21.Естетико-ідеологічна своєрідність трилогії Бомарше про Фігаро.Рецепція та трансформація у цих комедіях традицій світової літератури.

Поняття концептів комізм та сатира

Для розкриття архетипної іпостасі художнього концепту комізм залучено методику етимологічного аналізу. Концептуальний аналіз, методика реконструкції ментальних просторів у поєднанні з методикою фреймового моделювання уможливили розкриття лінгвокогнітивних механізмів утворення комічного смислу. Застосування концептуального аналізу, що базується на теорії концептуальних метафор та концептуальних оксиморонів, дозволило реконструювати концептуальні поля у концептуальній системі комічного та побудувати фрагмент сміхової картини світу в текстах Бомарше.

Концептуальна система комічного в текстах п’єс Бомарше постає як сукупність концептуальних полів, в яких виділяються підкласи, що відтворюють фрагмент сміхової картини світу, ядром якої є людина. Аналізую концепт комізм, тобто дослідження спрямовано від змісту концепту до засобів його вербалізації. Задля виявлення особливостей текстового втілення концепту комізм у текстах англомовних байок ми йдемо від змісту засобів вербалізації цього концепту до його складників, що підведені під ці засоби, тобто підхід до моделювання структури – семасіологічний, від слова до змісту концепту.

У п’єсі Бомарше дія відбувається протягом одного божевільного дня в замку графа Альмавіви, чиї домочадці за цей короткий час встигають сплести запаморочливу інтригу з весіллями, судами, усиновленням, ревнощами і примиренням[7]. Серце інтриги — Фігаро, домоправитель графа. Це — неймовірно дотепна і мудра людина, найближчий помічник і радник графа в звичайний час, але що зараз впав в немилість. Причина незадоволеності графа в тому, що Фігаро вирішує одружуватися на чарівній дівчині Сюзані, світличної графині, і весілля повинне відбутися того ж дня, все йде відмінно, поки Сюзана не розповідає про задумку графа: відновити ганебне право сеньйора на невинність нареченої під загрозою розладнати весілля і позбавити їх приданого. Фігаро приголомшений подібною низькістю свого господаря, який, не встигнувши призначити його домоправителем, вже збирається послати його в посольство до Лондона кур'єром, щоб спокійно відвідувати Сюзану. Фігаро присягається обвести, ласолюбного графа навколо пальця, завоювати Сюзану і не втратити приданого. Як говорить наречена, інтрига і гроші — його стихія[4].

Прислуга прибирає зали в замку графа Альмавіви. З'являється Фігаро - камердинер графа зі своєю коханою Сюзанною, служницею графині. Ця пара, як завжди, нудну повсякденну роботу перетворює на розвагу.

Вони мріють одружитися, але граф не дає згоди на їхній шлюб, бо й сам небайдужий до Сюзанни. З'являється граф, щоб віддати розпорядження слугам, але, побачивши Сюзанну, враз про все забуває. Проте служниці байдужі загравання пана. Сюзанну турбує лише одне, як перехитрувати графа, щоб вийти заміж за Фігаро! Графиня, що опікується молодою парою, Фігаро та Сюзанна шукають вихід із заплутаної ситуації[2].

Модель художнього концепту комізм містить концептуальні ознаки, що виокремленні з трьох основних вимірів знань про комічне: універсально-смисловий, узагальнено-змістовий та оцінно-образний. У будь-якого концепту перебуває набір архетипних – найбільш загальних і фундаментальних – споконвічних понять, логічних зв’язків, образних уявлень і вироблених на їхній основі принципів, правил людського існування. Цей вимір можна розглядати як відбиття сукупності деяких примітивних, що мають загальнолюдський характер, спроб організації хаосу людського буття.

Універсально-смисловий вимір знань про художній концепт комізм корелює з перед концептуальною іпостассю концепту, тобто його архетипами, “колективним позасвідомим ” [37, с. 98], які є стрижнем, що забезпечує єдність складників концепту. Ця площина носить універсальний характер та містить такі складники концепту, які співвідносяться носіями різних мов з одним і тим самим фрагментом дійсності.

