12.Основні теорії

13. Рентна і договірна теорія права інтелектуальної власності

Умовно теорії можна поділити на дві групи:

• Аналогістичні (по аналогії до існуючих раніше правових інститутів):

1. Пропрієтарна теорія (базується на закріпленні облігаторного характеру правової охорон результатів творчої дільності. Буф Лессо. Суть – поширення на регулювання відносин, пов’язаних із використанням результатів інтелектуальної творчої діяльності правового режиму, конструкцій та механізмів права власності);

2. Договірна (Мані, Ренуар, Котареллі. Згідно даної теорії патент розглядається як відповідний договір між суспільством та винахідником, на підставі якого винахідник передає свій винахід суспільству, а в замін отримує монополію на використання запатентованого об’єкту. Таким чином патентування ставилося в залежність від волевиявлення держави);

3. Персональна (Блунчі, Безелер, Отто фон Гірке. Суть – виокремлення в межах цивільного права достатньо значної категорії прав, які надають своєму суб’єкту владу над особистою сферою. Ці права називалися особистими або правами на власну персону. Недоліки: цей підхід не може пояснити надання правової охорони тільки першому винахіднику, а також цей підхід не в змозі пояснити територіальний та строковий характер правової охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності);

4. Деліктна (Карл Гербер. Суть: будь-яка правова охорона повинна забезпечити захист прав автора. Визначенні контра фактів як правопорушень, а цивільно-правова охорона є продовженням кримінально-правової охорони (цивільно-правова охорона є відображенням норм кримінального права, дія яких полягає у захисті прав автора. Спрощений підхід);

5. Рентна теорія (Фрідріх Ланге. Заснована на необхідності виплати автору винагороди. Суть теорії зводиться до характеристики права інтелектуальної власності як штучно створеної монополії, що забезпечує автору отримання прибутку (ренти). Примітивний підхід).

• Специфічні:

1. Теорія виключних прав (обґрунтовуються положення про необхідність забезпечення монопольного права автора на створений результат творчої діяльності. Основний зміст виключних прав – можливість заборони використання даних об’єктів третім особам. Шершеневич і Пеленко);

2. Теорія інтелектуальних прав (є продовженням теорії виключних прав. Розробник – бельгійський юрист Пікард. Продовжувач – Дозорцев. Суть: інтелектуальні права є двох видів: особисті права і виключні права, які формують в сукупності інтелектуальні права);

3. Нематеріальна теорія (Колер трактує твір як результат генезису і розкриття творчого потенціалу людини. Позитивні риси: розмежовується право власності на річ і права на результати творчої діяльності; визначенні результатів творчої діяльності як нематеріальних благ, що породжує специфічний режим правової охорони; тлумачення прав на результати творчої діяльності як виду абсолютних прав. Недоліки: неспроможність пояснення обмежень правової охорони результатів творчості (оскільки представники цієї концепції розглядали їх як природні права); при характеристиці прав на результати творчості підкреслювався їх позитивний зміст (хоча очевидним є негативний зміст – можливість заборони іншим суб’єктам порушувати права на результати творчої діяльності);

4. Теорія привілеїв (надання чи ненадання правової охорони залежало від волі сюзерена. Суть теорії привілеїв полягає у встановленні прерогативного принципу правової охорони результатів інтелектуальної творчої діяльності, тобто надання правової охорони залежало тільки від милості вищого органу державної влади).

На сьогодні (стан наукової дискусії):

• Пропріетарний підхід;

• Концепція виключних прав (нова редакція ЗУ «Про авторське право і суміжні права», де вперше було сформульовано виключне право автора. Ст. 424 ЦК);

• Еклектичний (поєднання) – Сергеєв – «у даний час термін «інтелектуальна власність» тільки історично повязується із конструкцією права власності).

Договірна, або контрактна теорія, авторство якої приписують англійської лорду Елдон, була сформульована в 1800 році. В основі даної теорії лежить думка про те, що винахідник укладає з державою якийсь договір, за яким йому переходять виключні права на винахід. Існує кілька різновидів договірної теорії, часто прямо протилежних. Так, наприклад, частина науковців вважає, що держава встановлює на користь винахідника монополію на його винахід, інші вважають, що договором з державою винахіднику надається право власності. Сучасне трактування договірної теорії наводиться в працях Є. А. Богатих і В. І. Левченко, згідно з якими між суспільством в особі держави і винахідником укладається договір, який підтверджується патентом на винахід та надає його власнику виключне право на використання винаходу на певний строк у відповідь на те, що винахідник розкриває суспільству сутність свого винаходу. Вигода від цього договору очевидна для обох сторін, тому що монополія дає винахідникові право на отримання особистої вигоди у випадку, якщо винахід буде користуватися попитом, а також дозволить йому компенсувати витрати його створення. Суспільство в свою чергу здобуває нові знання і можливість без обмежень користуватися винаходом після закінчення терміну, на який видана монополія. Відсутність можливості у винахідника укласти такий договір змушує його зберігати в таємниці свій винахід, що затримувало б розвиток науки і техніки, перешкоджало би доступу людей до нових знань. Істотним недоліком договірної теорії є те, що, розуміючи під патентом договір між державою і винахідником та враховуючи правовий принцип свободи договорів, дана концепція теоретично допускає можливість відмови держави від укладення такого договору, навіть якщо винахід відповідає всім встановленим законом вимогам.

Рентна теорія з'явилася в Німеччині в 60-х роках XIX ст.. Автором її визнається А. Шаффл. Він порівнює право інтелектуальної власності з штучно створеною монополією, що забезпечує її автору ренту чи додатковий прибуток, який йому як кваліфікованому працівнику необхідно збирати з публіки на відміну від останніх працівників. Сам автор розглядається як кваліфікований працівник винагорода за роботу якого не може вкладатися в загальноприйняті схеми, що спонукало до побудови конструкції штучної монополії за допомогою якої з публіки безперешкодно можна збирати ренту. Достатньо нагадати, що рента розглядалася як періодичні платежі що отримуються з капіталу чи майна без необхідності безпосереднього заняття підприємництвом. З цією метою, отже, потрібно створити штучний інститут (монополію), що допомагає автору забезпечувати збір такої ренти. Кваліфікованим працівником є й винахідник, але автор прийшов до висновку,у той же час А. Шаффл зазначав, що винахідника не слід захищати штучної монополією, оскільки його конкуренти не позбавляють винахідника необхідної йому ренти, бо вони не зможуть із меншими витратами відтворити винахід після його появи на ринку. А.А.Пиленко вказав на суперечливі моменти згаданої теорії і відніс її до області квазікурйозів. В тій же Німеччині та Австрії деякі вчені схилялися до того, що патенти та облігаторний захист надається не на правовій підставі, а по політичним принципам. Сам захист був факультативним. Більш того є цікавою та обставина, що навіть патентне право викладалося в курсах поліцейського права, а не цивільного.