47. Міжнародно – правова охорона промислової власності – це паризька конвенція,

прийнятий представниками 11 держав (Бельгія, Бразилія, Гватемала, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Сальвадор, Сербія, Франція і Швейцарія) 20.III 1883 у м. Парижі (Франція). Неодноразово змінювалася і доповнювалася (1900, 1911, 1925, 1934, 1958, 1967, 1979). Учасники Конвенції утворили Міжнар. союз по охороні пром. власності (Паризький союз). Членами його є 147 держав. Україна приєдналася до Конвенції і стала членом Париз. союзу 26.VIII 1992. Конвенція складається з 30 статей. Вони стосуються насамперед такої пром. власності, як винаходи, знаки й пром. зразки, корисні моделі, фірмові найменування, які використовуються при здійсненні пром. чи торг, діяльності, геогр. вказівки (вказівки місця походження товару) і запобігання недобросовісній конкуренції (п. 2 ст. 1).

Осн. положення Конвенції умовно поділяють на 3 групи: національний режим, право пріоритету, загальні правила. Норми Конвенції про нац. режим полягають у тому, що кожна держава, яка підписала документ, зобов'язана надавати гр-нам ін. країн — учасниць Париз. союзу таку ж охорону, яку вона надає своїм власним гр-нам.

Друга група охоплює норми, які передбачають право пріоритету стосовно винаходів, корисних моделей і знаків для товарів і послуг. Суть їх у тому, що за автором правильно оформленої заявки, поданої в одній з країн — учасниць Париз. союзу, протягом певного часу (від 6 до 12 місяців) зберігається право пріоритету на подання такої ж заявки в будь-яку країну — учасницю цього Союзу (ст. 4). Конвенція закріпила ряд заг. правил, яких має дотримуватися кожна з країн, що її підписала. Зокрема, це правило про те, що кожний патент, виданий на винахід чи корисну модель, має суто нац.-тер. характер, тобто є чинним тільки в межах тієї країни, яка його видала. Проте видача патенту в одній із зазнач, країн не зобов'язує іншу видати патент на такий же винахід чи корисну модель. Відмова у видачі патента в одній із зазнач, країн не є підставою для відмови у видачі патента на такий же винахід в ін. країні. Винахідник має право бути названим у виданому патенті. Кер. органи Париз. союзу — Асамблея (до неї входять представники всіх країн-учасниць) і Виконавчий комітет.

48.Поняття авторського права

Авторське право (скор.: АП) — набір виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

Авторське право є ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. Іншими словами, якщо ви придумали новий та зручний спосіб зав'язування шнурків на взутті, новий спосіб приготування яєчні або новий склад розчину для надування мильних пузирів і видали брошуру, у якій було описано ці способи — то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайдені вами способи та речовину. Детальніше цю базову концепцію авторського права буде проаналізовано нижче.

Авторське право – особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням наукових літературних і мистецьких творів [4, с. 52].