5. Субстанція і сутність. Модус, атрибут і акциденція.

Парменід зводив буття лише до буття як такого, тобто до існування в чистому вигляді. За Арістотелем, буття є багатозначним. Він пояснює буття за допомогою деяких положень і головним з них є поняття сутності або субстанції.

Сутність можна розрізняти за 3-ма родами:

1. це сутності, до яких зводяться конкретні чуттєві речі (фізика);

2. сутності, до яких зводяться абстракції математики;

3. сутності, що існують поза чуттєвістю і абстрактністю, - це сутності божественного буття чи надчуттєва субстанція. Ці три основні частини і складають філософію.

Абсолютне знання є, за Арістотелем, першоначало чи система першоначал, в якості яких виступає перша філософія чи метафізика. Начала не можуть бути доведені чи виведені з чогось.

Проблема "субстанції" виникає тоді, коли людська думка за всією багатоманітністю речей і подій світу прагне виявити стійку єдність, знайти такий вид буття, який слугує причиною появи інших видів буття, а сам не має інших причин існування, крім самого себе.

Проблема субстанції займає особливе місце у філософії Арістотеля. В нього вперше розглядаються всі 3 основних аспекти категорії субстанції.

Історично першим трактуванням субстанції є її ототожнення з субстратом, речовим началом, із якого складаються всі речі. Такими є перші "фізичні начала" в мілетській школі: вода, вогонь, повітря. В наступній грецькій традиції субстанція пов'язується з ідеальною матерією. Таким є розуміння субстанції привідсутності самого терміну у Платона і у Арістотеля. Найбільш послідовно ідея субстанції як матеріального субстрата в античній філософії представлена у вченнях Демокріта й Епікура.

Інше трактування категорії субстанції пов'язане з її інтерпретацією як діяльного духовного першоначала, яке має причину в собі самому. Тут субстанція - це не пасивний об'єкт впливу і не субстрат, з якого скл. ін. речі, а свідоме й вольове начало, суб'єкт дії.

Нарешті можна виокремити 3-й смисл категорії "субстанція" - це породжувальна незмінна основа всієї конкретної множини модусів (станів) і умова взаємодії останніх. Тут субстанція є однаковою мірою і субстратною, і діяльнісною. Вона причина всіх речей і одночасно самої себе. Дане трактування в найбільш послідовному варіанті представлене у філософії Б. Спінози. "Під субстанцією, - писав він, - я розумію, те, що існує саме в собі і представляється саме через себе, тобто те, представлення чого не потребує іншої речі, із якої воно мало б утворюватися.

Прихильник суб'єктивного ідеалізму Дж. Берклі вважає, що в світі ми можемо достовірно говорити лише про те, що переживається нашиими почуттями й свідомістю. Відповідно конструювати складні метафізичні системи з використанням таких понять, як дух чи матерія, є абсурдно, оскільки вони не можуть бути безпосередньо сприйняті нами. Ті філософи, які кладуть в основу світу 1 субстанцію наз. моністами. Найбільш послідовним варіантом ідеалістичного монізму є абсолютний ідеалізм Гегеля.

Плюралістичні вчення в онтології виходять з постулювання множини незалежних начал, що володіють активністю і самодетермінацією, тобто виступають причинами самих себе (Лейбніц, Демокріт).

Спробою подолати матеріалізм та ідеалізм в філософії є дуалізм, який вважає матеріальну й духовну субстанції - дух і матерію - рівноправними началами. Класичний приклад дуалізму - вчення Р. Декарта («Принципи філософії», «Трактат про Всесвіт»). Світ, на його думку, створений 2 незалежними субстанціями: духовною і матеріальною. Духовна - неподільна, вічна, фактично це мислення, від якого похідні всі інші "атрибути" (головні невіддільні властивості), що називаються "модусами" мислення, відчуття, уяви.

Матеріальна субстанція - нескінченно ділима, і від неї похідні модуси протяжності - геометричні і фізичні властивості світу.

Декарт вважає, що істинним буттям, точніше істинною субстанцією володіє лише Бог, а дух. і матер. субстанції потребують для свого існування Бога. Т. ч., субстанціональний дуалізм Декарта є доволі відносним, і мова по суті йде про обгрунтування буття Бога як першоначала.

