією в річкових долинах (весною та почасти восени) з періодами переважання гли¬бинного врізу (влітку), що само по собі повинно сприяти як сильному розши¬ренню, так і значному поглибленню річкових долин. Значна кількість опадів забезпечує в цих умовах створення густої річкової мережі та енергійне розчле¬нування земної поверхні, а наразі і хороший дренаж та незначні площі водо¬дільних боліт або їхню відсутність. Велика глибина річкових долин у поєднанні із значною кількістю весняних снігових вод створює сприятливі умови для розвитку ярів, а розчленованість рельєфу — умови для змиву грунтів зі схилів. А. Григор'єв переконаний, що ця зона в цілому є областю більшого розвитку руслових ерозійних процесів, перш за все глибинної ерозії, ніж сусідні зони. Ерозійні процеси, на його думку, повинні бути в природних умовах сильніши¬ми за все у більшій частині лісостепової підзони (окрім крайнього її півдня), на степових площах, де був відсутній протиерозійний вплив лісів.Щодо особливостей засушливих зон помірного поясу, то А. Григор'єв долучає до аналізу закономірностей екзогенного рельєфоутворення важливий антропогенний чинник. Він зазаначає, що розорювання схилів без дотримання відповідних агротехнічних заходів, особливо у степовій зоні, де кількість атмосферних опадів ще є значною, у вищій мірі посилює яроутворення. Загалом, чимдалі до півдня у засушливих зонах помірного поясу, тим у природних умовах сучасне ерозійне розчленування земної поверхні на рівнинах (не межуючих з горами) стає спорадичнішим, і якщо ерозійні форми рельєфу зустрічаються у пустелях помірного поясу ще досить часто, то це пояснюється головним чином тим, що будь-яка одиночна злива в умовах типової для пустелі сильної розрідженості рослинності і наявності у багатьох місцях легкорозмиваних грунтів, легко і швидко створює різко виражені ерозійні форми рельєфу, які потім зберігаються тривалий час. Одночасно із зменшенням до півдня ерозійної діяльності текучих вод та скороченням маси та зімкнутості наземних частин рослинного покриву зростає рельєфоутворююча роль інших чинників — перш за все вивітрювання та діяльності вітру, що виявляються там, де для цього є підходящий субстрат — земна поверхня складається із відслонених міцних порід, що піддаються вивітрюванню, або із незакріплених рослинністю піщаних масивів, що легко перевіюються вітром, — умови, найбільш поширені у зоні пустель.

№4