Лексична одиниця комічне (від грецької komikos – веселий, смішний, та komos весела процесія ряджених на діонісійських святах) у широкому сенсі означає те, що викликає сміх. “Комічне може бути названо естетично організованим смішним [24, с. 7]”, що створює певну комічну тональність тексту та має безліч форм і відтінків (масок). Серед галереї сміху (розумний і нерозумний, добрий і гнівний, поблажливий і підлабузницький тощо) глузливий (насмішкуватий) сміх займає перше місце [28, с. 16]. Сміх – це сатирична маска [16, с. 46].

Істотна риса комічних явищ – наявність прихованих суперечностей, які становлять сутність явища [20, с. 220].

Отже, йдеться про маскування Маска, з одного боку, приховує, а з іншого – завжди щось демонструє [26, с. 68]. Так, наприклад, в іронії смішне приховане під маскою серйозності, тут переважає негативне ставлення до об’єкту висміювання. У гуморі під маскою смішного криється серйозне і позитивне ставлення до того, над чим сміються.

Таким чином, архетипами художнього концепту комізм є сміх та маска, які ми, слідом за А. Косаревим, вважаємо культурними архетипами, базовими елементами культури, що формують моральні імперативи духовного життя; це когнітивні структури, в яких у короткій формі записано родовий досвід [23, с. 301]

Узагальнено-змістовий вимір знань про концепт комізм – це узагальнений зміст мовних одиниць, які є засобами прямої номінації, що покривають семантичну область концепту. Аналіз дефініцій лексичних одиниць гумор, іронія, сатира, сарказм здійснено на основі тлумачних словників української та англійської мов із залученням семантичного аналізу. Так, гумор передбачає виправлення, вдосконалення об’єкта через сміх [17, с. 243].

Pour parler du sujet, pas nécessairement en être le propriétaire. - (Le Figaro)Для того, чтобы рассуждать о предмете, вовсе не обязательно быть его обладателем. - (Фигаро) [2]/

Сатира (лат. satira, від ранішого satura — сатурабуквально — суміш, всяка всячина), вигляд комического; нещадне, таке, що знищує переосмислення об'єкту зображення (і критики), що вирішується сміхом, відвертим або прихованим, «зредукованим»; специфічний спосіб художнього відтворення дійсності, що розкриває її як щось мінливе, невідповідне, внутрішньо неспроможне (змістовний аспект) за допомогою смеховых, викривально-висміюючих образів (формальний аспект)[2].

На відміну від прямого викриття, художня С. як би двусюжетна: комічний розвиток подій на першому плані зумовлюється якимись драматичними або трагічними колізіями в «підтексті», у сфері того, що мається на увазі. Двусюжетни і інші види комічного, використовувані в сатиричному творі: гумор, іронія, але для сатири характерною є негативна забарвленість обох сюжетів — видимого та прихованого, тоді як гумор сприймає їх в позитивних тонах, іронія — комбінація зовнішнього позитивного сюжету з внутрішнім негативним[19].

Сатирика «моделює» свій об'єкт, створюючи образ, наділений високим ступенем умовності, що досягається «направленим спотворенням» реальних контурів явища за допомогою перебільшення, загострення, гіперболізування гротеску. Що «експериментує» сатира формує твір на основі фантастичного допущення, що дозволяє авторові вести раціоналістичне дослідження об'єкту.

Сатира не лише викриває, а й негативно переосмислює об’єкти і явища, не співвідносні з ідеалом [35, с. 3]. Сатиричний сміх безжальний, гнівний, що і є підґрунтям ворожого, суворого ставлення автора до дійсності, деяких її аспектів.

