1.3 Феміністичні аспекти творчості Ольги Кобилянської

Ольга Юлiанiвна Кобилянська збагатила лiтературну скарбницю України творами, в яких вiдбилося життя буковинського селянства та iнтелiгенцiї, тяжка доля українських жінок того часу. Всi вони перейнятi палкою любов'ю до трудящих мас, бажанням бачити рiдний народ вiльним, щасливим, воз'єднаним.

Цi iдеї єднають письменницю з iншими прогресивними українськими письменниками і письменницями. Але iснує особливiсть, яка притаманна лише О. Кобилянськiй. Талановита письменниця є постаттю, що яскраво втiлює iдею українського лiтературного фемiнiзму межi столiть. Вона була фемiнiсткою за переконанням. Письменниця гостро відчувала нерівноправне пригноблене становище жінки в тодішньому суспільному житті, яку сковувало рабство родинне і рабство суспільне. У ті часи не було широкого доступу жінці до різних галузей праці, знань, мистецтва. А тому вона невтомно боролася за звільнення жінки від будь-якої залежності. Фемiнiстичні ідеї підтримують і її героїнi. Вони стверджують ії життєву та громадську позицію, доносять до читачів мислі та ідеали письменниці.

Деякі ідеї були навіяні так званою "жіночою" літературою. Зокрема, улюблена О. Кобилянською Евгенія Марлітт, німецька письменниця ХІХ ст., яка писала переважно для жінок покривала ідеальні потреби і мрії жінки, культивувала чуттєві стосунки поміж героїнями і героями. Кобилянська несвідомо переймала деякі стереотипи «жіночої» літератури, як наприклад «білу мрію» про любов – цей ідеал пронизує її твори від «Людини» і «Царівни» до «Через кладку». Водночас письменниця поєднувала теми «жіночої» белетристики з високими культурологічними темами про «вищу людину», духовний резонанс, національно-культурний тип модерного українця і творила образ «думаючої» «нової жінки», яка будує власне життя і стає культурною силою.

Утвердження модерної культури, модерного світогляду не мислилося без емансипації жінки на всіх рівнях суспільного життя. Про феміністичний дискурс українського модернізму говорять переважно у зв’язку з творчістю Ольги Кобилянської. На матеріалі її творчості аналізується філософія жіночого існування. З естетичних позицій розглянуто характери, ідеали, цінності літературних героїнь. Феміністичні тенденції творчості жінок-письменниць є помітною і хвилюючою сторінкою в світовій культурі.

Твори О. Кобилянської на сьогодні активно прочитані в руслі феміністичного дискурсу, адже книги цієї письменниці стали українською класикою фемінізму.

Рання творчість О. Кобилянської ґрунтувалася більше на романтичних ідеях, почерпнутих не з життя, а з книжок. Авторитетний літературознавець Ф. Погребенник вказує на благородний вплив М. Устияновича у формуванні письменниці, «який давав їй читати чеські та українські дитячі книжки» [29, с. 7].

Творчість О. Кобилянської свідчить, що вона мала натуру чутливу і поетичну. Освіту вона здобула лише початкову, і те, що вона стала відомою жінкою, письменниця завдячує своєму винятковому обдаруванню, великій жадобі творчості. Найбільшими вчителями своєї творчості вважала природу і фантазію. У «Щоденниках» О. Кобилянська писала: «Моя душа надто вразлива на все… Я маю уяву – і ось уже готова любов» [14, с. 49].

О. Кобилянська обстоювала благородні, духовні начала в жінки. Її героїні прагнули душевної рівноваги. Туга за гармонійною Людиною – провідний мотив їх творчості.

У 1887 році з'явилося друком невеличке оповідання О. Кобилянської «Вона вийшла заміж». Але вже на початку 1894 року його було перероблено на повість із цікавою назвою «Людина» та додатковим жанровим визначенням «повість з жіночого життя». Ця повість, революційна за духом, була присвячена Н. Кобринськiй, яка була iдейним учителем Кобилянської i прилучила її до фемiнiзму. У творі письменниця підняла актуальну і болісну на той час тему жіночої долі, поставила проблему емансипації жінки. Ця тема була близькою для письменниці, адже в її родині дівчаткам з дитячих років втовкмачували, що головною метою жінки є вдале заміжжя, що їй не треба вчитися, і вже зовсім не заохочувалась участь жінок у суспільному житті. Та, як відомо, О. Кобилянська обрала інший шлях – вона стала однією з найосвіченіших жінок України, добре знала європейську культуру і своє життя присвятила літературній творчості. Саме тому у її оповіданнях та повістях часто з'являються образи сильних та мужніх жінок, що кидають виклик оточенню, які незважаючи на засудження обирають свій життєвий шлях самостійно.

У феміністичних творах О. Кобилянської героїні (Софія Дорошенко з новели «Valse melancoligue» (1898), Аглая-Феліцітас Федоренко з повісті «За ситуаціями») знаходять захист у життєвій боротьбі хистом до мистецької діяльності, який стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїнь. Жінки у творчості О. Кобилянської позбавлені набожності, розкутіші у своїх прагненнях, хочуть «бути самі собі ціллю». Вони у пошуках гармонії, краси здатні вступати в конфлікт із середовищем, відверто висловлювати свої чуття, ідеї, вивільнятися з чужого їм оточення, відстоювати свої погляди. Такою постає Наталка з повісті «Царівна», царівна своєї долі, аристократка духу.

