2. Гомер «Іліада»:історична основа,проблематика,система образів,художні особливості. Гомерівське питання.

З давніх-давен грецька традиція поєднувала ім'я Гомера з найдавнішими епічними поемами «Іліада» та «Одіссея». Дані про його біографію повністю відсутні.

Врешті невідомо, яким було справжнє ім'я Гомера, оскільки в Греції «гомерами» називали сліпих співців (погруддя Гомера відтворює сліпого старого), а ще це слово можна перекласти як «співець».

Найімовірніше, поет жив у кінці IX— VIII ст. до н. є.

У нові часи особливе зацікавлення його поемами виявляли учені й поети доби Відродження, наступних століть. Часом його наслідували, намагаючись використати форму і художні прийоми епічних поем у нових історичних умовах, проте всі ці спроби закінчувалися невдачею.

«Гомерівське питання». У XVII ст. була зроблена перша спроба переглянути традиційні уявлення про авторство Гомера. Засновник гомерівської критики французький абат д'Обіньяк доводив, що «Іліада» являє собою збірку окремих пісень, укладених без усякого плану. А в 1795 р. вийшла друком сенсаційна книга німецького знавця класичної давнини Фрідріха-Августа Вольфа «Передмова до Гомера», у якій він заперечував авторство Гомера і обґрунтовував тезу, що його поеми — зібрання окремих пісень, складених у різні часи поколіннями аедів, тобто поетів-співців.

XIX ст. авторів критично-дослідницьких робіт поділяють на два табори — «аналітиків» («вольфіанців») і «унітаріїв». Перші, кажуть, що «Іліада» та «Одіссея» складені з присвячених Троянській війні або мандрам Одіссея окремих пісень, які оброблялися і до яких аеди поступово додавали нові епізоди, факти, героїв.

«Унітарії» обстоюють єдність і художню цілісність обох поем, а певні невідповідності в них і суперечності пояснюють пізнішими вставками або просто перекрученнями.

Спір про особистість Гомера, його біографію, часи життя, авторство, тобто проблеми, що становлять суть «гомерівського питання», сприяв надзвичайно глибокому вивченню спадщини поета. Це допомогло уточнити час життя поета і довести, що «Одіссея» була складена на 30—40 років пізніше «Іліади».

Водночас довга дискусія учених навколо імені Гомера негативно вплинула на громадську думку — епічному поетові перестали вірити. Поширилося переконання, що Гомер насправді ніколи не існував, так само як і Троя, і Троянська війна. Красою і поетичністю гомерівських поем захоплювалися, але здебільшого їх сприймали як фантастичну й прекрасну казку сивої давнини. Так творіння геніального поета сприймалися до 70-х років XIX століття, коли увесь світ облетіла звістка, що якийсь німець-дилетант Шліман розкопав Трою і знайшов скарб троянського царя Пріама.

«Іліада». Гомерівська «Іліада» побудована на Троянському циклі міфів, що розповідає про десятирічну війну між захисниками міста Трої (або Іліона) і греками. Події спочатку відбуваються на Олімпі, потім переходять на землю.

Події Троянського циклу міфів були добре відомі всім грекам, тому Гомер на них лише натякає у своїй поемі. Сама ж «Іліада» розповідає тільки про один епізод десятого року війни під Троєю, що тривав 53 дні — це гнів наймогутнішого героя ахейського війська Ахілла. Власне, у перших рядках поеми вже закладений весь зміст поеми:

Отже, головні події розвиваються у зв'язку з гнівом Ахілла. Що ж його викликало? Агамемнон захопив у полон і зробив своєю наложницею дочку жерця храму Аполлона Хрізе'іду. Ображений батько звернувся до Аполлона з проханням покарати ахейців, і той послав у військо «моровицю», тобто пошесть чуми. Греки почали гинути. Налякані вожді на своїй раді, щоб угамувати гнів грізного бога, примусили Агамемнона повернути дівчину її батькові Хрізу. Компенсуючи втрату коханки, він вирішив відібрати в Ахілла його бранку — Брізецгу. Роздратований такою несправедливістю, герой хотів вихопити меча і кинутися на царя, але з'явилася невидима для всіх богиня Афіна і наказала Ахіллові вкласти меча у піхви та здійснити свою помсту інакше — вийти з бою. Ахілл так і зробив. Він зачинився у своєму наметі і не виходив з нього, оплакуючи кохану.

