23.Загальна характеристика літератури романтизму,її основні течії.

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини.

Романтизм, що виник після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 — 19 ст. абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Дослідження романтизму виявили нерівномірність розвитку різних видів мистецтва. Значними були і національні розбіжності стилю. Не існувало також єдиного центру романтизму, як це було в Римі - визнаному центрі бароко Європи 17 століття. А відомі митці романтизму живуть як в столичних містах ( Париж, Лондон ), так і в країнах, що не були значними мистецькими осередками на той час ( Російська імперія, США, Бельгія, Угорщина, Польща ).

У Франції кращі досягнення зроблені в живопису та літературі. А французька музика романтизму значно зміцнила свої позиції після прибуття в Париж емігранта з підросійської тоді Польщі - Фредеріка Шопена ( 1810-1849 ).

Романтизм в Німеччині мав досягнення у філософії і, частково, в живопису, де розвинулись споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особи наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнанностю смерті чи Бога ( меланхолійні портрети Отто Рунге, світські, нецерковні одинаки Каспара Давіда Фрідріха, заглиблені в минуле персонажі Шпіцвега ). В німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичну складову, притаманну французьким митцям. «Ми можемо в цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія - не в реальності» - проголосив Тік в «Мандрах Франца Штернбальда». Думка, що може пройти життя, а особа так і не дочекається «полум'я майбутнього» до Тіка так і не дійшла. Невідомо також було, навіщо цьому «полум'ю майбутнього» - нездатні на активні дії особи.

Романтизм в Російській імперії мав обмежений характер і найбільш виявив себе в живопису Ореста Кипренського, в портретах Брюллова Карла Павловича та в літературі. Почесне і унікальне місце в літературі доби посів Лермонтов Михайло Юрійович, в творах якого яскраве відтворення знайшли і богоборчеські, і патріотичні, і осудливо-бунтарські позиції автора ( «Прощай, немытая Россия», «Люблю отчизну я, но странною любовью!», «Нет, я не Байрон, я - другой ». )

Два кращі представники романтизму в мистецтві щойно виборовшої державність Бельгії - Луї Галле в живопису та Шарль Де Костер в літературі. Через звертання до героїчного минулого Фландрії 17 століття обидва закликали сучасників до партіотичного служіння новоствореній країні, до пам'яті про героїв минулого. Але цього не було в романтизмі Британії, Німеччини, Польщі, що потонув в дріб'язких проблемах індивідуалізму.

Пам'ять про минуле взагалі відігравала значну роль в настановах романтизму. Відмова від стилістики класицизму вимагала створення нової стилістики. Однак, її створено не було, а в живопису почав домінувати бурхливий, нестримний рух персонажів , що нагадував призабуте бароко.

В архітектурі романтизм відбився в значній зацікавленості готикою. Показовою стали кампанія реставрації готичних споруд Віоле ле Дюком, перебудова в готичній стилістиці колишніх барокових соборів ( реготизація ). В добу романтизму іде своїм корінням стиль неоготика, що охопив декілька європейських країн і США, докотившись до початку 20 століття, коли в Європі вже пройшла зміна декількох історичних стилів.

Пам'ять про минуле відігравала значну роль в настановах романтизму, але й ставлення до минулого було різним. Нещодані війни і Європі і авантюри Наполеона викликали значну хвилю негативізму і розчарування. Постулат «Минуле було величним і прекрасним» підпав під ніщивну критику. «Мені соромно брати участь в суспільному житті » - казав персонаж роману Сенанкура «Оберман», і йому наслідувала більшість. Саме ця більшість була так вдарена небезпеками реальності, що втратила здібність жити без відчаю, образ та страху. Панівні настрої доби і відбило мистецтво романтизму.

Характер.ознакою нім.романтизму є те, що він склався в Німеччині раніше ніж в інш.л-рах і розвивався спонтанно,не відчуваючи в собі впливу літ-р ін.країн. Навпаки нім.ром-м мав вплив на розвиток європейських літ-р. У Нім. ром-м панував довше ніж в ін. літ-рах Європи і всі досягнення нім.л-ри ХІХст.пов\язані не з реалізмом,а з романтизмом.Хар-ною особл.літ-ри нім. романтизму є,те,що відчувши на собі вплив фр.революції,нім.романтики переусвідомили досвід фр.революції. Лозунги фр.революціонерів нім.ром-ки сприймали не у політ.їх значенні,а у загал.-людському та у філософ-му.