Образ жінки «зі своєю любов’ю і обов’язками» є одним із центральних у чеської письменниці середини ХІХ і української письменниці поч. ХХ ст.

Українська письменниця виражає захоплення силою простоти, в якій щастя без взаємного кохання не визнається, а також без чоловіка, що є явно вищим у своєму інтелектуальному, художньому чи фізичному розвитку за жінку.

У письменницi був дуже вимогливий пiдхiд i принципова позицiя щодо ролi жiноцтва в суспiльствi. Однак прогресивне твердження про потребу жiнки брати активну участь у громадському життi було обмежене тими рамками, в яких уявляла собi Кобилянська цю дiяльнiсть жiнок. Самоосвiта, самовдосконалення – ось програма О.  Кобилянської, дiячки жiночого руху.

У такому дусі написане перше оповідання О. Кобилянської «Гортенза» (1880 р.). Твір позначений інтертекстуальністю. У пізніших творах – повістях О. Кобилянської «Людина», «Царівна», «Через кладку», «За ситуаціями» – виведені образи жінок, які прагнуть бути рівноправними з чоловіками, працювати для добра свого народу, бути людьми. Артистичні жіночі натури живуть у світі музики, мистецтва, всіма силами прагнуть задовольнити жадобу краси.

У повісті «Царівна» можна побачити головний принцип феміністичного підходу – зосередження на жінці як дієвій силі в історії власного життя, вживання нових інтерпретацій жіночих цінностей, аналіз особистого досвіду жінки, родинних і домашніх структур.

В опозицію «сильні жінки – слабкі чоловіки», на думку С. Павличко, трансформовано філософські погляди Ф. Ніцше. «Кобилянську вабила романтична надлюдина, – зазначає дослідниця, – але в баченні письменниці вона була, безсумнівно, жінкою» [28, c. 225]. «Негативність» чоловічих персонажів постає, передусім, з їх безхарактерності, слабкості волі.

Чоловічі характери у більш пізніх повістях О. Кобилянської, написаних у 1910-х роках, саме так втілюють цю слабкість натури. Але тут з`являється ще один аспект – ця слабкість пов`язується з традиційною українською старосвітністю, патріархальщиною і консерватизмом.

Героїням О. Кобилянської властива певна закономірність у лінії поведінки. Вони, з одного боку, прагнуть істинного, вільного кохання, а з іншого – бояться його, хочуть і не хочуть любити. Страх перед патріархальним шлюбом видає острах нерівноправності у стосунках жінки і чоловіка.

О. Кобилянська з вправністю і психологічною глибиною виписала жіночі характери. Модерний світ жіночого життя О. Кобилянської вимагає повної свободи, права на любов, високої культури для самореалізації.

До такої гендерної позиції О. Кобилянська прийшла поступово. 1884 року в «Щоденниках» зафіксований запис: «Якщо я не вийду заміж за українця, то буду пропаща, бо нічого не зумію для своїх зробити, навіть мої діти не зможуть стати українцями…» [44, c. 58]. А в листах до професора, доктора С. Смаль-Стоцького О. Кобилянська зізнавалася, що повість ««Ніобу» (1905) написала я просто з причини, коли полюбила одного чужинця» [44, c. 218]. Для О. Кобилянської, тільки той, хто правдиво щирий і правдиво добрий у ставленні до жінки, може мати вплив на плекання її самостійних власних думок.

Для письменниці особливо важить не тривалість жіночого щастя, а його глибинна інтенсивність, яка або надихає, або має руйнівну силу.

З особливою повнотою психологія жіночого виражена О. Кобилянська в еротичних новелах «Природа» і «Пресвятая Богородице, помилуй нас», в яких, як відзначив літературознавець І. Денисюк, «авторка на рівні властивого їй такту відважилася дати кадри. Статевого акту як пуанти новельного жанру; не як самоціль, а у зв’язку з поставленими там психологічними й навіть соціальними проблемами» [9, с. 35].

Художньої глибини творам О. Кобилянської надає змалювання взаємовизначеності трьох іпостасей життя (природа – жінка – гармонія).

Отже, О. Кобилянська виступила у літературі послідовної феміністкою. Вона творила виражаючи жіночі ідеали краси. Героїнь реалістично-сентиментальних творів О. Кобилянської характеризує чуттєвість, вразливість. Героїні письменниці – це жінки інтелігентного типу, які проявляють аристократизм духу протиставлений зовнішній привабливості та мужності чоловіків.

Головним результатом письменницької спадщини О. Кобилянської слід вважати те, що вона вивела на новий рівень жіночий рух на Україні. Своїми творами вона поставила перед суспільством цілу низку питань стосовно жіночої проблематики. Вона показала жінку в новому образі, який дуже відрізняється від образів, які були притаманні суто чоловічій літературі. Головною перевагою її творчості було те, що вона була тісно переплетена з громадським життям письменниці. Тобто Ольга Кобилянська своїми вчинками допомагала втілювати в життя свій образ нової жінки – інтелектуальної, самодостатньої особистості.

Творчість О. Кобилянської належить до тих художніх явищ, які значно збагачують світову феміністичну літературу, нагадують, що прекрасний світ, гармонію, красу, суспільні пріоритети великою мірою творять жінки. Письменниця вправно синтезувала феміністичний дискурс національної та західноєвропейської традиції.