Перед троянцями вже не поставала грізна фігура героя, який для них став символом невблаганної смерті. Сміливість і відвага повернулися до них, і вони раз по раз почали здобувати перемоги над греками, ледве їхні кораблі не поспалювали. Розгублений Агамемнон неодноразово виряджав до Ахілла послів, переконуючи його знову вийти на поле бою, але той незмінно відхиляв усі його прохання. За час відсутності цього уславленого героя у поемі на перший план виходять інші відважні вояки, як-от Одіссей, Діомед, Аякс, Менелай, Агамемнон, показуючи свою силу і хоробрість.

Гірко було дивитися другові Ахілла, юному Патроклу, на загибель своїх товаришів. Почав він умовляти Ахілла віддати йому своє бойове спорядження і зброю. Троянці побачать доспіхи Ахілла і подумають, що то він вийшов у бій, і відразу ж їхній наступальний запал зникне. Довго відмовляв Ахілл другові, боячись за його життя, але врешті поступився його мольбам. На своє нещастя, після безлічі здійснених подвигів Патрокл зустрічає троянського героя Гектора, який з допомогою Аполлона убиває його. Зі сльозами зустрів Ахілл звістку про загибель Патрокла. Забув він про свою образу і заприсягся помстити ся Гектарові. Кілька днів шукав його на полі бою, аж поки не зустрів. Даремно той намагався втекти, після відчайдушного двобою Ахілл з допомогою богів убиває Гектора.

Різким контрастом кривавим сценам боїв є епізод зворушливого прощання цього героя з дружиною Андромахою. Обоє знають, що Гектар має загинути від руки безжалісного Ахілла, але вдіяти нічого не можуть: Андромасі залишаються одні страждання, Гектору — виконання свого обов'язку захищати місто і гідно зустріти смерть.

Засмучений загибеллю сина, цар Пріам з допомогою Гермеса досягає намета Ахілла і вмовляє віддати тіло сина за великий викуп. Розчулений батьківськими сльозами, герой погоджується і встановлює перемир'я для поховання Гектора.

Композиція поеми. Пізніші давньогрецькі вчені розбили «Іліаду» та «Одіссею» на 24 пісні кожну. Побудовані поеми за єдиним планом: перша розповідає про десятий рік війни під Троєю, друга — про десятий рік блукань Одіссея і повернення його на батьківщину. Зміст поем зосереджений навколо одного героя (Ахілл—Одіссей) та однієї події. В «Іліаді» — це гнів Ахілла, з ним пов'язані всі подальші події. В «Одіссеї» — це мандри Одіссея, зокрема останні сорок днів його пригод, про попередні довідуємося з розповіді самого героя. У поемах багато відступів від основного сюжету, що, з одного боку, уповільнюють розвиток дії, а з іншого — доповнюють і розширюють уявлення слухачів як про героїв, які беруть участь у подіях, так і про характер самих подій.

«Іліаду», в якій переважають сцени, пов'язані з військовим побутом і бойовими діями героїв, можна визначити як військово-героїчну поему. «Одіссею» є підстави назвати казково-пригодницькою і родинно-побутовою поемою.

Гекзаметр. Поетичний розмір, яким складені обидві поеми, називається гекзаметром, тобто «шестимірником». Українське віршування, як і в інших європейських мовах, побудоване на наголошених і ненаголошених складах. Оскільки звучання і ритміку давньогрецької поетичної фрази передати цими мовами неможливо, умовно їх відтворюють наголошеними і ненаголошеними складами. Тобто довгому складові відповідає наголошений, короткому — ненаголошений.

Особливістю гекзаметра було те, що він не мав рими, ритм був суворо регламентований дактилічною стопою, а в середині поетичного рядка була цезура — логічна пауза, що посилювала метричну розмаїтість вірша, робила його гнучкішим.

3.»батько трагедії» Есхіл.Проблематика,система образів,літературне відлуння трагедії «Прометей прикутий». Есхіл (525 – 456 рр. до н.е.)Есхіл — поет становлення афінської рабовласницької демократії. Ще грецькі вчені почали називати Есхіла «батьком трагедії».

Для своїх сучасників він був взірцем справедливості й мужності, палким проповідником патріотизму, вихователем громадянської доблесті. Біографія Есхіла маловідома.