Іншою спробою поєднання матеріалізму й ідеалізму є "пантеїзм", де єдиній субстанції приписуються "бінарні аттрибути" - дух і матерія. Природа обожнюється, а дух матеріалізується. Класичним прикладом пантеїстського пояснення світу є філософія Б. Спінози, в якого субстанція є причиною самої себе, а Бог ототожнюється з субстанцією. Якщо Бог для Декарта - позаприродна істота, яка приносить в природу активність, то для Спінози - мислячий Бог, іманентна першопричина речей.

Субстанція у Спінози(«Етика», «Основи філософії Декарта, доведені геометричним способом») володіє 2-ма атрибутами (головні невіддільні властивості):

- мисленням;

- протяжністю.

Речі і явища, які мають кінець за своєю природою - це "модуси" субстанції, її прояви. Світ є єдиним, субстанцію й модуси субстанції повязують нескінченні модуси, що є посередниками між нескінченними атрибутами і кінцевими модусами. Бог - субстанція, наділена нескінченними атрибутами, а світ складається з конечних і нескінченних модусів.

Субстанцією Спіноза називає те, що існує саме по собі і представляється саме через себе, тобто те, представлення чого не потебує в представленні іншої речі, з якого воно повинно було б утворюватися. Бог- це субстанція, яка складається з нескінченої кількості атрибутів, з яких кожний виражає вічну і нескінчену сутність. Субстанція за своєю природою перша за свої стани. Дві субстанції, які мають різні атрибути, не мають між собою нічого спільного (атрибут – це те, що розум представляє у субстанції як те, що складає її сутність). У природі речей не може бути двох або більше субстанцій однієї і тієї ж самої природи. Одна субстанція не може створюватися іншою. Природі субстанцій присущє існування, оскільки вона є причиною самої себе і її сутність заключає існування. Будь яка сустанція є нескінченою з необхідністю, оскільки в протилежному випадку вона обмежувалася б іншою субстанцією. Окрім Бога, жодна субстанція не може ні існувати, ні бути представлена, оскільки вона повинна була б виражатися якимось атрибутом Бога і було б дві субстанції з однаковими атрибутами, а це неможливо. Все, що існує – існує в Бозі, і без Бога нічого не може ні існувати, ні бути представленим. Існування і сутність Бога – це одне й теж саме. Сутність речей, які вироблені Богом, не заключує у собі існування. Причиною вироблення існування речей та їх сутності є Бог. Могутність Бога і є його сутність. Із його сутності слідує, що він складає причину самого себе і всіхречей. Сутність – це те, через що річ із необхідністю полагається,те без чого річ, і навпаки, те, що без речі не може ні існувати, ні бути представлене.

Ідея сутності бога і всього сущого із необхідністю існує у Бозі. Сутність людини не присуща субстанції. Субстанція не складає форму людини.

Модус – якість предмета, яка притаманна йому лише в деяких станах навідміну від атрибутів, як невідємної необхідної властивості предмета (дещо одиничне)

Атрибут – невідємна, необхідна, істотна властивість предмета або явища без якої вони не можуть бути самими собою.(Спіноза).

Акциденція – неістотне, випадкова зміна, властивість предмета – їй протистоїть субстанційне або істотне( вперше вживалося Арістотелем). Субстанційне існує само по собі( Спіноза). Акциденція – існує при чомусь ( колір – сам по собі не існує); все існуюче – модуси субстанції (дещо одиничне не існує самостійно).

Тобто, "атрибут" - це головна й невіддільна властивість субстанції, а "модус" - її прояв в речах і явищах світу.

Поняття "субстанції" Лейбніц трактує як особливу активну духовну одиницю буття (монаду). Монади є простими, позбавлені частин - це деякі позапросторові духовні точки, які характерні конкретним індивідуальним речам. Головним атибутом монади є сила чи енергія. Світ, наповнений монадами, за Лейбніцем, не пасивний, як у Декарта чи Спінози, а динамічний. Субстанція - це головне діяльне начало світу. Монади у Лейбніца поділяються на 3 види:

- голі;

- душі;

- духи.

Голі, чи нижчі, монади утворюють неорганічну природу, активність якої перебуває на нижчому ступені. Є монади, що володіють памяттю і проявляють життєву силу інтенсивніше. Це монади - душі.

Головні категорії метафізики Лейбніца - категорія субстанції і категорія Бога. Бог володіяє 3-ма атрибутами:

могутністю;

знаннням;

волею.