Сатирі властиве різке, дошкульне висміювання пороків, хиб, негативних властивостей [19, с. 1104], які є соціально істотними і небезпечними для суспільства і людини, тому і лежать у площині суспільної психології. Сатирі властиве більш вільне, ніж у гуморі, ставлення до форми викладу, що дає авторові змогу втручатися у хід подій [5, с. 7].

Як засіб сатири, сам термін “іронія” в лінгвістиці вживається в двох значеннях:як прихована насмішка спеціально вдягнена у форму позитивної характеристики чи вихвалення ” [27, с. 271], глузування, кепкування, глум і як стилістичний засіб. В іронії спостерігається злиття трагічного й комічного [26, с. 37]. Трагічною є сама сутність людини, її непридатність до осмислення основ буття, свідомості, суспільства, моралі [22, с. 287].

Висміювання знімає напруження трагічного світосприйняття [22, с. 339] через установку на іронію: треба не плакати над долями людства, а радіти та сміятися [22, с. 287]. Основна функція іронії – характеризації, тобто здатність охарактеризувати персонаж, виявити складники його особистості або передати нещирість мовця щодо висловленої їм думки сарказм – це крайній ступінь іронії, особливо дошкульна насмішка, коли до сміху додається гірке обурення, презирство, злість, отрута [36, с. 37; 33]; це іронія, що викриває особливо небезпечні за своїми суспільними наслідками явища дійсності. Сутність сарказму не вичерпується більш високим ступенем викривання людських та суспільних вад, а міститься в особливому співвідношенні двох планів – плану припущення і плану зображення, тобто йдеться про відверту насмішку, цинізм, образу, зневагу, що входять до висловлення мовця[39].

Позитивна чи негативна оцінка концепту комізм може втілюватися через комічну тональність як результат актуалізації складників концепту комізм – гумор та сатира

Гротескні образі персонажів, види іронії у п’єсі «Весілля Фігаро»

У п’єсах Бомарше виділяємо гумористичний і сатиричний види іронії, що розрізнюються нами за функціями (функція характеризації й функція парадоксальності), способом і умовами реалізації. Сатира перестає бути сатирою, якщо в ній відсутні компоненти гумору. І, навпаки, гумору притаманний елемент сатири, тобто не заперечення, а критики того, над чим сміються (В.Я. Пропп, О.Б. Шонь)[28, 35].

Гумористична іронія – це вид іронії, що є результатом смислової невмотивованості, яка виникає внаслідок контрасту між контекстом байки і прямим значенням слова або словосполучення, й зорієнтована на усунення, ліквідацію хиб, притаманних амбівалентному і гротескному образам людини. Для реалізації гумористичної іронії використовуються такі лексико-синтаксичні засоби: метафора-порівняння, алюзія, алогічне використання фразеологічної одиниці, гіпербола. Зазначений вид іронії залежить від лінійного контексту, що не перевищує рамок абзацу, і сприяє створенню гумористично-іронічної тональності[41].

Сатирична іронія є не лише результатом семантичної двоплановості, яка створюється узуальним та оказіональним значеннями лексичних одиниць, а й ґрунтується на значному розширенні поля парадоксальності іронії, смисл якого полягає у зіткненні суперечних ситуацій, що відбивають поєднання контрарних обставин чи умов. Сатиричний сміх зорієнтовано на заперечення об’єкта висміювання, оскільки виникає з почуття презирства, обурення, гніву .Комічний потенціал сатиричної іронії реалізовано в мікро-, макро- та мегаконтекстах на морфологічному, лексичному, фонетичному й синтаксичному рівнях тексту англомовної байки шляхом вживання оказіоналізмів, патронімічної атракції, повторів, інверсії, відокремлених речень, парцелятів, риторичних фігур, антитез. Такий вид іронії лежить в основі формування парадоксального й імперативного образів людини та сприяє створенню сатирично-іронічної і саркастичної видів тональності. Структурно-семантичний та функціонально-стилістичний аналізи іронії як домінантного засобу об’єктивації комічної тональності потребують обов’язкової розробки узагальненого образу людини .