Світогляд. Любов до батьківщини — одна з постійних тем у творах Есхіла. Патріотичним духом проникнута і трагедія «Семеро проти Фів», у якій правитель Етеокл віддає власне життя, аби лише не проливати кров своїх співгромадян.

Він завжди співчуває долі рабів і називає головне джерело рабства — війну.

Релігійно-філософські погляди Есхіла відрізняються від традиційного ставлення до богів. До них поет ставиться надзвичайно критично, роблячи виняток для Зевса, верховного божества. Але в його розумінні Зевс — не просто «Олімпієць, цар богів і людей», а втілення загальної ідеї божества. Уважають, що Есхілом було написано близько 70 трагедій і 20 сатирівських драм. Повністю з них дійшло до нас лише 7 трагедій і кілька десятків фрагментів. Теми своїх трагедій поет брав з міфології.

Перші його трагедії скоріше нагадували ораторії, оскільки хор у них відігравав чи не найголовнішу роль, в усякому разі він був колективним актором. Новаторство Есхіла. Внесок цього видатного поета у процес створення трагедійного дійства був величезний. Поет створює складніший вид драматичної творчості — трагічну трилогію, що незабаром стає традиційною для змагань драматичних поетів. Великим поштовхом для швидкого розвитку трагедії стало введення Есхілом другого актора. Він увів згадувану формулу трагічного мовчання, що створювала напруження. Тривогу глядачів, чекання ними чогось страшного й невідворотного викликала утворювана автором атмосфера жаху на сцені. Цей жах підтримувався і штучними деталями чи ефектними прийомами — на сцені неодноразово з'являлися знаряддя вбивства — закривавлена зброя, герої постійно згадували про злочин.

Есхілові належала низка технічних удосконалень у театрі та драматичному мистецтві. Він першим почав виробляти пофарбовані маски, надаючи їм певні трагічні вирази людського обличчя, винайшов котурни — черевики трагічного актора, що набагато збільшували його зріст. Він увів ряд театральних машин, без яких не могла обійтися вистава (наприклад, покарання Прометея, який у фіналі разом зі скелею «провалюється» під землю). «Прометей закутий». Найвидатнішою трагедією Есхіла вважають «Прометея закутого», що входила до трилогії про Прометея. Написана трилогія, очевидно, у 469 р. до н. є. Зміст її інших частин — «Прометей вогненосний» і «Звільнений Прометей» — нам точно невідомий, але цілком можливо, що в «Прометеї вогненосному» розповідалося про розподіл Зевсом усіх благ між богами, люди ж збулися розуму і світла знань. Лише один Прометей поставився до них із співчуттям і вирішив допомогти. Він дав людям розум і мови, науки й ремесла, а також викрав з Олімпу вогонь і передав їм для користування. За це Зевс покарав Прометея.

Трагедія «Прометей закутий» розповідає про це покарання.

Дія розгортається в далекій скіфській пустелі. Зевсові слуги Влада, Сила і Гефест ведуть Прометея до скелі, і Гефест приковує його. На всі обвинувачення Влади Прометей відповідає гордим мовчанням. Непереборний титан-бунтівник не скоряється волі Зевса. Лише коли він залишається один, то починає скаржитись стихіям на свою самотність. До нього прилітають Океаніди, а потім і сам Океан, який радить Прометею замиритися із Зевсом, але той відмовляється. У діалозі з Океанідами герой докладно розповідає про свої дари людям. «Від Прометея — всі в людей умілості», — з гордістю говорить він. З'являється нещасна Іо, перетворена Герою з ревнощів на телицю. Вона питає у титана-віщуна про свою дальшу долю. Прометей попереджає її про численні страждання і труднощі, які вона повинна перебороти, але врешті до неї повернеться жіноча врода і вона стане родоначальницею могутнього роду героїв, у якому, десь у тридцятому його коліні, з'явиться і визволитель самого Прометея — Геракл. Прометей розповідає про можливе народження сина Зевса, сильні­шого за батька, проте імені богині-матері не називає. Чуючи ці погрози Прометея, Зевс посилає до нього Гермеса з метою дізнатися про таємницю. Герой відмовляється це зробити, і тоді його спостигає нове покарання. Зевс кидає свою блискавицю, земля розходиться, і Прометей разом зі скелею падає у безодню і потрапляє в чорний Тартар.

Очевидно, заключною була трагедія «Звільнений Прометей», у якій ішлося про дальшу долю титана. ЗО тис. років терпів він муки в Тартарі, поки Зевс знову не виніс його на поверхню і не прикував до пасма Кавказьких гір, посилаючи щодня орла шматувати його тіло. Продовжувалося це доти, доки не з'являється Геракл, який убиває стрілою орла й розбиває кайдани героя. У кінці Прометей ніби замирюється з Зевсом і відкриває врешті таємницю його падіння. Небезпечним для Зевса стане його любовний зв'язок (або шлюб) з морською богинею Фетідою, тому боги вирішують одружити її з земним царем Пелеєм. В Аттиці на честь Прометея встановлюється культ.

Уже в самому міфі Прометей був наділений рисами, що робили його втіленням людських зусиль у боротьбі з природою. З самого початку трагедії глядачів вражає постать титана-страждальця. Непохитний у своїх переконаннях, гордий, сповнений презирства до фізичних мук, він відразу привертав симпатії глядачів, особливо після загрозливих і обвинувальних промов Влади, на які відповідав мовчанням. Очевидно, Есхіл тут уперше звернувся до цього прийому, який пізніше неодноразово використовувати­муть драматурги. А суть його полягала в тому, що це мовчання було сповнене глибокого внутрішнього змісту. Всім своїм виглядом Прометей свідчив, що залишається несхитним борцем, вірним своїм ідеям, його неможливо зламати ніякими тортурами, і він не змінить свого ставлення до Зевса, якого вважає деспотом і тираном. Цей прийом пізніше почали називати формулою трагічного мовчання.

У діалозі з Океанідами та Іо непорушна воля титана виявляється ще яскравіше. Він кидає обвинувачення Зевсу в його чорній невдячності — адже лише Прометей був єдиним з усіх титанів, хто допоміг Зевсові в боротьбі з Кроном заволодіти олімпійським троном:

Ніякі моління жалісливих Океанід, умовляння бога Океана замиритися з Зевсом не можуть вплинути на героя, і він відкидає їх. Його надихає розуміння того грандіозного значення, що мав його подвиг для культурної еволюції роду людського. У монолозі Прометея, яким він відповідає ридаючим Океанідам, Есхіл розгортає величну панораму цивілізаторської місії цього бога-героя.

У своїх останніх діалогах з Океанідами і Гермесом Прометей неодноразово звинувачує Зевса в жорстокості й несправедливості і пророкує йому неминуче падіння з трону:

Геній Есхіла увічнив образ Прометея. А в нові часи він почав набувати сучаснішого тлумачення, його ім'я поступово огортається пафосом революційності. З початком революційних рухів у Західній Європі прометеївські риси стають символом протиборства деспотії в усіх її формах. Есхіл підкреслює деякі з них, перетворюючи їх на визначальні в характері свого героя. Перша з них — це послідовне викриття деспотії Зевса, тираноборство Прометея, гострі виступи проти безпринципного й жорстокого, підступно-хитрого й боягузливого Зевса, який жодного разу не з'являється на сцені, але незриму присутність якого відчувають усі персонажі. Друга риса Прометея — це вірність своїй ідеї, категорична відмова навіть під загрозою нестерпних тортур схилитися перед волею бога-владаря. Бог Океан пропонує Прометеєві «виправити вдачу», «оновитися», не кидатися «гострими словами», «змиритися», просити прощення у господаря небес, але герой воліє все перетерпіти, щоб врешті побачити падіння деспота. Третя риса Прометея — гуманізм, власне, заради людей і починаються всі його страждання. Дари, зроблені Прометеєм смертним, символізували могутній людський прогрес. У нових умовах, коли Європа долала останні залишки старого феодального устрою і будувала новий, ця риса Прометея виявилася надзвичайно актуальною. Образ самого Прометея можна назвати монументальним, тобто таким, у якому вирують могутні почуття, грандіозні пристрасті, які не під силу витримати звичайному герою, вони б його просто зламали. До цього слід додати й нелюдські мордування Прометея, на які він іде цілком свідомо. Прометей не знає сумнівів, вагань, відступів. Сам титан посилається на невблаганність долі, але це не приводить його до покори та безвілля. Навпаки, невмолима доля штовхає його могутню натуру до високих героїч­них подвигів. Есхіл свідомо використовує прийом певного «олюднення» Прометея і досягає ним ефект єднання героя з глядачами, конкретного розуміння його людяності. Зменшуючи «божественний ореол» титана, поет робить його значно ближчим для глядачів. Деякі образи трагедії досить одноманітні й схематичні, позбавлені динаміки розвитку. Іншими вони й бути не можуть, оскільки дія в трагедії відсутня, а в діалогах персонажеві розкритися важко. Старий доброзичливий Океан щиро хоче допомогти Прометеєві й навіть пропонує свої послуги, але так і не може зрозуміти вчинків героя. Безвольні Океаніди оплакують страждання титана, але здатні тільки на самопожертву. Іо зображена лише як несправедливо страждаюча жінка. Гефест проти своєї волі, а Гермес бездушно і бездумно виконують накази Зевса.

трагедія

Як не дивно, театр виник з обрядових пісень - дифірамбів, які виконувались на честь бога землеробства та виноградарства Діоніса на святах Діонісіях. Про бога виноградарства були складені міфи та легенди, які розповідали, що він привіз на кораблі із заморської країни виноград, до того не відомий грекам. Тому на святі в честь Діоніса часто зображували в’їзд бога на “корабельному візку” (римляни називали його “карус новаліс” - звідси слово “карнавал”). Веселу народну ходу супроводжували цапоногі сатири (люди, одягнені у козячі шкури), які танцювали і співали хором. Саме з хорової пісні і виникла трагедія. Ось чому слово “трагедія” означає “пісня цапів” (грецькою цап - трагос). Трагедія була серйозною частиною свята, але воно супроводжувалося і веселим блазенством, у якому брали участь “комос” - гуляки напідпитку. Так народилася комедія.

Трагедія перетворилася з хору в драматичне дійство тоді, коли давньогрецький поет Феспід включив удію актора (протагоніста), який вів діалог з хором, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох.

У середині VI ст. до н.е. в Греції встановили обов’язкове святкування Великих Діонісій. Навесні, коли розвивалася виноградна лоза, відзначалося свято весняних Діонісіїв, а восени, під час збирання винограду, святкувались осінні Діонісії. Це свято було особливо веселим. Пили молоде вино, водили танок, співали й танцювали.

На цих святах показували трагедії не тільки на сюжети з життя Діоніса, але й давньогрецьких героїв, титанів. Основою трагедії була суперечка протилежних сил - добра і зла, світла й темряви. Так народжувався європейський театр.

Грецький театр знаходився просто неба, він вміщував до 20-25 тис. глядачів. Театральні вистави продовжувалися зі сходу до заходу сонця протягом трьох днів і мали характер змагань. Після закінчення вистав спеціальні судді визначали кращих драматургів, вручали призи. Імена переможців записувалися на мармурових дошках. П’єса ставилася лише один раз і більше не повторювалася.

Найбільшого піднесення трагедія зазнала в Афінах у V ст. до н.е., де вона вважалася найдосконалішим літературним жанром.

Усі ролі в грецькій трагедії виконувалися чоловіками. Поступово роль хору зменшувалася, на перше місце висунувся актор, що розкривав внутрішній світ людини. Грали актори в масках, де були отвори для рота і очей. Надівався високий головний убір, спеціальне взуття з підставками (котурни), що збільшують зріст.

Уся дія і оформлення трагедії були спрямовані на те, щоб висловити глибокі почуття героїв. Красиві рухи акторів, величні танці хору, музика, що виконувалася на лірі або флейті, - усе це створювало трагічний ефект.

Ігровий майданчик у формі кола знаходився біля підніжжя гори. Він називався орхестра (від грецьк. танцювати). Як підковою, його охоплювали розташовані на схилах гори місця для глядачів, які називалися театрон (від грецького “дивитися”). Третьою частиною була скена - намет, де переодягалися актори; вона розміщувалася позаду орхестри. Пізніше її почали оформлювати колонами, як фасад палацу або храму. Перед цими колонами і проходила дія. Давньогрецькі театри мали чудову акустику. Досить було упустити монетку на орхестрі, щоб цей звук почули в задніх рядах величезного театру.

Найбільшими і уславленими давньогрецькими драматургами були трагіки Есхіл, Софокл і Еврипід. Есхіла вважають “батьком трагедії”. Про життя Есхіла відомо небагато. Народився в 525 році до н.е. в аристократичній сім’ї. Воював простим воїном у переможній війні греків з Персією. Саме участь у війні з персами він найбільше цінував у своєму житті. Після війни Есхіл, очевидно, брав участь у зміцненні рідної йому Афінської держави. Останні роки життя провів на острові Сицилія при дворі сіракузького тирана Гієрона, де і помер 456 р. до н.е на 69 році життя.

Відомо, що Есхіл написав близько 90 трагедій, з яких до нас дійшло 7. Есхіл вважається автором значної кількості сценічних нововведень. Він увів у дію трагедії ще одного самостійного актора (девтерагоніста). Це нововведення скорочувало партії хору, розширювало діалоги, завдяки чому пожвавився розвиток дії. Вважається, що саме Есхілу належить ідея використання багатих костюмів, масок, сценічних ефектів за допомогою технічних пристосувань. Він вводив у свої твори велику кількість танців, до яких сам створював музику та вигадував рухи.

Прометея у трагедії Есхіла «Прометей закутий»

Мета:охарактеризувати творчість Есхіла як частину «золотої доби» давньогрецької літератури; розвивати навички виразного читання, компаративного аналізу; збагачувати культурологічний запас учнів; виховувати повагу до благородних безкорисливих вчинків, благодіянь людству. Обладнання:фотографії скульптури голови Есхіла, репродукції картин із зображеннями Прометея; картки з індивідуальними завданнями; проектор; презентаційний матеріал «Есхіл. Прометей закутий» Типуроку:урок засвоєння нових знань і формування на їх основі вмінь і навичок. Хідуроку Утому твій небесний гріх, Що людям зменшив ти страждання, Що світлом розумуй пізнання На боротьбу озброїв їх. Дж. Г. Байрон І. Перевірка рівня засвоєння матеріалу домашнього завдання.. 1. «Лови помилку». · Жив Есхіл у Греції за доби створення Афінської держави. Про перемоги в битвах під Марафоном, біля Саламіна йому розповідали родичі. · Дуже важливими для поета були його поетичні заслуги. · Мужність його пам’ятають гаї Марафону і плем’я Довговолосих мідян, в битві пізнавших його, - так писав Есхіл про свого діда. · Народився в родині рабів. · Помер у сицилійському місті Гела відомим аристократом. · Могили Есхіла не збереглося. 2. Як пов’язані цифри з творчим шляхом поета: 25; 16; 13 (28); 80; 7? 3. Індивідуальна робота на картках. II. Мотивація навчальної діяльності. • Презентація фотографії скульптури голови Есхіла. - Пропоную вашій увазі фотографію скульптури голови Есхіла. Ось таким його знали давні греки. (Мармур, І ст. н.е.) Слововчителя. На думку російського вченого-літературознавця Володимира Маранцмана, однією із найвидатніших трагедій Давньої Греції став «Прометей закутий» Есхіла. І не лише тому, що Прометей — символ самопожертви, любові до людей, титанічної стійкості. Трагедія Есхіла «прекрасна, як мармурові статуї грецьких богів, витончена, як античні вази. Слово її свіже і яскраве, як стихії вогню, землі і неба». • Повідомлення теми, мети уроку. - Сьогодні урок буде присвячений трагедії «Прометей закутий» і предметом нашої розмови стане образ Прометея. II. Робота над темою уроку. • Актуалізація опорних знань. —Що взяв за основу Есхіл для свого твору? —Що вам відомо про Прометея із уроків зарубіжної літератури в 6 класі? —Чи відрізняються між собою міфи про Прометея та трагедія «Прометей закутий»? —Як починається трагедія? —Хто і за що наказав так покарати Прометея? —Хто мав бути катом Прометея і як він ставився до титана? —Як веде себе Влада по відношенню до Прометея?Процитуйте. —А як веде себе наш герой? —А як ви вважаєте: чи важко зіграти роль Прометея? —Яких умінь і талантів вимагає ця роль від актора? —А хто хотів би себе спробувати в цій ролі? • «Проба на роль»: прочитати монолог Прометея. • Виразне читання монологу. - Ви уважно прослухали і можете прокоментувати, чи вдалося актору передати настрій героя? • Робота над епіграфом до уроку. - Епіграфом уроку є слова англійського поета Байрона. Зачитайте. Як вони перегукуються з монологом Прометея? - За що покарано Прометея? - Чому Прометей вірить у позбавлення від мук і в порятунок? - Чи справедливий вирок Зевса? Чому? • Робота в зошитах. Заповнення схеми. • Бесіда за запитанням. - Що викликає Ваше співчуття до Прометея? - Що передбачає далекозорий Прометей і що вимагає від нього Зевс? - Хто відвідує Прометея і з якою метою? - Якими новими муками Гермес погрожує Прометею? - Що уславлює драматург своїм твором? (силу духу людини-борця) - Як змінилося сприйняття вами Прометея після прочитання уривків трагедії Есхіла? • Робота з цитатним матеріалом. «Ідея грецької драми... полягала в конфлікті людини з вищими світовими силами. Герой трагедії, хоч би він був навіть богом, мусив неодмінно підкорятися велінням Фатуму, Долі, що таємниче і повновладно панувала надусім світом богів і людей. Бажання і пориви героя спонукали його до змагання з сією долею, наслідком чого виникала трагічна боротьба, що завжди закінчувалася перемогою долі, під ударами якої і падав герой». (М. Вороний). - Так Микола Вороний в цілому охарактеризував давньогрецьку трагедію. Скажіть, чи не хотілося б вам щось змінити у цій цитаті, щоб ці слова підходили для характеристики трагедії Есхіла? - То, певно, Есхіл був новатором у жанрі трагедії? - Про новаторство драматурга нам розкаже Чухлова Ганна, яка і досліджувала це питання. • Опрацювання елементів теорії літератури. —Пригадайте, що таке "вічний образ". —Доведіть, що образ Прометея — вічний образ. —Чим можна пояснити той факт, що інтерес митців до образу Прометея не згасає? • Показ слайд-шоу про образ Прометея в живописі, скульптурі. • Презентація роботи творчої групи, яка підготувала повідомлення про образ Прометея в українській літературі. Матеріали для повідомлення. ОбразПрометея поширений в українській літературі. Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Максим Рильський, Андрій Малишко увічнили у своїх творах пам'ять про гордого титана Прометея. Досить згадати хоча б Шевченкові рядки поеми «Кавказ», які перегукуються з трагедією Есхіла: Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день Божий довбе ребра Й серце розбиває. Розбиває, тане вип'є Живучої крові, — Воно знову оживає І сміється знову. Для Шевченка Прометей — символ стійкості народу, який бореться і перемагає. Іван Франко вважав, що справжній поет є носієм прометеїзму, а поезія — «вогонь в одежі слова», який несе людству «правдиві іскри Прометея». Дочкою Прометея називаютьЛесю Українку У вірші «Fiatnox!» («Хай буде тьма!») вона звертається до своїх однодумців: «Брати мої, нащадки Прометея!» У поезії «Ніобея» оспівується горда жінка, у якої вбили всіх її дітей, та вона не скорилась: «...Я дочка Прометея — і милосердя для себе не буду... благати». Раб-неофіт у драматичній поемі Лесі Українки «В катакомбах» без вагань відкидає проповідь смирення і покори: Я честь віддам титану Прометею, що не створив своїх людей рабами, що просвітив не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку, та не назвав свого тирана батьком, а деспотом всесвітнім, і прокляв, віщуючи усім богам погибель. У драматичній поемі «Кассандра» Леся Українка протиставляє Прометея жалюгідному Епіметею, який понад усе цінує власний спокій. - Та і в Давній Греції Прометея любили і шанували. Повідомлення М.Наревської. III. Підбиття підсумків уроку. • Підсумкова бесіда. —У чому сила Прометея? —Якими рисами характеру наділений Прометей у Есхіла? —Яку людину ми можемо назвати Прометеєм ? —Чи відомі вам історичні особистості, які загинули за ідеї, за пошук істини, за бажання примножити людські пізнання? Заключне слововчителя. На жаль, шлях благодіяння несе багато страждань. Досить згадати Сократа, давньогрецького філософа, якого стратили в 399 р. до н. е. за те, що він навчав людей мислити самостійно, відмітати догми і забобони. Або італійського вченого Джордано Бруно, якого в 1600 році спалили на вогнищі інквізиції за те, що він стверджував: "Земля обертається навколо Сонця, а Всесвіт нескінченний". Тому і безсмертний образ міфічного Прометея, що став утіленням людського прагнення до прогресу, до істини і боротьби за неї. Домашнєзавдання.Опрацювати матеріали статті підручника про Софокла та його творчість. Прочита­ти уривки із трагедії«Антігона», дати відповідь на запитання підручника.